Аритмил инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: аmiodaron; (2-бутилбензофуран-3-їл)[4-[2-діетиламіно)етокси]-3,5-дийодофеніл]метанону гідрохлорид;

основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого кольору, круглої форми з плоскою поверхнею з фаскою та рискою;

склад: 1 таблетка містить 200 мг аміодарону гідрохлориду;

допоміжні речовини: крохмаль картопляний, целюлоза мікрокристалічна, кальцію стеарат.

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Антиаритмічні засоби III класу. Код АТС С01BD01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Антиаритмічний засіб. Механізм дії обумовлений блокуванням іонних каналів клітинних мембран кардіоміоцитів (головним чином калієвих і незначною мірою кальцієвих і натрієвих). Подовжує тривалість потенціалу дії та ефективного рефрактерного періоду в усіх ділянках провідної системи серця, у тому числі синусового та AV-вузла і шлуночків. Знижує автоматизм синусового вузла та ектопічних зон, пролонгує провідність у волокнах Пуркіньє і додатковими провідними шляхами у хворих з WPW-синдромом (Вольфа-Паркінсона-Уайта).

Препарат має антиангінальний ефект, який зумовлений його антиадренергічною дією. Препарат неконкурентно блокує a- і b-адренорецептори. Аміодарон дещо знижує периферичний судинний опір і системний артеріальний тиск.

Фармакокінетика. Препарат містить ≈ 37,3% йоду по масі, має високу ліпофільність, після перорального прийому препарат всмоктується повільно і не повністю (до 20–55% прийнятої дози). Після одноразового прийому максимальна концентрація в крові визначається через 3–7 годин; має великий та варіабельний об’єм розподілу, як результат інтенсивного накопичення в жировій тканині та органах з інтенсивним кровообігом та кровопостачанням (печінка, легені, селезінка). Зв’язування з білками плазми крові становить 96%, а 10–50% препарату проходить крізь плацентарний бар’єр; ¼ частина введеної дози проникає в грудне молоко. Інтенсивно метаболізується в печінці з утворенням активного метаболіту – дезетиламіодарону. Основний шлях виведення – з жовчю. Період напіввиведення (Т_1/2) препарату становить при тривалій терапії – 53±24 дні. Т_1/2 дезетиламіодарону дорівнює в середньому 61 день. Після припинення лікування терапевтичний рівень аміодарону у плазмі зберігається протягом дев’яти місяців. Не виводиться при гемодіалізі.

Показання для застосування. Попередження та лікування пароксизмальних порушень серцевого ритму: синусової тахікардії, надшлуночкової тахіаритмії, у тому числі тріпотіння і мерехтіння передсердь, шлуночкової тахіаритмії, шлуночкової та надшлуночкової екстрасистолії; порушення ритму у пацієнтів з WPW-синдромом; профілактика нападів стенокардії (стабільної, нестабільної, спонтанної) у пацієнтів з порушенням серцевого ритму, у яких лікування іншими протиаритмічними засобами виявилось малоефективним або протипоказано.

Спосіб застосування та дози.

1. Застосування всередину при небезпечних для життя аритміях:

1.1) добова лікувальна доза становить 800–1600 мг (краще розділити на 2–4 прийоми протягом доби і призначати разом з їжею, особливо при дозі більше 1000 мг, і для хворих зі шлунково-кишковими порушеннями) протягом 1–3 тижнів або довше;

1.2) після досягнення терапевтичного ефекту добову дозу знизити до 400–800 мг (в 2 прийоми) протягом близько 1–3 тижнів, а потім перейти до підтримуючої добової дози — 400 мг (в 1–2 прийоми) і навіть 200 мг 1 раз на добу протягом необхідного курсу лікування.

2. Прийом усередину при різних аритміях:

2.1) пароксизмальна надшлуночкова тахікардія: лікувальна доза становить 600 мг/добу протягом 8–15 днів; підтримуюча доза 100–200 мг/добу;

2.2) пароксизмальні мерехтіння й тріпотіння передсердь: лікувальна доза становить 600–800 мг/добу протягом 15–30 днів (іноді до 1000 мг/добу); підтримуюча доза 300–400 мг/добу з поступовим зниженням на 200 мг/добу через кожні 15–30 днів;

2.3) потенційно небезпечні шлуночкові аритмії (часті, парні шлуночкові екстрасистолії, повторні випадки шлуночкової тахікардії): лікувальна доза становить від 600–800 мг/добу; підтримуюча доза – 300–600 мг/добу;

2.4) часті пароксизмальні шлуночкові тахікардії або повторні епізоди фібриляції шлуночків: середня лікувальна доза становить 1000 мг/добу протягом 15–30 днів, максимальна добова доза (добова_max) в окремих випадках — до 2000 мг протягом 7–10 днів; середня підтримуюча доза – 700 мг/добу (від 600 до 800 мг/добу);

2.5) аритмії у дітей: необхідно враховувати, що у дітей терапевтичний ефект препарату настає швидше, а тривалість дії менше, ніж у дорослих. Початкова добова доза для дітей в середньому становить 10 мг/кг протягом 10 днів або до досягнення терапевтичного ефекту. Після досягнення бажаних результатів добову дозу знижують до 5 мг/кг. Підтримуюча добова доза становить 2,5 мг/кг.

Побічна дія. Побічні ефекти при призначенні Аритмілу залежать від дози та тривалості терапії:

з боку серцево-судинної системи: брадикардія (ступінь залежить від дози) часто має безсимптомний перебіг, проте може супроводжуватись клінічною симптоматикою, можливі синоатріальна чи АV-блокада. Проаримотмогенні ефекти Аритмілу, розвиток та погіршення перебігу існуючих аритмій можуть бути причиною порушень функції щитовидної залози, у тому числі у зв’язку з прийомом препарату; поява /загострення/ симптомів серцевої недостатності;

з боку травної системи: анорексія, нудота, блювання, запори, металевий присмак у роті;

з боку вегетативної та ЦНС: парестезія, тремор, головний біль, відчуття втоми, міопатія, ретробульбарний неврит, у поодиноких випадках – доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, кошмарні сновидіння, слухові галюцинації; незвична слабкість у м’язах кінцівок; атаксія – найбільш частий побічний ефект, який може виникати через деякий час після початку терапії та утримуватись довгий період (до 1 року) після відміни;

з боку дихальної системи: альвеолярна інтерстиціальна пневмонія, фіброз, плеврит, бронхіт, пневмонія (з летальним результатом), бронхоспазм (особливо в хворих з важкою дихальною недостатністю чи бронхіальною астмою); клінічні прояви зазначених патологічних станів: задишка, кашель;

з боку органів зору: відкладення ліпофусцину в епітелії рогівки; скарги на появу кольорових ореолів або нечіткість контурів; рідко невропатія або неврит зорового нерва;

з боку ендокринного статусу: при тривалому призначенні можливий розвиток ознак гіпотиреозу, рідше – гіпертиреозу;

дерматологічні реакції: фотосенсибілізація, свинцево-синя чи темно-блакитна пігментація шкіри, висипи на шкірі, зрідка – алопеція, алергічні реакції;

інші: іноді васкуліт, порушення функції нирок, тромбоцитопенія, гемолітична або апластична анемія.

Протипоказання. Слабкість синусового вузла, синусова брадикардія, атріовентрикулярні блокади II та III ступенів; хворим із фракцією викиду менш 0,40 (високий ризик раптової смерті) та з попередньо виявленим порушенням функції щитовидної залози (гіпо- чи гіпертиреоз), гіперчутливість; гіпокаліємія, вагітність, лактація. Підвищена чутливість до складових препарату.

Передозування. Артеріальна гіпотензія, синусова брадикардія, поява синоатріальної чи атріовентрикулярної блокада II і навіть III ступеня.

Лікування: специфічного антидоту немає. За умови недавнього прийому препарату всередину доцільно викликати блювання та забезпечити промивання шлунка. У випадку брадикардії призначають атропін або β₁-адреноміметики (добутамін), при необхідності використовують кардіостимулятори. При гіпотензії можуть бути використані препарати з кардіотонічною дією або гіпертензивні препарати. Аритміл і його метаболіти не виділяються при гемодіалізі.

Особливості застосування. З обережністю призначають препарат пацієнтам літнього віку, оскільки зростає ризик розвитку побічних токсичних ефектів. Перед початком лікування кожному пацієнту необхідно провести ЕКГ, визначити рівень ТТГ і калію в плазмі крові. Варто враховувати, що частота виникнення і перебіг побічних ефектів препарату є дозозалежною. При призначенні Аритмілу пацієнтам із серцевою недостатністю може знадобитися одночасне використання кардіотонічних засобів. У період лікування препаратом, а також при виникненні нових аритмій чи загостренні захворювання варто проводити ЕКГ-моніторинг кожні 3 місяці. Тривале лікування у великих дозах може призвести до зміни показників ЕКГ: збільшення інтервалів Р-R, Q-Т, розширення комплексу QRS, зменшення амплітуди зубця Т, появи U-хвилі. Аритміл з особливою обережністю призначають хворим із застійною серцевою недостатністю через ризик погіршення гемодинамічних показників, а також при AV-блокаді I ступеня. Пацієнта варто поінформувати про те, що у випадку появи побічних ефектів (у т. ч. якщо ЧСС становить менш 55 ударів/хв) варто лікування припинити і негайно сповістити про це лікаря. При явищах гіпо- або гіпертиреозу необхідно відмінити препарат. Пацієнтам з порушенням функції печінки Аритміл призначають у більш низьких дозах.

Під час лікування Аритмілом необхідний обов’язковий регулярний моніторинг таких функцій і показників: аускультація легень через ризик розвитку пневмопатії (при необхідності проводять рентгеноскопію чи рентгенографію органів грудної клітки); періодичний контроль показників функції зовнішнього дихання; офтальмологічне обстеження до початку лікування та періодичний огляд під час лікування; контроль функції щитовидної залози при тривалому лікуванні. Необхідна особлива обережність при проведенні оперативних втручань із застосуванням наркозу через ризик виникнення кардіодепресивного, гіпотензивного і аритмогенного ефекту Аритмілу при поєднанні з засобами для наркозу. При тривалому лікуванні препаратом варто уникати інсоляції, що обумовлено імовірністю розвитку сонячних опіків. Аритміл протипоказаний при вагітності. Приблизно 25% дози, прийнятої матір’ю, виявляється в грудному молоці, тому Аритміл не призначають під час годування немовлят груддю.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. У зв’язку з тривалою елімінацією з організму Аритміл може взаємодіяти з іншими лікарськими засобами через кілька тижнів і навіть місяців після його відміни! Одночасне застосування Аритмілу з анестетиками може підсилити гіпотензивний ефект і викликати брадикардію, резистентну до лікування атропіном. Комбіноване застосування з іншими антиаритмічними препаратами (хінідин, прокаїнамід, флекаїнід, фенітоїн, дизопірамід, прокаїн) підсилює терапевтичний ефект, однак при цьому підвищується ризик розвитку проаритмогенної дії. Одночасне застосування з хінідіном, дизопірамідом, прокаїнамідом чи мексилетином призводить до значного збільшення інтервалу Q-Т. Через це при невідкладному сумісному застосуванні Аритмілу з антиаритмічними засобами I класу дозу цих препаратів необхідно знизити на 30–50% з поступовим виключенням їх зі схеми лікування. Аритміл потенціює дію антикоагулянтів (варфарин, неодикумарин): ефект відзначається вже на 4–6 день після початку лікування препаратом і продовжується протягом декількох тижнів чи навіть місяців після його відміни. У таких випадках доцільно знизити дозу антикоагулянтів на 1/3–1/2 за умови регулярного контролю за показниками протромбінового індексу. Комбінація Аритмілу з β-адреноблокаторами та антагоністами іонів кальцію призводить до розвитку брадикардії, AV-блокади, гіпотензії. Препарат підвищує концентрацію дигоксину в сироватці крові до токсичних значень, у зв’язку з чим дозу серцевого глікозиду необхідно знизити до 50% від терапевтичної та проводити подальший обов’язковий моніторинг його концентрації в крові. Одночасне застосування із салуретиками, глюкокортикостероїдами підвищує ризик розвитку аритмії, обумовленої зниженням вмісту іонів калію. Холестирамін зменшує Т_1/2 та рівень Аритмілу в плазмі, циметидин, навпаки, збільшує. Одночасне застосування з лікарськими засобами, для яких властивий фотосенсибілізуючий ефект, призводить до збільшення проявів фотосенсибілізації. Препарати йоду збільшують концентрацію Аритмілу в крові та прояви йодозалежних ускладнень.

Умови та термін зберігання. Зберігати в недоступному для дітей, сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 25 °С. Термін придатності – 4 роки.