На прийомі у юриста

За основним місцем роботи працюю на посаді провідного наукового співробітника, за сумісництвом – на посаді старшого наукового співробітника. Маю науковий ступінь доктора біологічних наук. Як надається відпустка сумісникам і як я можу отримати грошову компенсацію за невикористані відпустки?

Консультант: З.В. Шепелєва, правовий інспектор ради Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я

К. Савчук, м. Кривий Ріг

Відповідно до Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, яке затверджено наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43 відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. Оплата відпустки чи виплата компенсації за невикористану відпустку провадиться сумісникам відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до статті 25 Закону України «Про відпустки» відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку сумісникам на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи.
Щорічна відпустка науковому (головному, провідному, старшому) співробітнику АМН України, які мають науковий ступінь доктора наук, надається тривалістю 56 календарних днів, як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом (підстава: Постанова КМУ «Про затвердження Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам» від 14 квітня 1997 року № 346, з останніми змінами від 28 березня 2001 року).
Також статтею 24 Закону України «Про відпустки» зазначено, що у разі звільнення працівника йому має бути виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні відпусток. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. Законодавством не встановлено термін давності, після якого працівником втрачається право на щорічні відпустки. Також не містить заборони надавати щорічні відпустки в разі їх використання. Тому якщо працівник з будь-яких причин не скористався своїм правом на таку відпустку за кілька попередніх років, він має право їх використати. Умови щодо надання невикористаних за кілька попередніх років щорічних відпусток у хронологічному порядку законодавством не передбачено.

Я, мати 3-х неповнолітніх дітей, звернулася з питання працевлаштування на посаду лікаря-терапевта в лікувальний заклад. Але мені було відмовлено. Чи правомірні такі дії адміністрації? Чи може лікар-реабілітолог займати посаду лікаря-терапевта?

О.Б. Козіревич, м. Кузнецовськ

Відповідно до статті 184 Кодексу законів про працю України забороняється відмовляти в прийомі на роботу з мотивів, пов'язаних з вагітністю, наявністю дітей у віці до трьох років, а одиноким матерям – за наявності дитини у віці до 14 років або дитини-інваліда. При відмові у прийомі на роботу зазначених категорій жінок власник зобов'язаний повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. У разі відмови це може бути оскаржено у судовому порядку.
Згідно з Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 195 від 25 грудня 1992 року «Про затвердження переліку вищих і середніх навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю» посаду лікаря-терапевта може займати спеціаліст з набутою спеціальністю «лікувальна справа».
Відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров'я України № 385 від 28 жовтня 2002 року «Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров’я» посади лікаря-реабілітолога не існує.

З 1983 по 1992 рік працювала на посаді медичної сестри інфекційного відділення. Чи буде зараховуватися стаж за період з 1983 по 1992 роки в подвійному розмірі при виході на пенсію за вислугу років?

О. Симченко, м. Біла Церква

Згідно із Законом України від 10 липня 2003 року «Про внесення змін до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що набрав чинності з 15 серпня 2003 року, до стажу роботи в подвійному розмірі зараховується робота у лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров’я, в патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров’я, а також у психіатричних закладах охорони здоров’я.
Робота в цих закладах зараховується у подвійному розмірі тим особам, які вперше виходять на пенсію після 15 серпня 2003 року, і незалежно від того, коли особа працювала в цих закладах: до чи після набрання чинності цього Закону, або які вийшли на пенсію раніше, але продовжували працювати в зазначених закладах на цю дату.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» час трудової діяльності на роботах, передбачених статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», по 31 грудня 2003 року включно зараховується у подвійному розмірі, а з 1 січня 2004 року в одинарному розмірі.
Отже, період роботи з 1983 по 1992 роки на посаді медичної сестри в інфекційному відділенні буде зараховуватися до стажу роботи в подвійному розмірі.

Який порядок попередження про наступне звільнення за скороченням штату і звільнення в разі, якщо працівника не буде працевлаштовано через його відмову або відсутність вакансій?

К. Козак, м. Київ

Згідно зі статтею 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне звільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Попередити працівника про наступне звільнення може не лише керівник підприємства, а й керівник структурного підрозділу, якщо йому таке право надано першим (особа, яку наділено правом прийому і звільнення з роботи). Процедуру попередження працівника про наступне звільнення законодавством не встановлено. Проте в такому разі працівника доцільно було б попереджувати про звільнення письмово під підпис. У будь-якому разі попередження має бути зроблено в такій формі, щоб у працівника не виникало сумніву в тому, що попередження виходить саме від особи, яка має право на прийомі і звільнення працівників.
У разі відмови працівника підписатися під попередженням про наступне звільнення має бути складено акт. Це зумовлено тим, що роботодавець повинен надати докази того, що працівника було попереджено завчасно.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України у разі звільнення працівнику має бути запропоновано роботу за відповідною професією чи спеціальністю і лише за відсутності такої роботи – інша робота, яка є на підприємстві та на яку погоджується працівник. На підприємство покладається також обов’язок представляти до державної служби зайнятості списки фактично звільнених працівників не пізніше 10 днів після звільнення.
Вирішення питання щодо звільнення працівника після закінчення терміну попередження є правом роботодавця, а не обов'язком. В окремих випадках роботодавці подовжують попередження на термін виконання певних робіт. Законодавством не визначено граничний термін, на який може подовжуватися попередження.