Василь Мороз: «Зробивши щось хороше, є сенс жити»

Підготувала Ельвіра Сабадаш

З ректором Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова (ВНМУ), заслуженим діячем науки і техніки України, академіком Академії наук вищої школи України, доктором медичних наук, професором, членом-кореспондентом АМН України Василем Максимовичем Морозом ми фактично знайомилися на ходу. Перше, що мені було запропоновано — це безпосереднє знайомство з університетськими кафедрами, професорсько-викладацьким складом, роботою студентів на лекціях та семінарах, зовнішнім виглядом нового корпусу. Неохопленим увагою, за нестачею часу, лишився тільки будівельний майданчик, адже новий стадіон і ще декілька новобудов — це найближче майбутнє. Енергія та всеобізнаність ректора, чесно кажучи, справили неабияке враження. Як кажуть колеги Василя Максимовича, він встигає абсолютно все — бути ректором, викладачем, батьком для студентів, господарником і навіть дизайнером. І не лише встигає, а робить усе на «відмінно». Не вистачає, як він сам каже, часу лише на вільну годину, тож сім’ї доводиться миритися з постійною зайнятістю чоловіка, батька, дідуся.

У минулому студент Вінницького медичного університету, до обрання ректором Василь Максимович Мороз пройшов усіма адміністративними сходами — від секретаря конкурсної комісії до секретаря Вченої ради, від заступника декана лікувального факультету до декана педіатричного факультету, від проректора з навчальної роботи до ректора вузу. А починав професійну діяльність з посади терапевта в Шпиківській районній лікарні, де мав ще половину ставки ургентного хірурга. Про адміністративну діяльність тоді не думав. Але завжди вабила робота зі студентами та наукова діяльність. За 15 років ректорства професора В. М. Мороза визначними для Вінницького медичного вузу стали 1994 та 2002 роки. У 1994 році вуз отримав статус державного медичного університету, а в 2002 році спеціальним Указом Президента України університетові надано статус національного.

— Сьогодні, — розповідає В. М. Мороз, — наш університет, який започатковано 83 роки тому як регіональний центр підготовки, спеціалізації, післядипломної освіти та вдосконалення лікарських і науково-педагогічних кадрів, є сучасним навчальним закладом, навчальний процес у якому забезпечують 53 кафедри. В університеті функціонують 6 факультетів — два медичних, фармацевтичний, стоматологічний, факультет післядипломної освіти, підготовчий факультет для іноземних громадян, а також ліцейні класи, коледж і підготовчі курси. У нас навчається 41110 студентів за спеціальностями: «лікувальна справа», «педіатрія», «стоматологія», «фармація», «клінічна фармація». Налагоджено систему першого рівня післядипломної спеціалізації, інтернатуру. Щорічно на кращих клінічних базах у містах Вінниці і Хмельницькому перебуває до 1500 лікарів і 80 клінічних ординаторів, які навчаються на різних формах післядипломного вдосконалення з 33 спеціальностей. Оскільки на вимоги практичної системи охорони здоров’я останнім часом швидко налагоджується всебічна підготовка сімейних лікарів для всіх областей України, на факультеті післядипломної освіти нами створено кафедру сімейної медицини. Уже є перші випускники. З метою об’єднання і координації зусиль у сфері вищої медичної освіти, у тому числі з навчальними закладами зарубіжних країн, 1992 року прийнято рішення на базі університету організувати Асоціацію працівників вищих медичних навчальних закладів України.

Відомо, що предметом гордості працівників ВНМУ є налагоджені широкі міжнародні зв’язки. Розкажіть, будь ласка, на яких саме засадах відбувається це співробітництво?

— Справді, ми активно співпрацюємо з медичними факультетами університетів Росії, Білорусі, Азербайджану, Чехії, Франції, Німеччини, Великобританії, Сполучених Штатів Америки. Особливу увагу приділяємо фундаментальним і прикладним розробкам з метою інтеграції університету до європейської та світової системи вищої медичної освіти. Пріоритетним напрямом тут є участь наукових колективів університету в прикладних дослідженнях з семи найважливіших для розвитку охорони здоров’я населення України програм на основі гранту Спаркманівського фонду США (штат Алабама) на термін до 2005 року та в фундаментальних розробках спільно з лабораторією морфології РАМН м. Москви (Росія). До цих розробок ми широко залучаємо студентів. Завдяки таким договорам, уже четвертий рік наші студенти і викладачі знайомляться з системою громадської охорони здоров’я в США.

До речі, співробітники університету, з ким мені довелося поспілкуватися, наголошують на тому, що ви приділяєте багато уваги проблемам університетської молоді. У чому саме полягає підтримка студентів?

— Я абсолютно переконаний, що молодих талановитих людей треба всебічно підтримувати: і морально і матеріально. Проаналізувавши, що практично всі, хто займається художньою самодіяльністю, спортом, — добре вчаться, ми прийняли рішення і провели його через Вчену раду — призначати таким студентам ще одну стипендію. Вважаю, що заняття самодіяльністю, спортом дозволяють молодій людині виробляти почуття самодисципліни, розуміння свого особливого положення у вузі, дають студентам сили й наснагу для того, аби гарно вчитися.

Звичайно, сприяє поліпшенню якості підготовки студентів їх широке залучення до роботи в гуртках наукового студентського товариства. Таких наукових гуртків у нас функціонує 50, і вони об’єднують понад 2000 молодих людей. Певно, як і в усіх учбових закладах, саме гуртківці є найактивнішими учасниками університетських, міжвузівських, республіканських і міжнародних предметних олімпіад.

Кадри вирішують усе. Хотілося б знати вашу думку щодо підбору кадрів.

— Загалом підбір кадрів є питанням досить складним як з професійної, так і з людської точки зору. Але моя думка така — найголовніше, щоб на посаду до вищого учбового закладу приходила чесна людина. Також я переконаний: у кожній людині можна побачити щось хороше і дати можливість їй розкрити свої потенційні здібності. Звичайно, у вищій школі великого значення надається досвіду, і в нас є дуже багато викладачів вищої ланки, у яких нашій молоді є чому навчатися. Нам ще багато є над чим працювати. Ви бачили, що йде будівництво нового навчального корпусу, частково його вже завершено, багато чого зроблено. Цікаво, що ми його будуємо на місці старих хаток, їх було 22, тож потрібно було їх знести, домовитися з господарями, переселити сім’ї до нових будівель… Коли ми починали будівництво, мені казали: «Ви вириєте яму під котлован, її заллє водою, і нічого з будівництва не вийде». Але ми змогли вирішити цю проблему. Що попереду? Планів багато. Треба побудувати нову бібліотеку, університетський будинок культури, ввести в дію діагностичний центр вузу, у якому планується функціонування 11 підрозділів. Ми обов’язково побудуємо повноцінний стадіон із спеціальним покриттям та 400-метровою біговою доріжкою. Є плани об’єднати університет із Національним музеєм М. І. Пирогова для його використання як навчальної бази.

За рахунок яких коштів вдається вести таку активну діяльність?

— Звичайно, на державний бюджет припадає менша частка одержуваних вузом коштів, решту ми отримуємо за рахунок спеціального фонду бюджету, який кожного року зростає. Це нам вдається завдяки збільшенню кількості іноземних студентів, навчання яких є платним, за рахунок продажу нових навчальних технологій, надання платних послуг, і, звичайно, чимала допомога — це отримання університетських грантів та персональних грантів окремими співробітниками.

Задача ректора — виходити з будь-яких складних ситуацій. Я вважаю, що фінансові проблеми завжди будуть, але чи вирішуватимуться вони, залежить від того, як ти до них підходиш, що робиш задля кінцевого результату.

Цікаво, ваші перші кроки на посаді ректора були такими ж упевненими?

— То був 1988 рік, починав я з ректора Вінницького медичного інституту, який було перейменовано в університет 1994 року. Інші часи, інші можливості, інші проблеми.

Найперше, що ми мали зробити, це зміцнити матеріально-технічну базу. Пам’ятаю, як я їздив по районах, підписував контракти, угоди про надання бригадами лікарів медичної допомоги в цих районах.

Одразу ми придбали типографію, адже в університеті на той час не було жодного принтера. Таким був початок. Потім створили центр нових інформаційних технологій, йому вже більше десяти років, він був першим і залишається найкращим серед медичних вузів, чим я дуже пишаюся. За один рік побудували науково-дослідний центр, пізніше — найбільший гуртожиток, теж за рік. Було і є бажання робити все професійно.

До речі, коли мене було обрано на посаду ректора, досвідчені доценти з кафедри мені казали: «Ви — людина науки, добре читаєте лекції, за все переживаєте, а керівництво вузом вимагає надто багато енергії». Але я сам собі й іншим можу відповісти, що не шкодую, що її витратив. До того ж я впевнений: зробивши щось хороше, є сенс жити.

Колектив вас не підводить?

— Ні. Я знаю ціну кожному помічникові. Кожен з нас виконує в цьому потужному науковому організмі свою роль. Вважаю, що зроблене нами за останній час — це не так і багато. Вуз має власні наукові школи, доробки, результати досліджень, які є критерієм його розвитку.

З того багажу, який є на сьогодні в університеті, які з доробок ви особисто вважаєте найвагомішими?

— Вагомих результатів досягнуто колективами наукових шкіл у галузі досліджень біологічно-активних сполук, створення, апробації, організації виробництва, впровадження в лікувальну практику ефективних лікарських засобів на основі гуанідинових сполук та декаметоксину (медичний науково-виробничий центр «Біосан», керівник — заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Г. К. Палій), високодисперсних кремнеземів (керівники — член-кореспондент Академії технологічних наук, доктор медичних наук, професор О. О. Пентюк; доктор медичних наук, професор М. Б. Луцюк). Уперше синтезовані на основі бензофурана високоефективні лікарські засоби: фінікаберан, вінборон, бензофурокаїн (заслужений працівник Вищої школи, доктор медичних наук, професор О. О. Столярчук; доктор медичних наук, професор Г. І. Степанюк). Зауважу, що на розроблені співробітниками ВНМУ нові ліцензовані лікарські засоби одержано 33 патенти, частину із них занесено до Державного реєстру лікарських засобів.

Крім того, у процесі реалізації Національної програми «Сімейна медицина» представниками наукових шкіл запропоновані, захищені патентами та впроваджені в практику методи діагностики, лікування і реабілітації хворих з хронічними захворюваннями органів травлення, дихання, серцево-судинної і нервової систем, репродуктивних органів. Тут хочеться відмітити заслугу докторів медичних наук, професорів П. П. Григоренка, Ю. П. Кукурудзи, Б. М. Пухлика, заслужених діячів науки і техніки України А. І. Годлевського, В. К. Сєркової. У рамках Міжнародної академії інтегративної антропології, яку відкрито на базі ВНМУ, продовжують проводитися спільні з Північно-Західним філіалом (це кафедра нормальної анатомії Санкт-Петербурзького медичного інституту) та Сибірським філіалом РАМН (Новосибірський медінститут) дослідження стосовно вивчення стану здоров’я населення та прогнозування мультифакторіальних захворювань. Разом з лабораторією електронної мікроскопії і мікроциркуляції Російського державного медичного інституту проводяться експериментальні дослідження щодо наслідків впливу на організм різних екстремальних факторів. Цього року ми плануємо впровадити унікальну програму моделювання всіх органів і систем, розробка якої ведеться в нашому вузі. Упевнений, що ця програма відкриє великі можливості не лише для поліпшення навчального процесу, але й для діагностики, лікування та прогнозу перебігу багатьох захворювань. Щодо перспектив наукової діяльності університету, то я вважаю, що максимальну увагу треба приділяти розширенню фундаментальних досліджень з метою вирішення важливих проблем профілактики найбільш небезпечних захворювань, їх діагностики, лікування. Слід активно налагоджувати міжрегіональне і міжнародне співробітництво. Обов’язково впроваджувати в практику отримані результати нових досліджень та інноваційних рішень щодо складних проблем медичної практики. Якщо брати до уваги саме Вінницьку область, де переважає сільське населення, то завданням науковців, виходячи з особливостей регіону, є пошук шляхів підвищення якості лікувально-профілактичної допомоги населенню. І, звичайно, мова має йти про залучення талановитої молоді до самостійної наукової роботи, участі студентів у різних наукових форумах в Україні та за її межами.

Василю Максимовичу, які ваші плани на найближче майбутнє?

— Я вважаю, що задача ректора — створити оптимально необхідні умови для нормальної праці всіх ланок. Ми постійно рухаємося вперед. Цей рух підтримується згуртованим і високопрофесійним колективом. Саме завдяки йому Вінницький національний медичний університет тримає високу марку. А де працюють професіонали — там і випускники користуються великим попитом, як у своїй державі, так і за кордоном. І це означає, що ми працюємо недаремно.