Гострий риносинусит: сучасний погляд на проблему

Риносинусит являє собою єдиний етіопатогенетично пов'язаний запальний процес слизової оболонки носа і придаткових пазух, як правило, розвивається на тлі гострої респіраторної вірусної інфекції, при якому порушені аерація і дренажна функція придаткових пазух носа. Відповідно до основного документу в країнах Європи, який містить сучасні дані про визначення, етіологію, патогенез, діагностику та рекомендованої тактики лікування всіх форм риносинусита - Європейського меморандуму по риносинуситу та поліпозу носа (European Position Paper on Rhinosinusitis and Nasal Polyps - EPOS) 2012 року - при тривалості запального процесу в придаткових пазухах <12 тижнів його розцінюють як гострий риносинусит. Останній характеризується раптовою появою ≥2 симптомів (один з яких - назальная обструкція або виділення з носа) ± лицьовій болю ± зниження або втрати нюху - у дорослих; раптовою появою ≥2 симптомів (назальная обструкція або безбарвне назальні виділення або денної і нічної кашель) - у дітей (Fokkens W.J. et al., 2012). Хоча в медичній літературі часто згадують «гострий синусит», в даний час міжнародно визнаний термін «гострий риносинусит» (МОЗ України, 2014 року).

Актуальність проблеми

Гострий риносинусит (ГР) є одним з найбільш поширених захворювань, що спонукають пацієнтів звертатися за медичною допомогою, і п'ятим найбільш поширеним станом, при якому призначають антибіотики (Anon JB et al., 2004; Косяков С.Я. та співавт., 2007; Rosenfeld RM et al., 2007). У структурі оториноларингологической патології частота ГР становить близько 20%. Вважається, що у 5-15% дорослого і 5% дитячого населення планети присутній риносинусит в тій чи іншій формі (Шади Т.Х. і співавт., 2013). Щорічно захворювання діагностують у 30 млн дорослих жителів США, в цілому на нього страждають 14,7% американців (Anand VK, 2004; Anon JB et al., 2004; Rosenfeld RM et al., 2007; National Institute of Allergy and Infectious Diseases, 2012). У країнах Європи за медичною допомогою з приводу ГР щорічно звертаються 8,4-12% дорослого населення (Varonen H. et al., 2004; Wang D.Y. et al., 2011).

За даними літератури, частота виникнення риносинусита у дітей - з огляду на вікових анатомо-фізіологічних особливостей - практично в 2 рази вище, ніж у дорослих, проте діагностують його значно рідше (котив А.В. та співавт., 2010). Відзначено, що поширеність риносинусита найбільш висока в країнах північної півкулі і асоційована з високим рівнем забруднення атмосферного повітря в поєднанні з сирим кліматом (Мітін Ю.В. та співавт., 2008). Значне підвищення захворюваності ОР відзначають в холодну пору року - в період епідемії грипу і гострих респіраторних вірусних інфекцій (Babar-Craig H. et al., 2010 року; Пухлик С.М. і співавт., 2011). Доросла людина щорічно переносить 2-5 епізодів гострої респіраторної вірусної інфекції, з яких 0,5-2% ускладнюються гострим бактеріальним риносинуситом (Wang D.Y. et al., 2011). У той же час являє науковий і практичний інтерес істотне підвищення захворюваності ОР, переважно гаймороетмоідіта, в літній період - в сезон купання (марісінусіт) (Пухлик С.М. і співавт., 2011).

В даний час, незважаючи на вдосконалення методів діагностики і лікування, поширеність запальної патології придаткових пазух носа, в тому числі рецидивуючих і хронічних форм, не тільки не знижується, але продовжує підвищуватися (Пухлик С.М. і співавт., 2011). Риносинусит часто призводить до тимчасової втрати працездатності та істотно позначається на якості життя хворих, причому це погіршення може бути навіть більш виражено, ніж при ішемічній хворобі серця і хронічної обструктивної хвороби легень. У 26% пацієнтів риносинусит супроводжується розвитком або прогресуванням депресії (Лопатин А.С., Свістушкін В.М., 2009).

Все вищевикладене обумовлює актуальність вибору оптимальної тактики етіопатогенетичної лікування при риносинусит як одному з найбільш частих захворювань не тільки в оториноларингологічній, але також педіатричної і загальної лікарської практики.

Цілі і принципи етіопатогенетичної лікування при ГР

Розуміння основних етапів розвитку захворювання є важливою умовою його комплексного - етіотропного, патогенетичного, симптоматичного - лікування.

Результати досліджень підтверджують, що ГР вірусної природи викликаний в основному респіраторними вірусами (риновіруси, респіраторно-синцитіальних, аденовірус, коронавірус). Спектр збудників бактеріального ЗР залишається відносно постійним і найбільш часто представлений Streptococcus pneumoniae і Haemophilus influenzae, рідше - Streptococcus pyogenes, Moraxella catarrhalis (частіше у дітей), Staphylococcus aureus, анаеробами (Лопатин А.С., Свістушкін В.М., 2009).

Під впливом вірусів руйнуються вії клітин миготливого епітелію, розвивається набряк слизової оболонки, який викликає дисфункцію, а в подальшому - блокаду співусть придаткових пазух носа. Руйнування війок, порушення вентиляції придаткових пазух з підвищенням в'язкості секрету на тлі посилення набряку слизової оболонки різко знижують ефективність мукоциліарного транспорту і призводять до порушення дренажу, що створює умови для розвитку вторинного бактеріального запалення: гострий вірусний риносинусит швидко трансформується в поствірусной бактеріальний. Таким чином, основними цілями патогенетичної і симптоматичної терапії при ГР є зменшення набряку і запалення, нормалізація реологічних властивостей назального секрету і ефективна елімінація патологічного вмісту.

В Україні в даний час медична допомога пацієнтам з ГР на первинному етапі здійснюється відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 16.07.2014 р № 499 «Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги при гріпі та Гостра респіраторніх інфекціях», в ЛОР-практиці керуються протоколом, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 24.03.2009 р № 181 «Про затвердження протоколів Надання медичної допомоги за спеціальністю« Отоларінгологія », з урахуванням рекомендацій ряду міжнародних документів - EPOS, Американського товариства інфекційних хвороб (Infectious Diseases Society of America - IDSA) і ін. (МОЗ України, 2009; 2014; Chow AW et al., 2012; Fokkens WJ et al., 2012).

До основних груп лікарських засобів, що застосовуються для впливу на окремі етіопатогенетичні ланки захворювання, відносять антибактеріальні, деконгестанти, муколітичні препарати (Шкорботун В.А., 2014 року). Обов'язковим компонентом лікування є імунореабілітації - застосування препаратів з імуномодулюючою дією.

Беручи до уваги багатофакторність патогенезу риносинусита, у всіх керівних документах визнано відсутність доказів ефективності будь-якого варіанту монотерапії - як загальної, так і місцевої. Запорукою успіху є комплексне лікування, спрямоване на основні ланки етіопатогенезу захворювання.

Література:

Боровик С.П. (2014 року) Аспекти фітопрофілактикі і лікування ускладнень гострих респіраторних вірусних інфекцій. Укр. мед. часопис, 5 (103): 77-80 (http://www.umj.com.ua/article/81017).
Дергачова В.С., Кочетков П.А., Бондарева В.Ю. (1999) Лікування гострого гнійного гаймороетмоідіта Синупрет. Consilium medicum, 7 (10): 23-24.
Жигунова А.К. (2013) Гострий риносинусит: патогенез, особливості діагностики та лікування. Синупрет® в комплексній терапії гострого риносинуситу. Укр. мед. часопис, 5 (97): 73-76

http://www.umj.com.ua/article/67027

Жигунова А.К. (2014 року) Гострі респіраторні інфекції: основні прояви, механізми розвитку, симптоматична і патогенетична терапія. Укр. мед. часопис, 1 (99): 61-66 (http://www.umj.com.ua/article/71435).
Котив А.В., Дмитрієв Д.В., Абдулкадіра Я. (2010) Основи ведення ГРВІ у дітей. Дитячий лікар, 5: 5-10.
Компендіум - лікарські препарати (2014 року) В.М. Коваленко (ред.). МОРІОН, Київ (http://compendium.com.ua/info/11768/bionorica-se/sinupret-sup-sup-).
Косяков С.Я., Олексіївська О.А., Піскунов Г.З. (2007) Сучасні принципи антибактеріальної лікування риносинуситов. Здоров'я України, 3: 40, 45.
Лопатин А.С., Свістушкін В.М. (2009) Гострий риносинусит: етіологія, патогенез, діагностика та принципи лікування (http://medi.ru/doc/270116.htm).
Мітін Ю.В., Джурко Л.Р. (2001) Синупрет - перевірений часом ефективний засіб для лікування синуситів. Тижневик АПТЕКА, 281 (10) (http://www.apteka.ua/article/32908).
Мітін Ю.В., Кривопустов С.П., Лисенко Г.І. (2008) Застосування препарату Синупрет в лікуванні риносинуситом. Здоров'я України, 3 (1): 26-27.
МОЗ України (2009) Наказ МОЗ України від 24.03.2009 р. № 181 «Про затвердження протоколів Надання медичної допомоги за спеціальністю« Отоларінгологія »(http://moz.gov.ua/ua/portal/dn_20090324_181.html).
МОЗ України (2014 року) Наказ МОЗ України від 16.07.2014 р. № 499 «Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги при гріпі та Гостра респіраторніх інфекціях» (http://www.moz.gov.ua/ua/portal/dn_20140716_0499.html).
Пухлик С.М., Щелкунов А.П., Мельников О.Ф. (2011) Гострі ріносінусіти купального сезону: етіопатогенез, підходи до діагностики та лікування. Клин. іммунол. аллергол. інфектол., 5: 19-22.
Синупрет® - комбінований препарат рослинного походження з комплексною дією (2001) Укр. мед. часопис, 6 (26): 82-87 (http://www.umj.com.ua/article/1624).
Тарасова Г.Д. (2000) секретолітичними лікування при запаленні дихальних шляхів у дитячому віці. Лікуючий лікар, 1: 35-37.
Шади Т.Х., Ізотова Г.М., Седінкін А.А. (2013) Гострий синусит. РМЗ (Російський медичний журнал), 33: 567-573.