Дигоксин инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

мiжнародна та хімічна назви: digoxin; [3b-/(O-2,6-дидеоксі-b-D-рибо-гексопіранозил-(1®4)-O-2,6-дидеоксі-b-D-рибо-гексопіранозил-(1®4)-2,6-дидеоксі-b-D-рибо-гексопіранозил)оксі/-12b,14-дигідроксі-5b, 14b-кард-20(22)-енолід];

основнi фiзико-хiмiчні властивостi: таблетки білого кольору;

склад: 1 таблетка містить дигоксину 0,1 мг, у перерахуванні на 100% вміст основної речовини;

допоміжні речовини: цукор-рафінад, крохмаль картопляний, глюкоза, масло вазелінове, тальк, кальцію стеарат або магнію стеарат.

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Засоби, що впливають на серцево-судинну систему. Серцеві глікозиди. Код АТС С01АА05.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Високоліпофільний серцевий глікозид середньої тривалості дії, який одержують із листя наперстянки шерстистої. Виявляє позитивну інотропну дію за допомогою утворення комплексу з Na⁺-K⁺-АТФази і порушення транспорту іонів натрію і калію через мембрани кардіоміоцитів. У результаті збільшується трансмембранний транспорт іонів кальцію і підсилюється їхнє вивільнення усередині кардіоміоцитів, і як наслідок – підвищується активність міофибріл. Сповільнює AV-провідність, подовжує ефективний рефрактерний період і уповільнює частоту серцевих скорочень переважно за рахунок підвищення тонусу парасимпатичної і зниження тонусу симпатичної частини вегетативної нервової системи.

Фармакокінетика. Препарат добре всмоктується зі шлунково-кишкового тракту біодоступність препарату становить 50 - 80% залежно від кислотності шлункового соку, моторики кишечнику, кровопостачання шлунка і кишечнику. Дигоксин зв’язується з білками плазми крові на 20 - 40%, співвідношення концентрації дигоксину в сироватці крові і міокарді відповідає 1 : 67. 80 - 85% препарату у незмінному вигляді виводиться нирками (фільтрація і секреція), решта – піддається біотрансформації в печінці і виводиться у вигляді неактивних метаболітів з калом. У дітей до 12 років дигоксин практично не піддається біотрансформації. При прийомі внутрішньо початковий ефект спостерігається через 1,5 - 3 год із досягненням максимуму через 4 - 6 год. Період напіввиведення дигоксину становить 30 - 40 год і залежить від стану здоров’я і віку пацієнта (при підвищенні співвідношення сполучної тканини до маси тіла період напіввиведення препарату подовжується). При порушенні фільтраційної і секреторної функції нирок застосування дигоксину небезпечне через кумуляцію препарату (період напіввиведення досягає такого дигітоксину і становить 6 - 8 діб). Зниження кліренсу ендогенного креатиніну до 50 мл/хв вимагає зниження підтримуючої дози препарату на 1/3 - 1/2. Чутливість у дітей віком до 10 - 12 років до серцевих глікозидів і зокрема до дигоксину знижена, що вимагає застосування більш високих доз препарату в порівнянні з підлітками і дорослими для досягнення терапевтичного ефекту.

Показання для застосування. Фібриляція і тріпотіння передсердь, пароксизмальні надшлуночкові тахіаритмії, хронічна застійна серцева недостатність.

Спосіб застосування та дози. Дорослим для швидкої дигіталізації внутрішньо призначають 0,5 - 1 мг, а потім кожні 6 годин по 0,25 - 0,75 мг протягом 2 - 3 днів; після поліпшення стану хворого переводять на підтримуючу дозу (0,125 - 0,5 мг на добу за 1 - 2 прийоми). При повільній дигіталізації лікування відразу починають з підтримуючої дози (0,125 - 0,5 мг на добу за 1 - 2 прийоми); насичення в цьому випадку настає приблизно через 1 тиждень після початку терапії. Дозування дигоксину дітям:

Дозу встановлюють індивідуально.

Побічна дія. Можливі порушення ритму і провідності (синусова брадикардія, екстрасистолія, атріовентрикулярна блокада, пароксизмальна передсердна тахікардія, фібриляція шлуночків), анорексія, нудота, блювання, діарея, порушення вісцерального кровообігу, головний біль, невралгія, сонливість, сплутаність свідомості, депресія, порушення колірного зору (забарвлення навколишніх предметів у зелений, жовтий чи білий колір), рідко – психози, гінекомастія, шкірні висипання і гіперемія шкіри, еозинофілія, тромбоцитопенія.

Протипоказання. Підвищена чутливість до препарату; ендокардити, синдром Адамс-Стокса-Морганьї, глікозидна інтоксикація, шлуночкова тахікардія, атріовентрикулярна блокада II і III ступенів, виражена брадикардія, гіперкальціємія, гіпокаліємія, ізольований митральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія, синдром каротидного синуса, аневризма грудного відділу аорти, WPW синдром, гострий період інфаркту міокарда.

Передозування.

Симптоми:

з боку серцево-судинної системи: аритмії, у тому числі брадикардія, атріовентрикулярна блокада, шлуночкові тахікардії або екстрасистолія, фібріляція шлуночків;

з боку травного тракту: анорексія, нудота, блювання, діарея;

з боку центральної нервової системи і органів чуттів: головний біль, стомлюваність, запаморочення, рідко-порушення колірного зору, зниження гостроти зору, скотома, макро- і мікропсія, дуже рідко – сплутаність свідомості, синкопальні стани.

Лікування. При виникненні аритмії внутрішньовенно краплинно вводять 2 - 2,4 г калію хлориду з 10 ОД інсуліну у 500 мл 5% розчину глюкози (введення припиняють при концентрації калію у сироватці крові 5 мEq/л). Засоби, які містять калій, протипоказані при порушенні передсердно-шлуночкової провідності. При вираженій брадикардії призначають розчин атропіну сульфату. Показана оксигенотерапія. Як дезінтоксикаційний засіб призначають також унітіол, етилендіамінтетраацетат. Терапія симптоматична.

Особливості застосування. При лікуванні дигоксином хворому слід перебувати під пильним контролем лікаря. Для тривалої терапії оптимальну індивідуальну дозу препарату звичайно підбирають протягом 7 - 10 днів. У разі необхідності застосування строфантину, останній призначають не раніше 24 год після відміни дигоксину. При одночасному застосуванні дигоксину та салуретиків показане призначення препаратів калію. При нирковій недостатності дозу дигоксину зменшують приблизно у 2 рази.

З обережністю застосовують при вираженій функції нирок та печінки, підвищеній чутливості до препарату дигіталісу у хворих із порушеннями функції щитоподібної залози.

Вагітність і лактація. Дигоксин проникає через плаценту, в дуже невеликих кількостях виділяється з грудним молоком.

У період вагітності та лактації застосування препарату можливе тільки за суворими показаннями, оцінюючи співвідношення користі і шкоди. При призначенні препарату необхідно враховувати, що кліренс дигоксину у вагітних подовжується.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Засоби, що спричиняють гіпокаліємію, можуть збільшити чутливість до дигоксину (деякі діуретики, солі літію, глюкокортикостероїди).

Концентрації дигоксину в сироватці можуть зростати при одночасному застосуванні таких препаратів: аміодарон, празозин, пропафенон, хінідин, спіронолактон, тетрациклін, еритроміцин, гентаміцин, індометацин, хінін, триметопрім, інтраконазол, альпразолам, верапаміл, фелодипін, ніфедипін.

Концентрації дигоксину в сироватці можуть знижуватися при одночасному застосуванні таких препаратів: антациди, каолін-пектин, деякі проносні препарати, холестирамін, сульфасалазин, неоміцин, рифампіцин, деякі цитостатики, пеніциламін, метоклопрамід, адреналін, сальбутамол.

Адреноміметичні засоби. Одночасне застосування ефедрину гідрохлориду, адреналіну гідрохлориду або норадреналіну гідротартрату, а також селективних бета-адреноміметичних засобів із серцевими глікозидами може спричинити виникнення аритмії серця.

Аміназин та інші фенотіазинові похідні. Дія серцевих глікозидів зменшується.

Антихолінестеразні препарати. При одночасному застосуванні антихолінестеразних препаратів з серцевими глікозидами брадикардія посилюється. За необхідності її можна усунути або послабити введенням атропіну сульфату.

Глюкокортикостероїди. При виникненні гіпокаліємії внаслідок тривалого лікування глюкокортикостероїдами можливе збільшення небажаних ефектів серцевих глікозидів.

Діуретичні засоби. При поєднанні діуретичних засобів (спричиняють гіпокаліємію і гіпомагніємію, але збільшують концентрацію іонів кальцію в крові) з серцевими глікозидами дія останніх посилюється. При одночасному їх застосуванні потрібно дотримуватися оптимального дозування. Можна періодично призначати калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, триамтерен), які усувають гіпокаліємію та аритмію. Однак при цьому може розвинутись гіпонатріємія.

Препарати калію. Під впливом препаратів калію небажані ефекти серцевих глікозидів зменшуються.

Препарати кальцію. При лікуванні серцевими глікозидами парентеральне застосування препаратів кальцію небезпечне, оскільки кардіотоксичні ефекти (аритмії тощо) посилюються.

Кислоти етилендіамінтетраоцтової динатрієвої солі. Спостерігається зниження ефективності та токсичності серцевих глікозидів.

Препарати кортикотропіну. Дія серцевих глікозидів під впливом кортикотропіну може посилюватися.

Похідні ксантину. Препарати кофеїну або теофіліну інколи спричинюють виникнення аритмії серця.

Натрію аденозинотрифосфат. Не слід призначати натрію аденозинотрифосфат одночасно з серцевими глікозидами.

Вугілля активоване. У зв’язку зі зменшенням засвоєння в травному тракті дія серцевих глікозидів часто послаблюється.

Ергокальциферол. При гіпервітамінозі, викликаному ергокальціферолом, можливе посилення дії серцевих глікозидів, обумовлене розвитком гіперкальціємії.

Наркотичні анальгетики. Комбінація фентанілу та серцевих глікозидів може викликати гіпотензію.

Напроксен. У здорових людей поєднання серцевих глікозидів з напроксеном не впливає на результати психологічного тестування.

Парацетамол. Клiнiчне значення цiєї взаємодiї вивчено недостатньо, але є данi про зменшення видiлення нирками серцевих глікозидів пiд впливом парацетамолу.

Умови та термiн зберiгання. Зберігати в недоступному для дітей, сухому, захищеному від світла місці при температурі від 15°С до 25°С. Термін придатності – 4 роки.