Зачароване коло невирішених питань системи охорони здоров’я. Колегія Міністерства охорони здоров’я України

У Міністерстві охорони здоров’я України відбулося засідання колегії «Підсумки роботи галузі охорони здоров’я за перше півріччя 2005 року». Міністр охорони здоров’я України Микола Єфремович Поліщук у своїй доповіді оголосив останні дані щодо сучасного стану галузі охорони здоров’я, а також результати роботи МОЗ за останнє півріччя згідно з програмою Кабінету Міністрів України «Назустріч людям».

Микола Поліщук звернув увагу на ключові проблеми сучасної української системи охорони здоров’я. За словами міністра, в першу чергу необхідно зосередити зусилля на задоволенні потреб галузі охорони здоров’я, а не медичних потреб населення. Нагальною проблемою є недостатність обсягів фінансування у поєднанні з неефективним використанням наявних ресурсів, а також недостатня прозорість роботи галузевих структур охорони здоров’я, зумовлена значними масштабами розвитку неофіційних платежів.

У подальшому міністр загострив увагу на умовах, у яких міністерство розпочинає реформування галузі охорони здоров’я. В Україні спостерігається тенденція зростання показників загальної смертності і смертності від окремих причин, які значно перевищують показники країн Євросоюзу. При цьому, як зазначив міністр, особливо високою в Україні є смертність населення працездатного віку.

На тлі цих явищ спостерігається найвищий в Європейському регіоні рівень природного спаду чисельності населення, що веде до швидкої його депопуляції, а також стрімке постаріння населення. Ці явища яскраво підтверджені даними динаміки народжуваності та смертності українців за останні 30 років. Міністр зазначив, що в останнє півріччя смертність перевищила народжуваність більш ніж у два рази.

Після цього Микола Поліщук висвітлив факти, які певною мірою розкривають деякі основні причини такого приголомшливого демографічного становища, у якому знаходиться Україна. У першу чергу, було наголошено на основних причинах смертності за 2004 рік. За даними МОЗ, основними причинами смертельних випадків серед наших співгромадян більш ніж в 60% слугували хвороби системи кровообігу, у тому числі судинні захворювання мозку – у 14,24% випадків, у 12,5% випадків причиною смерті були злоякісні новоутворення, а в 10,11% – нещасні випадки, травми та отруєння.

Кількість смертельних випадків від захворювання на туберкульоз становила 20,5 випадків на 100 тис. населення, близько 1,3% від загальної кількості смертельних випадків за минулий рік. У порівнянні з кількістю смертей від хвороб системи кровообігу туберкульоз здається не такою вже й великою проблемою. Але не треба недооцінювати той негативний вплив, який спричиняє це захворювання на соціальні та економічні аспекти життя суспільства. Адже тривалість стаціонарного лікування в спеціалізованому диспансері найбільш розповсюдженних форм туберкульзу становить не менше 6 місяців. У цей час хворий отримує велику кількість вартісних лікарських препаратів, харчується і при цьому йому мають виплачувати гроші по лікарняному листку за місцем роботи протягом усього терміну лікування. Усе це лягає важким тягарем на державний бюджет, оскільки закупівля ліків згідно зі спеціальними програмами на 100% відбувається за рахунок грошей, виділених державою, харчування, оплата лікарняних також проводиться за рахунок бюджету.

Природно, що після оприлюднення таких даних, міністр зробив наголос на проблемі туберкульозу в Україні, як одного з найбільш небезпечних захворювань. Були представлені дані соціальної структури хворих на туберкульоз. Зокрема акцентована увага на диспансеризації хворих, що є важливою ланкою в складній роботі по обмеженню подальшого розповсюдження хвороби.

За даними МОЗ, організований контингент становить лише 35% від загальної кількості хворих на туберкульоз серед населення України. Нагальною проблемою є також недоліки в підготовці кваліфікованих кадрів для лікування і профілактики туберкульозу. Як зазначив міністр, з існуючих в Україні 19 кафедр фтизіатрії лише 2 здатні готувати спеціалістів цього профілю. Немає також достатньої кількості кваліфікованих лікарів-лаборантів для роботи в спеціалізованих лабораторіях. Від негайного прийняття дієвих рішень стосовно лікування та профілактики туберкульозу залежить певною мірою і соціально-економічне становише всієї України.

Висвітлюючи стан захворюваності нашого населення на ВІЛ-інфекцію, міністр зазначив, що в останні п’ять років спостерігається подальше підвищення рівня цього показника. Якщо в 1999 році захворюваність на ВІЛ-інфекцію становила 11,69 випадків на 100 тис. населення, то у 2004 році – вже 25,89 на 100 тис. населення.

Далі Микола Поліщук перейшов до висвітлення проблем організації структури і управління системи охорони здоров’я. Зокрема було наголошено на відсутності ефективних схем управління ресурсами галузі, що пов’язано в першу чергу з недостатніми інституційними і кадровими можливостями, а також незначним впливом громадськості, як головного користувача медичних послуг, на вироблення и прийняття політичних і управлінських рішень.

«...є нестача державних коштів»

У сфері фінансування галузі охорони здоров’я першочерговою проблемою є нестача державних коштів, що веде до зменшення обсягів безоплатної медичної допомоги. Дефіцит фінансування не дозволяє здійснювати своєчасне оновлення морально і фізично застарілого обладнання. Заробітна плата медичних працівників залишається «традиційно» низькою і не залежить від обсягу та якості наданих медичних послуг. Ця обставина слугує основною причиною постійного підвищення неофіційних платежів населення лікарям. В основу цього явища міністр покладає недоліки в механізмі розподілу фінансових ресурсів галузі. У першу чергу, це фінансування медичних закладів за принципом покриття витрат відповідно до обсягів виконаної роботи, а не виділення коштів на їх утримання згідно з Бюджетним кодексом, що може бути пов’язано з недосконалістю системи фінансового і статистичного обліку.

У сфері організації медичного обслуговування привертає увагу проблема відсутності чіткого розподілу на служби первинної та вторинної допомоги. Дільничі лікарі недостатньо кваліфіковані для вирішення всіх проблем первинного медичного обслуговування. При цьому вони не зацікавлені в пацієнтах, так як оплата їх праці не залежить від обсягу і якості виконаної роботи. Ці обставини пояснюють той факт, що пацієнти в більшості випадків звертаються до вузьких спеціалістів, минаючи дільничного лікаря. Микола Поліщук також зазначив, що існує надлишкова кількість стаціонарних закладів, які, намагаючись не втратити обсягів фінансування, займаються госпіталізацією хворих, стан яких цього не потребує, свідомо затягують терміни перебування хворих в стаціонарі.

«Спостерігаються структурні кадрові диспропорції...»

Окремо міністр зупинився на проблемі забезпеченості населення в Україні лікарями всіх спеціальностей. За статистичними даними за 2004 рік, на 10 тис. населення ми маємо 47,4 лікарів. При цьому питома вага лікарів загального профілю, сімейних лікарів становить лише близько 3% від загальної кількості лікарів. У розвинутих країнах цей показник сягає 45-65% від загальної кількості. Спостерігаються структурні кадрові диспропорції, які проявляються в надмірній спеціалізації лікарів поряд з дефіцитом кадрових ресурсів у первинній ланці і сільській місцевості. Дефіцит можна пояснити недостатнім залученням молодих спеціалістів, випускників вузів до роботи по забезпеченню медичних послуг як лікарів загального профілю. Для вирішення цього питання МОЗ уже зроблені певні кроки. У першу чергу, у 2005 році відбувся цільовий розподіл лікарів-випускників вузів згідно з потребами галузі, а не планів випускників. У результаті, за офіційними джерелами, надійшли у галузь за спеціальністю «загальна практика-сімейна медицина» 1320 молодих лікаря (430 у 2004 році), які в першу чергу були направлені для роботи в найбільш проблемну в плані забезпечення лікарями сільську місцевість.

«...з метою задоволення власних матеріальних інтересів»

За словами керівника галузі, виникають також певні труднощі у сфері використання фармацевтичних і матеріально-технічних ресурсів. За даними МОЗ, зношеність основних фондів закладів охорони здоров’я становить більше 50%, а оновлення відбувається лише в обсязі, який становить близько 2% від потреби. Існує реальна проблема нераціонального використання лікувальних засобів та виробів медичного призначення, що в першу чергу зумовлено агресивною маркетинговою політикою фармацевтичних компаній, які шляхом впливу на лікарські призначення формують попит на свою продукцію з метою задоволення власних матеріальних інтересів, а не реальних потреб хворих.

Усі ці, а також інші нерозв’язані проблеми медичної галузі зумовили нагальну потребу в реформуванні системи охорони здоров’я України. Метою реформи міністр визначив поліпшення стану здоров’я всього населення, незалежно від соціального статусу і фінансових можливостей громадян.

Основними пріоритетними напрямами реформування, на думку Миколи Поліщука, мають стати розвиток первинної медико-санітарної допомоги на принципах сімейної медицини, структурна реорганізація системи медичного обслуговування, перехід на контрактні умови надання медичної допомоги, зміцнення фінансової бази із забезпеченням в першу чергу фінансування гарантованого державою обсягу медичної допомоги, здійснення раціональної кадрової і фармацевтичної політики та інші заходи.

Центральною дієвою особою системи охорони здоров’я в процесі розвитку первинної медико-санітарної допомоги має стати сімейний лікар. У законодавчому порядку лікар сімейної медицини матиме право самостійно організовувати медичний маршрут пацієнта, буде економічно і юридично незалежним. Пацієнт у свою чергу матиме право обирати лікаря і медичний заклад, що неодмінно зумовить зростання конкурентної боротьби за пацієнтів серед лікарів, стимулюючи тим самим підвищення рівня якості наданих медичних послуг.

Структурна реорганізація системи медичного обслуговування передбачає укрупнення лікарень загального профілю, реорганізацію частини лікарських потужностей у заклади для хронічних хворих, а також для надання медико-соціальної допомоги (будинки сестринського догляду, хоспіси), концентрацію високоспеціалізованої допомоги на регіональному рівні, розвиток служб соціальної допомоги та передачу на комунальний рівень відомчих медичних закладів.

Перехід до контрактних умов спілкування між медичним закладом, лікарем і пацієнтом буде зумовлений поетапною розробкою механізмів договірної оплати медичних послуг, закупівлі за громадські кошти найбільш ефективних за співвідношенням ціна/якість ліків, а також запровадження нової системи оплати праці лікарів з урахуванням об’єму та якості їх роботи.

Усі ці, а також багато інших питань можуть бути вирішені тільки після змістовного перегляду чинних нормативних актів (наказів МОЗ, постанов уряду тощо), які стримують або перешкоджають реформуванню галузі, є фактично першою і найбільш тяжкою перепоною в цьому питанні.

Як зазначив міністр, зміцнення фінансової бази охорони здоров’я має декілька етапів. На першому етапі потрібно шляхом внесення змін до Бюджетного кодексу України і законів про місцеве самоврядування покласти на регіональні органи управління охорони здоров’я функції управління бюджетними ресурсами регіону і закупівлі медичних послуг. На другому етапі доцільне прийняття Закону України «Про обов’язкове соціальне медичне страхування» із запровадженням цільового внеску. Також керівником галузі було запропоновано увести цільовий податок на тютюнові вироби та алкоголь.

Забезпечення гарантованого державою обсягу медичної допомоги може бути здійснено шляхом узгодження обсягів державних гарантій щодо надання медичної допомоги з фінансовими ресурсами галузі. Як вважає керівник галузі, потрібне визначення і затвердження базового пакета медичних послуг, а також форм і розмірів участі населення у витратах на покриття вартості медичної допомоги. Суттєве значення для вирішення цього питання має перегляд 49-ї статті Конституції щодо безоплатності медичної допомоги.

Зміни в кадровій політиці, на думку Миколи Поліщука, повинні в першу чергу проявлятися в розробці науково обгрунтованих прогнозів потреб у медичних кадрах різних спеціальностей, забезпеченні підготовки випереджаючими темпами спеціалістів для первинної ланки охорони здоров’я, створення системи підготовки спеціалістів – адміністраторів, економістів, аналітиків, менеджерів.

«...потрібний значно більший обсяг фінансування галузі»

Для здійснення таких глобальних перетворень, безумовно, потрібний значно більший обсяг фінансування галузі. У зв’язку з цим буде цікавою офіційна інформація про обсяги фінансування охорони здоров’я з державного та місцевого бюджетів на 2005 рік.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» з урахуванням внесених змін Міністерством охорони здоров’я затверджено обсяги видатків на охорону здоров’я в загальною сумою 1971,5 млн. гривень. За планом фінансові вливання на І півріччя становлять 733,5 млн. грн. (37,2% до плану року), які профінансовані в повному обсязі. Міністерством охорони здоров’я реалізуються понад 20 державних цільових програм і комплексних заходів, затверджених Указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, спрямованих на розв’язання актуальних медико-соціальних проблем галузі. Для їх виконання МОЗ передбачено Державним бюджетом на 2005 рік (зі змінами) – 879,4 млн. грн., що на 265,8 млн. грн. менше ніж у 2004 році (1145,3 млн. грн.). Безумовно, цікаво, як проходить розподіл коштів з огляду на першочергові напрями реформування галузі, які визначив міністр Микола Поліщук.

Згідно з оприлюдненими офіційними даними стало відомо, що у цьогорічному бюджеті уже закладено кошти на відновлення ФАПів у сільських регіонах, також у Державному бюджеті України вперше передбачені кошти на фінансування централізованої закупівлі медичного обладнання для оснащення сільських амбулаторій та фельдшерсько-акушерських пунктів (38 млн. грн.).