Цитозар^® инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: cytarabine; 4-аміно-1-(бета-D-арабінофуранозил)-1 H-піримідин-2-он;

основні фізико-хімічні властивості: білий або майже білий ліофілізований порошок у вигляді таблетки або аморфної маси;

склад:

ЦИТОЗАР^® 100 мг флакон із порошком + ампула з розчинником:

у флаконі з порошком міститься цитарабіну 100 мг;

допоміжні речовини: кислота соляна, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій;

в ампулі з розчинником (5 мл) міститься спирту бензилового 45 мг; вода для ін’єкцій;

ЦИТОЗАР^® 500 мг флакон з порошком + флакон із розчинником:

у флаконі з порошком міститься цитарабіну 500 мг;

допоміжні речовини: кислота соляна, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій;

у флаконі з розчинником (10 мл) міститься спирту бензилового 90 мг; вода для ін’єкцій;

ЦИТОЗАР^® 1 г флакон із порошком:

у флаконі з порошком міститься цитарабіну 1 г;

допоміжні речовини: кислота соляна, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій;

Форма випуску. Порошок ліофілізований для приготування розчину для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Протипухлинний препарат групи антиметаболітів. Код АТС L01B C01.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Точний механізм дії цитарабіну повністю не з’ясований, однак вважається, що він діє шляхом пригнічення синтезу ДНК. Внутрішньоклітинно цитарабін перетворюється в активний метаболіт (цитарабіну трифосфат), який інгібує синтез ДНК. Фермент, що відповідає за це перетворення – дезоксицитидинкіназа, - знаходиться переважно у печінці і, можливо, в нирках. Цитарабін інактивується ферментом цитидиндезаміназою, який виявлено у тонкому кишечнику, нирках і печінці. Співвідношення активуючого (дезоксицитидинкінази) та інактивуючого ферменту (цитидиндезамінази) у клітині визначає чутливість тканини до цитотоксичної дії цитарабіну. Тканини з високою чутливістю мають високий рівень активуючого ферменту.

Цитарабін не впливає на непроліферуючі або проліферуючі клітини поза фазою 8 або синтезом ДНК. Таким чином, цитарабін є протипухлинним препаратом із специфічністю до клітинного циклу.

Фармакокінетика. Всмоктування. При підшкірному або внутрішньом‘язовому введенні міченого тритієм цитарабіну пікові рівні радіоактивності в плазмі досягаються приблизно через 20 - 60 хвилин після ін’єкції і виявляються значно меншими, ніж після внутрішньовенного застосування. У хворих, які отримують однакові дози препарату, відмічаються великі варіації у плазмових концентраціях цитарабіну. На основі деяких досліджень припускають, що ці варіації корелюють із клінічним ефектом. Шанси на досягнення гематологічної ремісії більші при високих плазмових рівнях.

Розподіл. При плазмових рівнях, що знаходяться в терапевтичному інтервалі від 0,005 до 1 мг/л, 13,3% загальної кількості цитарабіну в плазмі знаходиться у зв’язаному з білком стані. У межах терапевтичного інтервалу лікарських концентрацій частка зв’язаного препарату не залежала від концентрації. Після внутрішньовенного введення експериментальних доз 2 або 3 г/м² кожні 12 годин був зареєстрований високий ступінь проникнення цитарабіну до центральної нервової системи, при цьому досягається більш рівномірний розподіл цитарабіну всередині твердої й м’якої мозкової оболонки і, можливо, мозкової паренхіми, ніж при інтратекальному введенні стандартних доз. У хворих, які отримують стандартні дози цитарабіну шляхом безперервних внутрішньовенних або підшкірних інфузій, концентрація препарату у спинномозковій рідині не залежить від швидкості введення.

Біотрансформація. Цитарабін метаболізується дезоксицитидинкіназою й іншими нуклеотидкіназами до нуклеотидтрифосфату, який ефективно інгібує ДНК-полімеразу. Цитарабін перетворюється у свою активну форму шляхом фосфорилювання в лейкозних бластних клітинах і нормальному кістковому мозку. Цитарабін швидко дезамінується цитидиндезаміназою з утворенням неактивного метаболіту урациларабінозиду (1-(3-В-арабінофуранозилурацилу). Цей процес відбувається головним чином у печінці, меншою мірою - в крові та інших тканинах. Очевидно, баланс активності кіназ і дезаміназ може виявитися важливим фактором для визначення чутливості або резистентності клітини до цитарабіну.

Екскреція. Після швидкої внутрішньовенної ін’єкції Цитозару^® препарат виводиться із плазми у дві фази. За початковою фазою - фазою розподілу з періодом напіввиведення близько 10 хвилин йде друга фаза - фаза розподілу з періодом напіввиведення приблизно від 1 до 3 годин.

Протягом 24 годин приблизно 80% введеної радіоактивної мітки виділяється із сечею, причому близько 90% її екскретується у формі 1-Р-О-арабінофуранозилурацилу.

Показання для застосування. Цитозар^® призначений для застосування сумісно з достатніми дозами інших цитостатиків для досягнення і підтримання ремісії при гострих нелімфобластних лейкозах у дорослих і в дітей; досягнення і підтримання ремісії гострого лімфобластного лейкозу у дорослих і дітей; інтратекальної профілактики і лікування лейкемічних інфільтратів у центральній нервовій системі; лікування неходжкінської лімфоми помірного та високого ступеня злоякісності у дорослих; лікування неходжкінської лімфоми у дітей; лікування бластного кризу при хронічному мієлобластному лейкозі. Терапія високими дозами застосовується для лікування рефрактерної неходжкінської лімфоми; рефрактерного гострого нелімфобластного лейкозу; рефрактерного гострого лімфобластного лейкозу; рецидиву гострого лейкозу; лейкемії, асоційованої з особливим ризиком вторинного лейкозу внаслідок проведеної хіміотерапії та/або радіотерапії, проявами лейкозу внаслідок трансформації прелейкозу; підтримання ремісії гострого нелімфобластного лейкозу у хворих віком до 60 років; бластних кризів хронічного мієлобластного лейкозу.

Спосіб застосування та дози. Цитозар^® може вводитися шляхом внутрішньовенної ін’єкції чи інфузії, підшкірно або інтратекально. Стерпна сумарна доза може бути більшою, якщо хворі отримують препарат швидкими внутрішньовенними ін’єкціями, а не повільними інфузіями. Цей феномен пов’язаний зі швидкою інактивацією препарату і короткочасністю впливу високих концентрацій на чутливі нормальні і пухлинні клітини після швидких ін’’єкцій. Схоже, що нормальні й пухлинні клітини відповідають на ці різні способи застосування препарату майже однаково і чітких клінічних переваг будь-якого з цих способів не виявлено.

При гострих нелімфобластних лейкозах для індукції ремісії при хіміотерапії звичайними дозами цитарабіну у комбінації з іншими протипухлинними препаратами Цитозар^® призначають по 100 мг/м² на добу безперервною внутрішньовенною інфузією протягом 7 днів або 100 мг/м² на добу внутрішньовенно кожні 12 годин 7 днів підряд.

Перед призначенням препарату при гострих лімфобластних лейкозах рекомендується звернутися до спеціальної літератури.

ІНТРАТЕКАЛЬНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ПРИ НЕЙРОЛЕЙКЕМІЇ. Цитозар^® застосовується при гострому лейкозі інтратекально в дозі від 5 до 75 мг/м² поверхні тіла. Періодичність застосування варіювала від 1 разу на день протягом 4 днів до 1 разу в чотири дні. Найчастіше застосовується така схема: 30 мг/м² кожні 4 дні до нормалізації складу спинномозкової рідини, а потім ще одне додаткове введення. Доза звичайно залежить від типу і вираженості неврологічної симптоматики та ефективності попередньої терапії.

Дітям із вперше виявленим гострим лімфобластним лейкозом з метою профілактики, а також для лікування нейролейкемії Цитозар^® застосовували інтратекально разом із солу-кортефом і метотрексатом. Повідомлялося, що профілактичне застосування трьох препаратів запобігало пізнім неврологічним рецидивам і дало змогу досягнути такої самої частоти одужань і виживаності, як у хворих, яким для первинної профілактики нейролейкемії проводили опромінення ЦНС та інтратекальні введення метотрексату. Доза Цитозару^® становила 30 мг/м², солу-кортефу - 15 мг/м² і метотрексату - 15 мг/м². Перед проведенням такої терапії лікарю слід ознайомитися з цим повідомленням. Може виявитись ефективним і профілактичне застосування цих трьох препаратів після успішного лікування епізоду нейролейкозу. Лікар повинен ознайомитися із сучасною літературою, перш ніж почати таке лікування. ЗАСТОСУВАННЯ У ЛІКУВАННІ ДІТЕЙ

Ідентично застосуванню у лікуванні дорослих.

ПРИГОТУВАННЯ РОЗЧИНУ

Цитозар^® застосовується у вигляді розчину для одноразового введення.

У разі використання розчину багаторазово розчинник повинен містити консервант.

Цитозар^® у вигляді стерильного порошку може бути розчинений у воді для ін’єкцій, 0,9% розчині натрію хлориду або 5% розчині декстрози як із консервантом, так і без нього.

Для інтратекального введення рекомендується застосовувати 0,9% розчин натрію хлориду.

Максимальна концентрація, яка може бути отримана при розчиненні Цитозару^®, становить 100 мг/мл. Для отримання розчину з концентрацією 100 мг/мл додають такі об’єми розчинника:

Примітка: для того, щоб відкрити ампулу, пилка не потрібна. Шийка ампули попередньо надрізана у місці звуження. Правильно зорієнтувати ампулу допомагає кольорова крапка на голівці. Слід узяти ампулу в руки і перевернути її крапкою до себе. Якщо покласти палець на цю крапку і злегка натиснути, ампула легко відкриється.

Побічна дія.

ОЧІКУВАНІ РЕАКЦІЇ

Оскільки Цитозар^® (цитарабін) пригнічує функцію кісткового мозку, внаслідок його застосування можливий розвиток анемії, лейкопенії, тромбоцитопенії, мегалобластозу, а також зниження кількості ретикулоцитів. Вираженість цих реакцій залежить від доз і програми терапії. Можуть також виникнути клітинні зміни в морфології кісткового мозку й мазків периферичної крові. Після п’ятиденної безперервної інфузії або окремих ін’єкцій в дозах 50 - 600 мг/м² зниження кількості лейкоцитів носить двофазовий характер. Незалежно від початкового рівня лейкоцитів, дози або схеми терапії початкове зниження відмічається у перші 24 години, а найнижчі показники досягаються на 7–9-й день. Потім спостерігається короткочасний підйом з максимумом десь на 12 день. При другому і більш глибокому зниженні найнижчий рівень відмічається на 15-24-й день. У наступні 10 днів кількість лейкоцитів швидко зростає вище початкового рівня. Тромбоцитопенія відмічається з 5-го дня і досягає найбільшої вираженості на 12–15-й день. Потім у наступі 10 днів відбувається швидка нормалізація кількості тромбоцитів.

ІНФЕКЦІЙНІ УСКЛАДНЕННЯ

Інфекції вірусні, бактеріальні, грибкові, паразитарні або сапрофітні будь-якої локалізації можуть бути пов’язані із застосуванням Цитозару^® у вигляді монотерапії або в комбінації з іншими імуносупресорами в дозах, що пригнічують клітинний і гуморальний імунітет. Ці інфекції можуть бути слабко виражені, але можуть бути і тяжкими, навіть фатальними.

синдром цитозару^®

Описаний синдром Цитозару^®. Він характеризується пропасницею, міалгією, болем у кістках, іноді - болем у грудній клітці, макулопапульозним висипом, кон’юнктивітом і нездужанням. Звичайно він виникає через 6-12 годин після застосування препарату. Показано, що в плані профілактики і лікування цього синдрому ефективні кортикостероїди. Якщо, на думку лікаря, ця симптоматика підлягає терапії, слід призначити кортикостероїди і не припиняти застосування препарату.

ПОБІЧНІ ДІЇ, ЯКІ СПОСТЕРІГАЮТЬСЯ НАЙЧАСТІШЕ

Анорексія, нудота, блювання, діарея, порушення функції печінки, пропасниця, висип, тромбофлебіт, запалення або покриття виразками слизової оболонки порожнини рота або анальної ділянки.

Нудота і блювання найчастіше зустрічаються після швидких внутрішньовенних ін’єкцій.

ПОБІЧНІ ДІЇ, ЯКІ ВИНИКАЮТЬ РІДКО

Сепсис, целюліт у місці ін’єкції, покриття виразками шкіри, затримка сечі, порушення функції нирок, неврит, нейротоксичність, біль у горлі, пневмонія, біль у животі, поява ластовиння, жовтуха, кон’юнктивіт (може поєднуватися з висипом), запаморочення, алопеція, виразка стравоходу, езофагіт, біль у грудній клітці, перикардит, головний біль, кропив’янка, анафілаксія, алергічний набряк, свербіж, відчуття нестачі повітря.

ТЕРАПІЯ ВИСОКИМИ ДОЗАМИ

При застосуванні високодозових програм (2-3 г/м²) терапії Цитозаром^® описані тяжкі, а іноді смертельні токсичні явища з боку ЦНС, шлунково-кишкового тракту і легенів. Ці явища включають оборотне ушкодження рогівки і геморагічний кон’юнктивіт, якому можна запобігти або зменшити шляхом місцевого профілактичного застосування кортикостероїдних очних крапель; дисфункцію головного мозку і мозочка, у т. ч. зміни особистості, сомнолентність і кому, як правило, оборотні; тяжкі виразки слизових оболонок шлунково-кишкового тракту, у т.ч. рпеитаtоsіs сystоіdеs іпtеstіпаlis, що призводить до перитоніту; сепсис і абсцес печінки; набряк легенів; ушкодження печінки з гіпербілірубінемією; некрози тонкої кишки; некротичний коліт.

У двох дорослих хворих на гострий нелімфобластний лейкоз після консолідації високими дозами Цитозару^®, даунорубіцином та аспарагіназою розвинулась периферична моторна та сенсорна нейропатія. Хворі, які отримували високі дози Цитозару^®, потребують спостереження з приводу можливої нейропатії, оскільки для того, щоб уникнути необоротних неврологічних порушень, може знадобитися зміна доз або режиму застосування препарату. У 10 хворих, які отримували експериментальну програму терапії, що включає проміжні дози Цитозару^® (1 г/м²) з іншими хіміотерапевтичними агентами (мета-АМСА, даунорубіцин, VР-16) або без них, розвинувся дифузний інтерстиціальний пульмоніт, причина якого залишилася нез’ясованою, однак він міг бути пов’язаний з терапією Цитозаром^®.

Зрідка описувалась поява вираженого шкірного висипу з подальшою десквамацією. Повна алопеція частіше спостерігається при застосуванні високодозових, а не стандартних програм терапії. При проведенні високодозової терапії не слід використовувати розчинник, що містить бензиловий спирт.

Після проведення експериментальної терапії високими дозами Цитозару^® та циклофосфану для підготовки до трансплантації кісткового мозку розвинулася кардіоміопатія зі смертельним наслідком.

Повідомлялося, що після експериментальної терапії високими дозами Цитозару^® з приводу рецидивів лейкозу спостерігався синдром раптового респіраторного дистресу, який швидко прогресував до набряку легенів і кардіомегалії, яка визначалася рентгенологічним методом. В одному випадку цей синдром призвів до летального наслідку.

Протипоказання. Цитозар^® протипоказаний хворим зі встановленою гіперчутливістю до препарату. Гострі інфекційні захворювання, вагітність, годування груддю, ниркова та печінкова недостатність.

Передозування. Не існує антидоту, який би застосовувався при передозуванні Цитозару^®. Неприйнятне прискорення необоротної нейротоксичної дії і настання смерті мало місце після здійснення 12 інфузій тривалістю по 1 годині кожні 12 годин у разовій дозі 4,5 г/м².

Особливості застосування. Цитозар^® повинні призначати тільки лікарі, які мають досвід протипухлинної терапії.

У період здійснення індукції ремісії хворі повинні лікуватися в умовах, де лабораторне забезпечення й можливості замісної терапії достатні для проведення моніторингу лікарської переносимості і захисту, а також підтримання життя пацієнта, ослабленого токсичною дією ліків. Розглядаючи доцільність терапії Цитозаром^®, слід оцінити співвідношення потенційної користі для хворого і відомих токсичних ефектів препарату. До прийняття рішення про початок терапії лікар повинен ознайомитися зі змістом цієї інструкції для застосування.

Цитозар^® має потужну пригнічуючу дію відносно функції кісткового мозку. З обережністю слід розпочинати терапію у хворих з існуючою медикаментозною мієлосупресією. Пацієнти, які отримують цей препарат, повинні знаходитися під пильним медичним наглядом, а в початковий період лікування необхідні щоденні дослідження кількості лейкоцитів і тромбоцитів. Після зникнення бластних клітин із периферичної крові потрібно регулярне проведення дослідження кісткового мозку.

Мають бути умови і обладнання для лікування потенційно смертельних ускладнень мієлосупресії (інфекцій внаслідок гранулоцитопенії і порушення інших механізмів захисту, а також кровоточивості внаслідок тромбоцитопенії). Описаний один випадок анафілаксії відразу після внутрішньовенного введення Цитозару^®, яка призвела до гострої зупинки серцево-легеневої діяльності, що вимагала проведення реанімаційних заходів.

Пацієнти, які отримують Цитозар^®, повинні знаходитися під пильним наглядом. Обов’язково слід часто контролювати кількість тромбоцитів і лейкоцитів і статус кісткового мозку. Якщо пригнічення кісткового мозку препаратом призвело до зниження кількості тромбоцитів до 50 000 і нижче або зниження кількості поліморфноядерних гранулоцитів до 1 000/мм³ і нижче, слід розглянути питання про припинення або зміну терапії. Кількість формених елементів у периферичній крові може продовжувати знижуватися і після відміни препарату, досягаючи мінімуму через 12-24 дні після припинення терапії. Якщо зберігаються показання, то терапія може бути відновлена при чітких ознаках відновлення кісткового мозку (послідовне дослідження мазків). Пацієнти, в яких терапія Цитозаром^® була тимчасово припинена до відновлення показників периферичної крові, можуть вийти з-під спостереження. У деяких пацієнтів відмічався тромбофлебіт у місці ін’єкції або інфузії препарату. Рідко пацієнти відмічали біль і запалення у місці підшкірного введення. Однак у більшості випадків препарат переносився добре. При швидкому введенні великих доз у пацієнтів часто спостерігалось блювання, яке могло тривати протягом декількох годин після ін’єкції. Ця дія препарату може бути менш вираженою при проведенні інфузій. Очевидно, печінка інактивує значну частину введеної речовини. Препарат слід з обережністю застосовувати і знижувати дозу хворим з порушеною функцією печінки. У пацієнтів, які отримують Цитозар^®, слід часто контролювати стан кісткового мозку, функцію печінки і нирок.

Як і інші цитотоксичні препарати, Цитозар^® може спричинювати гіперуремію внаслідок швидкого лізису неопластичних клітин. Лікарю слід контролювати рівень сечової кислоти в крові і бути готовим до усунення гіперуремії медикаментозними або іншими методами.

У пацієнтів, які отримують Цитозар^® у комбінації з іншими препаратами, відмічалися випадки гострого панкреатиту.

У двох хворих на дитячий гострий мієлобластний лейкоз, які внутрішньовенно та інтратекально отримували Цитозар^® у звичайних дозах поряд з багатьма іншими препаратами, що застосовуються одночасно, розвинувся відстрочений висхідний прогресивний параліч, який в одному з цих випадків призвів до смерті. У двох хворих, які отримували Цитозар^® і дауноміцин, виник біль у животі (перитоніт) і розвинувся коліт. В обох хворих спостерігалася реакція на консервативну терапію, була нейтропенія й тромбоцитопенія; вони отримували багато інших ліків. Автори рекомендують обережне консервативне ведення хворих, які отримують Цитозар^®, в яких картина відповідає симптоматиці гострого живота, а певний хірургічний діагноз поставити не вдається.

Вплив Цитозару^® на персонал унаслідок професійного контакту з препаратом не спостерігався. Може відмічатися легке подразнення очей. Періодичне потрапляння препарату на шкіру або тривалий контакт можуть спричинити подразнення. При випадковому контакті слід промити забруднену ділянку водою з милом.

ІНТРАТЕКАЛЬНЕ ВВЕДЕННЯ

Не слід користуватися розчинником, що містить бензиловий спирт, при інтратекальному введенні препарату. Багато клініцистів розводять препарат 0,9% розчином натрію хлориду без консерванту і використовують його негайно. При інтратекальному введенні Цитозар^® може спричинити системні токсичні прояви; потрібен пильний контроль функцій гемопоетичної системи. Може виявитися необхідною модифікація протилейкозної терапії. Різко виражена токсичність є рідкістю. До побічних реакцій, що описуються найчастіше при інтратекальному введенні, належать нудота, блювання і пропасниця; ці реакції виражені помірно і зникають самі по собі. Описаний розвиток параплегії. У 5 дітей розвинулась некротична лейкоенцефалопатія; крім цього, цим хворим вводили інтратекально метотрексат і гідрокортизон, а також проводили опромінення ЦНС. Описана ізольована нейротоксична дія. Двоє хворих у стані ремісії, які лікувалися комбінованою системною хіміотерапією, профілактичним опроміненням ЦНС та інтратекальними введеннями Цитозару^®, втратили зір. Осередкові ураження ЦНС можуть не відповідати на інтратекальну терапію Цитозаром^®; очевидно, в таких випадках краще проводити променеву терапію.

КАНЦЕРОГЕНЕЗ, МУТАГЕНЕЗ, ПОРУШЕННЯ РЕПРОДУКТИВНОЇ ФУНКЦІЇ

Цитарабін спричинює виражене ушкодження хромосом, у т. ч. розриви хроматид; є повідомлення про пухлинну трансформацію клітин гризунів у культурі.

НЕСУМІСНІСТЬ

Відомо, що Цитозар^® фізично несумісний з гепарином, інсуліном, метотрексатом, 5-фторурацилом, нафциліном, оксациліном, пеніциліном G, солю-медролом, метилпреднізолону натрію сукцинатом.

СТАБІЛЬНІСТЬ І СУМІСНІСТЬ ПІСЛЯ РОЗВЕДЕННЯ

Дослідження хімічної і фізичної стабільності показали: якщо препарат розведений водою для ін’єкцій, 5% розчином декстрози або 0,9% розчином натрію хлориду до концентрації 0,5 мг/мл і зберігається у скляних бутлях або пластикових мішках при кімнатній температурі, то Цитозар^® залишається стабільним протягом 7 діб, . При аналогічному розведенні до концентрації 8-32 мг/мл у 5% розчині декстрози на воді, 5% розчині декстрози на 0,2% розчині хлориду натрію і в 0,9% розчині хлориду натрію і при зберіганні у скляних пляшках або пластикових мішках цитарабін стабільний при кімнатній температурі, при -20°С і +4°С. Цитарабін стабільний протягом 8 діб при кімнатній температурі у концентрації 2 мг/мл в присутності калію хлориду у кількості, еквівалентній 50 мекв/500 мл у 5% розчині декстрози і 0,9% розчині натрію хлориду. Цитарабін також стабільний протягом 7 днів при кімнатній температурі і при +8°С, розведений до концентрації 0,2 - 1 мг/мл у присутності бікарбонату натрію у кількості, еквівалентній 50 мекв/л у 5% розчині декстрози на воді або 5% розчині декстрози на 0,2% розчині натрію хлориду при зберіганні у скляних бутлях "Травенол" або пластикових мішках "Віафлекс".

Вагітність і лактація.

Було показано, що для деяких видів тварин цитарабін є тератогенною речовиною, тому його застосування при вагітності не рекомендується. Цитозар^® слід призначати жінкам дітородного віку лише у тих випадках, коли очікуваний корисний ефект переважає над ризиком такої терапії і застосовується адекватна контрацепція. Якщо пацієнтка завагітніла під час застосування препарату, її слід поінформувати про можливий шкідливий вплив на плід. Невідомо, чи екскретується цитарабін з грудним молоком, у зв’язку з цим рекомендується припинити годування груддю під час проведення терапії Цитозаром^® у матерів-годувальниць.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Сумісне застосування цитарабіну з іншими протипухлинними мієлосупресивними препаратами або променевою терапією в деяких випадках посилює цитотоксичну, а також імунодепресивну активність цих препаратів.

Після одноразового введення цитостатичної дози Цитозару^® відмічається оборотне зниження стабілізованої плазмової концентрації дигоксину і ниркової екскреції глікозиду у пацієнтів, які застосовували бета-ацетилдигоксин і комбіновану хіміотерапію, що включала циклофосфамід, вінкристин і преднізон у поєднанні або без Цитозару^®, або прокарбазину. В період проведення цитостатичної лікарської терапії слід пильно контролювати рівень дигоксину. Стабілізована плазмова концентрація дигітоксину, як з’ясувалося, не змінюється. Альтернативою для таких хворих може вважатися застосування дигітоксину. Проведені іп vitro дослідження взаємодії між гентаміцином і цитарабіном виявили існування зв’язаного з цитарабіном антагонізму відносно чутливих штамів К. рпеитопіае. Це дослідження дає змогу припустити, що у хворих у період застосування цитарабіну, які отримують лікування гентаміцином з приводу інфекцій, спричинених К. рпеитопіае, відсутність швидкого терапевтичного ефекту може свідчити про необхідність повторної оцінки антибактеріальної терапії. Клінічні дані, що стосуються одного хворого, свідчать про можливість зниження ефективності фторцитозину в період терапії Цитозаром^®. Це може бути пов’язано з потенційно конкурентним інгібуванням його включення.

СУМІСНІСТЬ З ІНШИМИ ПРЕПАРАТАМИ. Цитарабін за умови дотримання зазначених концентрацій і розведенні в 5% розчині декстрози протягом 8 годин сумісний із такими лікарськими препаратами: цитарабін 0,8 мг/мл і цефалотин натрію 1 мг/мл; цитарабін 0,4 мг/мл і преднізолону натрію фосфат 0,2 мг/мл; цитарабін 16 мкг/мл і вінкристину сульфат 4 мкг/мл.

Умови та термін зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці при кімнатній температурі 20 ºС - 25 ºС.

Готовий розчин можна зберігати при кімнатній температурі протягом 48 годин. При найменшому помутнінні розчин слід знищити.

Термін придатності - 5 років.