Українська неврологія сьогодні

Ми всі знаємо чи принаймні здогадуємося, що проблеми в українській медицині є і будуть завжди, але серед них можна виділити більш і менш значущі, ті, які потребують першочергового розв’зання, і ті, перегляд яких можна тимчасово відкласти. Ми, не вагаючись, можемо перелічити десяток-другий таких. Але хто знає, над чим на даний момент ламають голови ендокринологи, неврологи, інфекціоністи, онкологи та інші спеціалісти вузького профілю, які ці проблеми відчувають безпосередньо на собі?

Тож про актуальні проблеми сучасної української неврології ми запитали людину, яка знає і розуміє, наскільки кожна з них є важливою, – головного позаштатного невролога МОЗ України, завідувача відділу судинної патології головного мозку Інституту неврології, психіатрії та наркології АМН України, доктора медичних наук, професора Тамару Сергіївну Міщенко.

– Тамаро Сергіївно, яке місце посідає неврологічна патологія в структурі загальної захворюваності населення України і які тенденції щодо неї спостерігаються на даний момент?

– До найпоширеніших хвороб в Україні належать неврологічні, поширеність яких, на жаль, значно зросла в останні роки. У 2004 році в Україні зареєстровано понад 5 млн. осіб з неврологічними захворюваннями, тобто понад 10% населення країни. За 10 років кількість таких хворих збільшилася майже в 2 рази. Слід зазначити, що така тенденція спостерігається в усьому світі. Поширеність хвороб нервової системи прогресивно зростає як у розвинутих країнах, так і в таких, що розвиваються. У структурі неврологічної патології найбільш актуальними та соціально значущими є судинні захворювання головного мозку, інфекційні та демієлінізуючі ураження нервової системи (зокрема, розсіяний склероз), захворювання периферичної нервової системи та інші.

– У наведеному вами переліку проблемних патологій на першому місці судинні захворювання головного мозку. Наскільки серйозною є ситуація і що визначає проблеми цереброваскулярних захворювань?

– Так, дійсно, перше місце щодо поширеності та соціальної значущості посідають цереброваскулярні захворювання (ЦВЗ). У 2004 році в Україні зареєстровано близько 3 млн. людей з різними формами ЦВЗ. За останні 10 років кількість пацієнтів із ЦВЗ зросла в 1,8 рази. Ріст цієї патології відбувається за рахунок хворих з хронічними прогресуючими формами судинно-мозкової недостатності (дисциркуляторної енцефалопатії). Смертність від ЦВЗ посідає друге місце (14,2%) у структурі загальної смертності населення України. Протягом останніх років цей показник дещо зменшився та стабілізувався.

Найбільш тяжкою формою судинних захворювань головного мозку є інсульти. Щорічно у 100-120 тис. мешканців України вперше діагностують інсульт. У 2004 році зареєстровано 98 914 випадків, що становить 236,2 на 100 тис. населення. Слід зазначити, що третину інсультів реєструють в осіб працездатного віку. У нашій країні захворюваність на мозковий інсульт залишається високою (в Європі цей показник становить у середньому 200 на 100 тис. населення). Але як позитивний факт слід зазначити, що кількість інсультів у нашій країні з 2000 року дещо зменшилась і стабілізувалась. Це пов’язано, на нашу думку, з виконанням Національної програми лікування та профілактики артеріальної гіпертензії та більш виваженим ставленням до постановки діагнозу мозкового інсульту (коли діагноз інсульту виставляється неврологом, а не іншими спеціалістами; коли проводяться методи прижиттєвої або посмертної візуалізації).

Смертність від мозкового інсульту в 2004 році в Україні становила 73,2 на 100 тис. населення. За останні 4 роки цей показник зменшився, але в порівнянні з іншими країнами (37-47 на 100 тис. населення) залишається ще високим. У нашій країні співвідношення геморагічних та ішемічних інсультів у різних регіонах становить 1:3-1:4. Для порівняння: у розвинутих країнах світу це співвідношення знаходиться на рівні 1:7-1:8. Велика кількість геморагічних інсультів в Україні зумовлена значною поширеністю артеріальної гіпертензії, а також зловживання алкоголем. Особливу тривогу викликає той факт, що в останні роки в нашій країні збільшується кількість інсультів у людей молодого та середнього віку, все частіще інсульти реєструють у дітей.

ЦВЗ у більшості випадків призводять до тимчасової або стійкої інвалідизації, значно погіршують якість життя людей. 30-60% хворих помирають уже протягом першого місяця після перенесеного інсульту, а з числа хворих, які вижили, тільки 10-15% повертаються до праці, 50% – потребують сторонньої допомоги. Загалом у нашій країні із загальної кількості первинно визнаних інвалідами 12,5% – це пацієнти з ЦВЗ.

Звертає на себе увагу той факт, що дані щодо поширеності, захворюваності та смертності від ЦВЗ (у тому числі інсультів) значно відрізняються у різних областях України. Так, у західному регіоні (Закарпатська, Львівська, Чернівецька, Рівненська, Тернопільська, Івано-Франківська області) показники поширеності ЦВЗ, зокрема інсультів, і смертності від них у 2 рази нижче, ніж у середньому по Україні, і в 3-4 рази нижче, ніж у східних і центральних областях (Луганська, Сумська, Донецька, Запорізька) і м. Севастополі. Це пов’язано, на нашу думку, з неоднаковою поширеністю факторів ризику ЦВЗ, таких як артеріальна гіпертензія, хвороби серця, паління, зловживання алкоголем та інших, у різних регіонах країни.

Отже, ЦВЗ є важливою медико-соціальною проблемою для нашої країни у зв’язку з їхньою великою поширеністю, значним відсотком смертності та інвалідизації.

– Які заходи, на вашу думку, необхідні, щоб покращити ситуацію щодо цереброваскулярних захворювань в Україні?

– Для зміни епідеміологічної ситуації щодо ЦВЗ у позитивний бік необхідно провести низку заходів:

• впровадження системи поетапного надання допомоги пацієнтам з ЦВЗ – від сімейного лікаря і до спеціалізованого закладу, яка б відповідала сучасним стандартам;
• проведення заходів щодо збільшення відсотка своєчасної (у межах «терапевтичного вікна») госпіталізації хворих із мозковим інсультом в спеціалізовані інсультні відділення;
• забезпечення спеціалізованих інсультних відділеннь апаратами для КТ- або МРТ-діагностики, дуплексного сканування судин головного мозку, відповідним набором медикаментів; сприяти тому, щоб у таких відділеннях працювали неврологи, які пройшли підготовку з нейрореанімації;
• створення в кожній області реабілітаційних відділень за рахунок перепрофілювання неврологічних ліжок;
• сприяння більш широкому використанню хірургічних методів лікування пацієнтів із ЦВЗ. Насамперед йдеться про виконання оперативних утручань на магістральних судинах голови та шиї (зокрема, каротидної ендартеректомії) з метою запобігання розвитку тяжких мозкових інсультів;
• разом із сімейними лікарями, кардіологами, терапевтами, нейрохірургами, ангіохірургами ширше впроваджувати принципи первинної та вторинної профілактики мозкових інсультів серед населення країни;
• для визначення істинної епідеміологічної ситуації щодо ЦВЗ, факторів ризику інсульту запровадити регістри мозкового інсульту в усіх областях України.

– Яку неврологічну патологію ви поставили б на друге місце після ЦВЗ?

– До таких захворювань можна віднести розлади периферичної нервової системи. За останні 10 років частота захворювань периферичної нервової системи зросла в 1,5 раза (у 1995 році – 809,9 на 100 тис. населення, у 2004 – 1227,0). 70% таких хворих – це люди працездатного віку, тому ця патологія є однією з основних причин тимчасової непрацездатності населення країни. Для більш ефективного лікування таких хворих потрібні сумісні зусилля неврологів, ортопедів та нейрохірургів. Потребує покращання якість реабілітації хворих із застосуванням сучасних медикаментозних та немедикаментозних методів.

У сучасній неврології дуже актуальною є проблема інфекційних вірусних уражень нервової системи. Почастішали випадки ураження нервової системи герпетичного, грипозного, цитомегаловірусного генезу – енцефаліти, церебральні арахноїдити, полінейропатії тощо. В Україні первинна захворюваність на нейроінфекції в структурі загальної захворюваності становить близько 6% і поступово зростає. Поширеність запальних захворювань центральної нервової системи у 2004 році становила 219,1 на 100 тис. населення. Несприятлива екологічна ситуація, поширення у населення імунної недостатності та алергізація сприяють збільшенню кількості аутоімунних та повільно протікаючих вірусних нейрозахворювань, таких як розсіяний склероз, енцефаломієліт, демієлінізуючі форми полірадикулонейропатій.

– Тамаро Сергіївно, щодо проблеми демієлінізуючих захворювань в Україні й особливо найбільш грізного їх представника, що набув досить значної поширеності, – розсіяного склерозу. Які превентивні заходи необхідні, щоб покращити ситуацію?

– Розсіяний склероз (РС) є основною причиною інвалідизації пацієнтів із захворюваннями нервової системи. У 2004 році в Україні зареєстровано понад 18,2 тис. хворих порівняно з 16,7 тис. у 1999 році. Залежно від регіону України поширеність хвороби коливається від 17 до 60 осіб на 100 тис. населення. Це хронічне прогредієнтне захворювання, яке виникає переважно у людей віком від 16 до 45 років та призводить до їхньої інвалідизації і вилучення з числа працездатного населення. Все це робить проблему РС украй актуальною для України та переводить її з суто медичної до соціально-економічної.

Донедавна ефективних методів лікування РС не існувало. Протягом останнього десятиріччя були знайдені нові напрями терапії цієї тяжкої недуги – превентивна терапія за допомогою бетаферонів. Завдяки застосуванню цих препаратів на ранніх стадіях хвороби у багатьох пацієнтів зменшуються кількість і ступінь вираженості загострень, сповільнюється прогресування хвороби, віддаляється період інвалідизації, зберігається працездатність, підвищується якість життя. Але превентивне лікування є високовартісним. У багатьох країнах світу існує система державного забезпечення безкоштовного або пільгового лікування хворих на РС, при цьому особлива увага приділяється превентивному лікуванню. В нашій країні лікування хворих на РС здійснюється в основному за рахунок пацієнтів та їх рідних. Потребує розробки й прийняття програма «Розсіяний склероз», яка передбачає удосконалення системи надання медичної допомоги хворим на РС.

– Які неврологічні захворювання, окрім вищевказаних, мають чітку тенденцію до поширеності на теренах нашої держави?

– До такого списку входить хвороба Паркінсона, яка належить до найбільш поширених захворювань людей похилого віку. В Україні, згідно з даними офіційної статистики МОЗ України, поширеність хвороби Паркінсона за 10 років зросла з 26,8 на 100 тис. населення до 42,7. За даними епідеміологічних досліджень, проведених у Києві та Вінниці, істинна поширеність цього захворювання значно більша, що пов’язано з проблемою встановлення діагнозу.

У нашій країні відзначено також підвищення частоти епілепсії. Починаючи з 1995 року її поширеність зросла з 42,2 на 100 тис. населення до 64,5 у 2004 році. У різних європейських країнах цей показник коливається від 43 до 70 на 100 тис. населення. Епілепсія належить до найбільш соціально значущих захворювань, оскільки впливає на всі сторони життя хворих. В Україні, як і в багатьох інших країнах світу, є чимало невирішених питань. Це недостатній рівень розвитку системи надання адекватної допомоги хворим, у тому числі хірургічного лікування, соціальні проблеми, пов’язані з працевлаштуванням, дорожнеча протиепілептичних препаратів (особливо нових), недостатня обізнаність лікарів щодо сучасних стандартів допомоги хворим з цією патологією, дефіцит знань у суспільстві про цю хворобу та інші.

Важливою проблемою також є черепно-мозкові травми та їх наслідки. У зв’язку із зростанням травматизму кількість хворих з наслідками черепно-мозкових травм збільшилася. Є ще багато хвороб нервової системи, які мають велике медико-соціальне значення, але не входять до статистичної звітності. Мова йде про мігрень, боковий аміотрофічний склероз, міастенію, спадкові захворювання нервової системи та інші. Так, у країнах Європи зареєстровано понад 40 млн. людей, які страждають на мігрень, тому вона вважається найбільш поширеним нервовим захворюванням в Європі. На жаль, даних щодо поширеності цієї патології в Україні немає.

– Тамаро Сергіївно, хотілося б почути від вас і про позитивні тенденції щодо неврологічної захворюваності в Україні.

– Вегетосудинна дистонія (ВСД) є однією із небагатьох хвороб нервової системи, поширеність якої знизилась. Так, у 1995 році поширеність ВСД становила 761,2 на 100 тис. населення, а у 2004 році – 580,8. Таким чином, можемо говорити про зменшення поширеності ВСД в 1,3 рази.

– Як відбиваються «хвороби суспільства» на структурі неврологічної захворюваності, і взагалі, що нового привніс сучасний світ до цього і так немаленького списку?

– Останнім часом поряд з відомими хворобами нервової системи з’явились і нові форми неврологічної патології. Це насамперед неврологічні прояви ВІЛ-інфекції, пріонних захворювань. Викликає велике занепокоєння поява та зростання поширеності серед молоді нашої країни токсичних енцефалопатій, зумовлених вживанням наркотиків, у першу чергу сурогатних, що містять марганець. Це високотоксичні речовини, які призводять до стійкого органічного ураження центральної нервової системи у вигляді екстрапірамідного, псевдобульбарного, вегетативного синдромів, виражених порушень поведінки, пам’яті тощо. Зростає серед населення України синдром хронічної втомлюваності, клінічними проявами якого є головний біль, слабкість, запаморочення, зниження пам’яті й працездатності та інші прояви. Зростаюча поширеність метаболічного синдрому серед мешканців України призводить до розвитку хронічних прогресуючих порушень мозкового кровообігу (дисциркуляторних енцефалопатій) та мозкових інсультів, клінічні прояви яких є значно тяжчими за інші.

– Чи є надія на поліпшення стану сучасної української неврології?

– Останнім часом з’явилися позитивні зміни в системі надання хворим допомоги з неврологічною патологією. Майже у всіх областях України працюють спеціалізовані інсультні відділення, збільшився відсоток госпіталізації хворих на мозковий інсульт, стали застосовуватися сучасні методи лікування (тромболізис, хірургічні втручання та інші). Результатом цього стало зниження смертності від мозкового інсульту протягом останніх років. Останнім часом в Україні відбуваються конференції, школи, пленуми, присвячені сучасним методам діагностики та лікування неврологічних захворювань. Це сприяє зростанню професійного рівня лікарів-неврологів, ширшому впровадженню сучасних лікарських засобів та немедикаментозних методів у клінічну практику. Для надання допомоги хворим з неврологічною патологією в Україні працюють 6710 лікарів-неврологів. Допомога неврологічним хворим здійснюється у 1492 амбулаторно-поліклінічних установах і на 26 912 неврологічних ліжках.

Раціональне використання таких можливостей, покращання забезпечення новітнім обладнанням медичних закладів, упровадження в клінічну практику сучасних стандартів лікування, підвищення рівня знань лікарів-неврологів та сімейних лікарів сприятимуть покращанню якості надання допомоги хворим з неврологічною патологією.