II Польсько-Український кардіохірургічний конгрес

У Любліні 28-30 червня цього року відбувся II Польсько-Український конгрес. Вдруге поспіль кардіохірурги, а також кардіологи, перфузіологи та кардіоанестезіологи обох країн зібралися для обговорення актуальних проблем кардіохірургії.

Символічним був вибір самого міста проведення конгресу. Адже саме в Любліні в 1596 році була прийнята Унія між Польщею, Литвою та Україною як частиною Литви та Польщі, котра призвела до утворення Речі Посполитої. І хоча історична пам'ять і оцінка цих подій, мабуть, різна в обох народів, однак сам факт навіть такої спільної історії добре перегукується з теперішніми жаданнями України до вступу в Європейський Союз.

Факт проведення вже другого конгресу є знаменним сам по собі: він символізує народжену тенденцію до постійної співпраці кардіохірургів обох сусідніх держав. Справдилося побажання і передбачення професора Анджея Бідермана, зроблене на I конгресі у Львові, що той, перший конгрес, напевно, не буде останнім. Цю виниклу тенденцію підкреслила кількість учасників, зокрема з України, яка налічувала понад 100 осіб зі всіх її регіонів. Чималим також було представництво з різних осередків Польщі.

Черговий раз польські колеги продемонстрували високий рівень організації конгресу. Голова оргкомітету доцент Януш Стонжка та його вірна помічниця доктор Еля Кравчик, на тендітні плечі якої лягло вирішення всіх технічних питань, проявили неабиякий організаторський хист, щоб усі без винятку учасники почували себе як вдома. Великий комфортний зал, багата експозиція виставок створювали умови для продовження виниклої дискусії в кулуарах за чашкою духмяної кави. Бездоганним було технічне забезпечення доповідей, що завжди викликає побоювання в першу чергу виступаючих і запрошених промовців. Урочистості конгресу, безумовно, додала церемонія відкриття, яка відбувалася в історичній і багато оздобленій будівлі Трибуналу коронному – місці суду для шляхти з Малопольщі. Фундаментальний виступ академіка Г.В. Книшова, виголошений на відкритті доброю англійською мовою, показав незаперечні здобутки української кардіохірургії, яка викликає дедалі більшу увагу в наших європейських колег.

Значно прикрасили й урізноманітнили конгрес присутність і виступи легендарної постаті сучасної серцевої хірургії професора Френсіса Робічека з США, приїзд якого організувала польська сторона. Можна було не лише позаздрити світлому розуму цього далеко немолодого чоловіка, але й подивуватися його великій присвяті відвідувати різноманітні конгреси, що, з огляду на недавно перенесену операцію на серці, свідчить ще й про велику мужність.

Тематика конгресу охоплювала всі найактуальніші проблеми серцевої хірургії, проте організатори цілком слушно і не намагалися надмірно обтяжувати аудиторію великою кількістю доповідей. Хоча ніхто не очікував, що конгрес внесе революційні зміни в наші погляди на діагностику та лікування тих чи інших серцевих захворювань, однак погодження цих поглядів було істотним і важливим. З великим зацікавленням аудиторія сприйняла доповіді професора Руденка, який оперує хворих із ішемічною хворобою сердця без застосування штучного кровообігу, та професора Крикунова, котрий поділився найбільшим у світі матеріалом операцій при інфекційному ендокардиті. Цінним практичним внеском було визнано досконало розроблену схему ведення хворих із ішемічною хворобою сердця та супутнім діабетом, розроблену в Забжанській клініці. В секції кардіоанестезії схвальні відгуки здобули лекції професора Кнапіка з клініки в Забже і сама манера вести сесію. Представницькою і добре оформленою видалася постерна сесія. Знахідкою конгресу стала рефераційна сесія, яка його завершала і дозволила освітити окремі несистематизовані в рамках однієї сесії теми, а також сприяла більшій кількості учасників відчути себе безпосередньо приналежними до проведення конгресу.

Чималу привабу для українців склали архітектурні пам'ятки старого міста в Любліні. З фасадів середньовічних будинків здавалося промовляла сама історія. Хоча апогеєм стосунків лікарів обох країн стала товариська зустріч. Цьому сприяла неформальна дружня атмосфера, гарний музичний супровід і вишукане частування, яким здавна славиться польська кухня.

У світлі загального і незаперечного успіху конгресу в цілому не прийнято писати про окремі недоліки проведення. Щоправда, на частину з них організатори не мають безпосереднього впливу. Так склалося, що кардіохірурги обох країн звикли вважати себе елітою медицини і тому очікують, що проведення їх навіть національних конгресів буде прикрашене присутністю високих посадових осіб воєводств, міста і медичної академії чи університету. Тим більше цього хотілося б у випадку спільних конгресів. Нам всім властиво з пієтетом ставитися до власної медичної історії, однак ми деколи недооцінюємо того факту, що спільні конгреси обох країн саме творять живу історію медицини.

Нелегкою проблемою для організаторів завжди є питання офіційної мови. На великих європейських чи світових конгресах ніким не дискутується використання англійської як єдиної мови спілкування. На наших внутрішніх, особливо спільних, як у даному випадку, конгресах, ми побоюємося того, чи вживання лише англійської буде до кінця зрозумілим усій аудиторії. І хоча організатори конгресу цілком слушно, хоч і дещо соромливо, оголосили англійську як преференційну мову, часом виникали цілком незрозумілі відступи від цього заздалегідь погодженого правила, коли деякі виступи, а подекуди окремі сесії, майже повністю проводилися національною мовою, зрозумілою, вочевидь, лише частині аудиторії. Тим більше незрозуміло, коли таке рішення приймається неочікувано, з почуття хибно трактованої солідарності до колеги, який готовий виступати лише національною мовою.

Коротко про перспективи. Розмови, які відбулися між керівництвом асоціацій обох країн, свідчать про обопільне бажання продовжувати співпрацю. Вже вирішено, що третій спільний конгрес відбудеться в Києві, а на проведення четвертого претендує стара польська столиця – Краків. Подібне прагнення можна лише вітати, адже за таких умов медики обох країн не лише зможуть зорієнтуватися в особливостях і тенденціях діагностики та лікувальних підходів у кардіохірургії, які панують у різних осередках приймаючих міст, але й познайомляться з багатими історичними та культурними надбаннями різних регіонів обох країн.