Курйози з історії медицини: застосування холоду як засобу лікування

Вчені, які досліджують історію медицини, повідомляють, що у процесі вивчення цієї надзвичайно цікавої галузі наукового знання вони знаходять повідомлення про відверто небезпечні способи лікування. Водночас, як не парадоксально, але іноді такі «екзотичні» методи торували шлях для справді рятівних відкриттів. Одним з таких методів, безперечно, можна вважати незвичайну практику дії низькими температурами на організм з терапевтичною метою або терапевтичне переохолодження.

Термін «гіпотермія» (переохолодження), здається, вперше з'явився в англомовних текстах наприкінці XIX століття. Це слово походить від давньогрецького слова «гарячий» або «теплий» («thermos»), до якого додано префікс «hypo», що означає «під-».

У наш час переохолодження визначається як важкий стан, при якому організм не в змозі підтримувати нормальну температуру тіла, що небезпечно знижується. Сильне переохолодження може призвести до серцевої недостатності та смерті.

Таке розуміння переохолодження як небезпечного медичного стану існує протягом століть, проте є й інша сторона в історії переохолодження.

Терапевтичне переохолодження – тобто охолодження тіла з метою лікування – це медична практика, яка існує в тій чи іншій формі ще з давніх часів.

Багато з застосувань цього методу у кращому випадку були суперечливими, але водночас він ліг в основу деяких сучасних ефективних методів лікування.

Щоб зрозуміти більше про цікаву історію терапевтичного переохолодження та привабливість впливу низької температури в медичних цілях, журналісти одного з британських веб-ресурсів поговорили з доктором Філом Джеклом (Phil Jaekl) , неврологом та науковим письменником, чия майбутня книга "Out Cold: A Cooling Descent into the Macabre, Controversial, Lifesaving History of Hypothermia " («На холоді або охолоджувальне занурення у смертельну небезпеку. Суперечлива, рятувальна історія гіпотермії») висвітлює ці теми у деталях.

Застосування холоду в античній медицині

Терапевтичне переохолодження, здається, практикується вже понад 5000 років. Його перша відома згадка була в папірусі Едвіна Сміта (Edwin Smith Papyrus), медичному трактаті, що описує лікування різних травм та недуг, тексті, який фахівці датують приблизно 3500 р. до н. е.

«Найдавніші письмові записи про використання холоду були виявлені в стародавніх єгипетських текстах», – розповідає д-р Джекл. «Деякі експерти вважають, що ці тексти – це перші записи медичних настанов від Імхотепа, людини енциклопедичних знань та радника фараона Джосера. Ці настанови рекомендують застосовувати аплікації холоду для місцевого лікування подразнень шкіри, ймовірно у рабів або в умовах війни».

Для «абсцесу на грудях з видимою головкою» папірус прописує «прохолодні аплікації», які в даному випадку являли собою мазі з охолоджуючим ефектом, виготовлені з таких інгредієнтів, як фрукти, будівельний розчин для мурування та вода.

Доктор Джекл додає: «Ці тексти мають важливе значення, оскільки вони є одними з перших, де містяться практичні рекомендації щодо застосування систематичних медичних процедур, а не заклинання або молитви, що було поширеним на той час». Папірус Едвіна Сміта, можливо, є одним із перших медичних підручників, де наведені приклади соматичних захворювань та викладені спеціальні методи лікування.

Деякі з найбільш відомих знавців медичної науки давнини також писали про низькі температури, їх небезпеку та терапевтичний потенціал. «Наступний великий прогрес у застосуванні холоду з терапевтичною метою відбувся лише після того, як пройшло більше 1000 років, коли холод було включено в гуморальну систему тодішньої медицини», – зазначив доктор Джекл.

Ця система передбачала, що в людському тілі циркулюють чотири «гумори», або чотири основні рідини. Коли їх баланс порушується виникають ті чи інші хвороби. Щоб відновити здоров’я, лікареві потрібно діагностувати дисбаланс та відновити рівновагу «гуморів».

Такі рідини або «гумори», які найчастіше визначені як чорна жовч, жовта жовч, флегма («рідина») та кров, могли бути «гарячими», або «холодними», «мокрими» або «сухими», що спричиняло відповідні недуги. Іншими словами, наприклад, лихоманка як «гаряча» хвороба, потребувала для лікування дії протилежних елементів тобто холоду.

Давньогрецький лікар Гіппократ (близько 460-370 рр. до н. е.) у своїх трактатах говорив про небезпеку тривалого впливу холоду. Він зазначав, що «холод викликає судоми, правець, гангрену та гарячковий озноб і є шкідливим для кісток, зубів, нервів, головного мозку та спинного мозку».

Проте Гіппократ також визнавав терапевтичний потенціал охолоджуючих елементів, оскільки рекомендував використання снігу та льоду для зупинки кровотечі та пиття холодної води для зниження температури.

Галену (129-близько 210 рр. н. е.), на якого істотно вплинуло вчення Гіппократа, приписують винахід холодного крему, який він призначав не для догляду за шкірою чи зняття макіяжу, як набагато пізніше стали застосовувати такі креми, а для охолодження у медичному контексті.

Охолоджуючий крем Галена, скоріше всього, був сумішшю оливкової олії, води та бджолиного воску.

«За використання холоду з терапевтичною метою виступали новатори стародавньої медицини, грецькі лікарі Гіппократ та Гален, які у такий спосіб прагнули збалансувати «гумори» організму. Насправді, Гален, як відомо, винайшов охолоджуючий крем, який популярний і сьогодні, хоча сам винахідник рекомендував застосовувати цей крем для лікування жару, а не для зволоження шкіри», – пояснює доктор Філ Джекл.

Винахід холодних ванн

Метод охолодження тіла задля терапевтичного втручання ще більше поширився в XVII столітті, коли деякі лікарі, як, наприклад, Джон Флойер (John Floyer) (1649–1734), почали ширше експериментувати із використанням гарячої та холодної води в медицині.

У своєму трактаті «Дослідження правильного використання та зловживання гарячими, холодними та помірними ваннами в Англії» (1697) Флойер детально писав про лікувальні переваги ванн з холодною водою.

«У гарячому повітрі літа наші тіла мають меншу силу; тому влітку необхідно концентрувати нашу сили та дух за допомогою холодного купання», – писав Флойер.

Пізніше від додав більше своїх роздумів з цього приводу: «Я не став би закликати шановного читача виправляти помилки у способі його життя, якби перш не зробив цього сам. Завдяки відмові від міцних напоїв, надто гарячої їжі, чаю, кави тощо і вживанню лікувальної води і ваннам у Бакстоні , я зміг забезпечити собі поліпшення здоров’я і загальної міці у порівнянні з тим, що мав протягом багатьох попередніх років».

Флойєр називає це «холодним режимом».

Саме на цей період припадає початок широкого використання у Великій Британії води не тільки для охолодження, але й з гігієнічною метою.

Пізніше, у XVIII столітті водні курорти стали популярними серед людей, що мали напади лихоманки; а у XIX сторіччі європейська аристократія вважала, що лікуваннями водами ефективне при болях у суглобах і для покращення загального тонусу організму. У цей час водні курорти набули величезної популярності.

Шотландський лікар Вільям Каллен (William Cullen) (1710-1790) пропагував для терапевтичних цілей холодні «душові ванни», а іноді і холодні водяні клізми, які, на його думку, можна було призначати для широкого кола захворювань.

Каллен стверджував, що холод може діяти як заспокійливий засіб, а також як стимулюючий засіб, особливо для кровотоку, і зазначав, що помірне вживання холодної води може допомогти в боротьбі з лихоманкою, хоча він також вважав, що деякі форми впливу низьких температур самі по собі можуть викликати лихоманку.

Водночас він також припустив, що холодні ванни можуть запобігти «зараженню», а також «загальній млявості організму» у молодих жінок «у певний період життя».

У XIX столітті австрієць Вінценц Прісніц (Vincenz Priessnitz) (1799-1851) започаткував «тенденцію» до холодних ванн як практики альтернативної медицини.

Один із його сучасників і шанувальників, Чарльз Шифердеккер (Charles Schieferdecker) описав метод Приссніца для лікування лихоманки наступним чином: «Пацієнта, що перебуває у гарячці та найлютішому пароксизмі, саджають у ванну з дуже холодною водою і залишають там, поки він не охолоне до початку цокотіння зубів».

Катування холодною водою в психіатричних закладах

Однак пізніше, в XIX-XX ст. ситуація з лікуванням за допомогою холодної води дещо змінилася… «Усе погіршилося, оскільки холодну воду стали використовувати в психіатричних лікарнях для “лікування" людей з психічними розладами – в основному для їх приборкання», – продовжує свою розповідь доктор Джекл.

«Спроби використовувати холодну воду для лікування людей з проблемами психічного здоров'я існували аж до початку ХХ століття не тому, що вони насправді мали терапевтичне або лікувальне значення, а просто через те, що вони були засобом дієвого контролю», – пояснює Джекл.

У 1800-х роках «раптові» холодні душі або ванни використовувались нібито для лікування «бурхливого хвилювання» і занадто сильного статевого потягу. Такі процедури передбачали виливання відра холодної води на оголеного пацієнта або його занурення у крижану ванну.

У ХХ столітті гарячі та холодні душі, а також загортання пацієнтів у гарячі або холодні мокрі простирадла стали звичною практикою в закладах, які передбачали лікування різних психічних захворювань.

Описи подібного поводження викликали занепокоєння, і самі подібні практики тепер здаються подібними до тортур. Згідно з повідомленням однієї медсестри, холодне обгортання відбувалося наступним чином: «У ванні з великою кількістю льоду знаходилися простирадла, які ми потім розкладали на підлозі. Пацієнта загортали в них так, як немовля загортають у пелюшки. Іноді одного хворого загортали у два або навіть у три простирадла. Ми надійно закріплювали простирадла, щоб пацієнт не міг звільнитися від них».

У медичних текстах того часу зазначається, що обгортання використовувались не просто для передачі так званих терапевтичних переваг гарячої або холодної води, але як обмежувальні заходи, які були «необхідним злом для підтримання порядку, а не засобами, спрямованими на лікування хвороби».

Ця практика зберігалася протягом багатьох десятиліть, хоча зараз її широко засуджують як негуманну та травматичну.

«Обливання хворих холодної водою з шланга або сидіння пацієнтів під падаючою холодною водою було жахливою практикою, і навіть сама лише загроза цього використовувалася для впливу на поведінку не тільки людей з проблемами психічного здоров’я, але також ув’язнених і навіть жінок, яких не були “відданими дружинами”», – зазначає Філ Джекл.

«Від подібних методів стали відмовлятися лише тоді, коли були розроблені більш ефективні (і водночас більш гуманні) засоби, такі як, наприклад, фармацевтичні препарати», – додає він.

Стійка спадщина

Однак у XXI столітті терапевтичне переохолодження законно застосовувалось як реанімаційний метод під час надання критичної допомоги, особливо у випадку зупинки серця.

Водночас гіпотермія також набула певної популярності як альтернативна терапія. Наприклад, плавання в холодній воді дехто називає корисним для здоров'я серцево-судинної системи, метаболізму інсуліну, зменшення болю і навіть психічного здоров'я, хоча водночас фахівці попереджають про потенційний ризик цього методу, включаючи смертельно небезпечне значне переохолодження організму.

«У даний час плавання в холодній воді знову стає популярним, але за умови обережного підходу до цього методу», – зауважує доктор Джекл.

Більш інтригуючим, і водночас більш спірним є, пояснює він, кріотерапія, суть якої полягає у перебуванні голого пацієнта у замкнутому просторі з температурою значно нижчою 0 °С протягом 3-5 хвилин. Прихильники методу стверджують, що переваги цієї альтернативної терапії варіюються від стимулювання втрати ваги та зменшення запалення до запобігання депресії, деменції та навіть раку.

Доктор Джекл, який живе в Скандинавії, сумнівається в його перевагах, хоча він і припускає, що як ця практика, так і практика плавання в холодній воді можуть бути привабливими лише через саме збудження, яке думка про «панацею» викликає у головах багатьох людей.

«Кріотерапія – сидіння в охолодженому резервуарі протягом кількох хвилин – видається тенденцією, яка ще має зарекомендувати себе. Люди допитливі. Я був би радий спробувати. Однак там, де я живу, в норвезькій Арктиці, сміливі люди просто йдуть купатися у крижаній воді в океані – і це панівна тенденція! Це традиція, і я чув, що чим частіше людина робить це, тим легше вона переносить дуже холодну воду».

У майбутньому, зауважує Джекл, використання крижаного холоду розширить межі наукової фантастики та медичного прогресу. Заморожування людського мозку в момент смерті, щоб зберегти особистість, знання та сутність людини – це те, що деякі вчені ретельно досліджують протягом вже досить тривалого часу.

«Існують і більш інтенсивні форми кріотерапії, «Кріоніка» (Cryonics), наприклад. Люди одержимі ідеєю безсмертя. Кріоконсервація передбачає не лише поміщення тіла або мозку у резервуар з рідким азотом після смерті з надією на якесь віддалене у часі майбутнє наукове чудо…», – вважає доктор Джекл.

Він додає, що «кріоніка – це дуже складний процес, що постійно залучає нові й нові медичні та технічні досягнення». Доктор Джекл припускає, що «розвиток комп’ютерів та нанотехнологій, наприклад, дає людям проблиск надії з точки зору можливості відродження після заморожування та консервації».

Джерело:

https://www.medicalnewstoday.com/articles/curiosities-of-medical-history-the-controversy-of-using-cold-as-a-treatment