Кардіологія сьогодні: погляд головного спеціаліста

Здоров’я нації – цінність, яку важко переоцінити, саме тому боротьба із захворюваннями завжди потребувала багато зусиль та коштів. У різні часи ті чи інші хвороби набували першочергового або другорядного значення, але діяльність системи охорони здоров’я будь-якої країни спрямована насамперед на боротьбу з тими з них, які найбільше впливають на загальну захворюваність і смертність.

На сьогодні за показниками смертності та інвалідизації хвороби системи кровообігу займають одне з основних місць не тільки в Україні, а й у всьому світі. З огляду на актуальність проблеми поширеності серцево-судинних захворювань і їхнє місце в структурі смертності, а також ураховуючи вплив на демографічну ситуацію в Україні, доцільно детальніше розглянути стан вітчизняної кардіологічної служби з метою визначення позитивних і негативних тенденцій, а також шляхів покращання ситуації.

Про це ми запитали головного кардіолога України, керівника відділу симптоматичних артеріальних гіпертензій Інституту кардіології ім. М.Д. Стражеска АМН України, доктора медичних наук, професора Юрія Миколайовича Сіренка.

– Юрію Миколайовичу, як ви оцінюєте місце кардіологічної служби в українській системі охорони здоров’я, її стан та основні проблеми?

– В Україні незважаючи на скрутну економічну ситуацію кардіологічна служба все-таки працює.

По-перше, налагоджена система надання невідкладної медичної допомоги хворим із загрозливими станами (інфарктом міокарда, аритміями, нападами гострої серцевої недостатності) з подальшим їх лікуванням у спеціалізованих кардіологічних відділеннях, які є майже в кожному районі України. Окрім того, практично в кожній області є спеціалізовані кардіологічні диспансери. Ефективно працюють такі науково-дослідні установи, як Інститут кардіології ім. М.Д. Стражеска, Інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова. Ця система є дієвою, хоча її матеріальний стан далеко не найкращий. Рівень оснащення «швидкої медичної допомоги» взагалі незадовільний. Не набагато краще становище із забезпеченням спеціалізованих відділень дорогими медикаментами, наприклад тромболітичними препаратами.

За даними офіційної статистики, в Україні щороку реєструють 50 тис. випадків інфаркту міокарда, хоча в дійсності ця цифра є набагато вищою. Лише приблизно 20% таких пацієнтів можуть бути госпіталізовані в стаціонар протягом перших 6 годин від початку захворювання. Це є важливою передумовою вчасного проведення тромболізису і як наслідок – зниження смертності, покращання перебігу захворювання, зменшення кількості ускладнень і тривалості перебування пацієнтів у стаціонарі. На сьогодні в Україні не менше 10 тис. хворих потребують проведення тромболітичної терапії. Але державна політика щодо забезпечення препаратами цієї групи, навіть такими відносно недорогими, як стрептокіназа, відсутня. На жаль, вітчизняні лікарі не мають достатньої кількості тромболітичних препаратів, тому навіть за умови своєчасної госпіталізації цих хворих у стаціонар ми далеко не всім зможемо провести тромболізис. Хотілося б, щоб при формуванні бюджету системи охорони здоров’я це було враховано. Якщо забезпечити усі відділення невідкладної допомоги цим препаратом, можна значно зменшити кількість ускладнень та покращити виживаність хворих.

По-друге, розглянемо стан спеціалізованої медичної допомоги на прикладі лікування ішемічної хвороби серця (ІХС). У країні приблизно 6-8 млн. пацієнтів з ІХС. У разі значного стенозу вінцевої судини атеросклеротичною бляшкою є два шляхи відновлення прохідності цієї судини: необхідно виконати або операцію аортокоронарного шунтування, або балонну ангіопластику зі стентуванням. В Україні у 2004 році виконано приблизно 400 операцій шунтування, у 2005 році ця цифра має дійти до 500; операцій балонної ангіопластики і стентування – близько 1000. У нашій країні працює багато висококваліфікованих фахівців, тому при виконанні цих втручань відзначені дуже добрі результати, а смертність дорівнює практично нулю. Але кількість цих операцій становить лише 1-2 тис. на 6-8 млн. хворих, у той час як у розвинутих країнах їхнє проведення вже стало стандартом лікування при виявленні атеросклеротичних бляшок у вінцевих судинах. Завдяки вчасно виконаному втручанню покращується якість життя та збільшується його тривалість (у середньому на 5 років). Незважаючи на високу вартість цих операцій, їх виконання є економічно доцільним для держави, оскільки людина повертається до повноцінного життя, до праці. Тому проблема інтервенційного лікування пацієнтів з ІХС в Україні є нагальною і має вирішуватися на державному рівні. Окрім матеріального забезпечення, існує ще й проблема децентралізації спеціалізованої допомоги. Інститут серцево-судинної хірургії може виконати не більше 500-1000 таких операцій на рік. Необхідно створювати нові центри з надання висококваліфікованої кардіологічної та кардіохірургічної допомоги, навчати хірургів, які працюють у регіонах, адже Київ не в змозі обслуговувати всю країну. Наразі такі центри створюються але занадто повільно, до того ж обсяги виконання операцій у них мізерні.

По-третє, розглянемо проблему профілактики серцево-судинної патології. Лікарі безпосередньо вирішують питання вторинної профілактики. Пацієнти з певною серцево-судинною патологією потребують постійного лікування – щоденного прийому ліків (з метою контролю артеріального тиску, зниження рівня холестерину, покращання реологічних властивостей крові тощо). Усі ці препарати вони повинні купувати власним коштом, оскільки в нас не розроблена система, за якої страхова компанія чи держава підтримує хворого. Первинна профілактика є не менш важливою, але це проблема не стільки медична, скільки суспільства в цілому. До заходів первинної профілактики належать дотримання здорового способу життя, заняття фізичною культурою та спортом, раціональне харчування тощо. Тобто йдеться про загальну культуру поведінки людини. Те саме можна віднести й до своєчасного медичного обстеження та лікування. Так, у нашій країні більше ніж у 10 млн. осіб підвищений артеріальний тиск. Від своєчасності звертання їх до лікаря залежить результат подальшого лікування. Населення має бути поінформоване: якщо артеріальний тиск становить 140/90 мм рт. ст. і вище – потрібно звернутися до лікаря. У Росії, наприклад, з цією метою широко використовуються засоби масової інформації. Нам також потрібна державна підтримка і, зокрема, розробка широкомасштабної програми профілактики та лікування серцево-судинних захворювань. Кардіологи повинні займатися лікуванням хворих, а профілактичні заходи – це, перш за все, справа держави.

– В Україні, як відомо, досить серйозна ситуація із серцево-судинною захворюваністю. Розкажіть, будь-ласка, докладніше про це.

– Серцево-судинна патологія є основною причиною захворюваності, інвалідизації і смертності населення України. За даними офіційної статистики, у нашій країні зареєстровано понад 20 млн. хворих із серцево-судинною патологією, що становить більше половини дорослого працездатного населення або приблизно 40% усього населення. Слід урахувати, що це лише ті люди, які звернулися до лікаря. Більш об’єктивна інформація може бути отримана за допомогою епідеміологічних методів, тому ми постійно проводимо вибіркові дослідження в популяції, виконуємо зріз – обстеження усіх мешканців певного регіону, здорових і хворих, з метою виявлення захворювань та факторів ризику. Після обробки та стандартизації результатів з’ясовується, що пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями значно більше.

Велику тривогу викликає і рівень смертності внаслідок серцево-судинних захворювань. За статистикою, причиною 62,5 із 100 смертей є серцево-судинні події. Зараз весь світ стурбований ситуацією з пташиним грипом, від якого за 5 років загинуло 60 людей. А в Україні щодня гине близько 1300 осіб від хвороб системи кровообігу.

Враховуючи серйозність ситуації щодо серцево-судинної захворюваності, я вважаю, що для нашої системи охорони здоров’я вона повинна стати проблемою номер один. У Росії така проблема обговорювалася на засіданні Ради національної безпеки, приймалися відповідні рішення; в Україні, на жаль, нічого не зроблено.

– Чи спостерігається останніми роками негативна динаміка щодо серцево-судинної захворюваності і смертності?

– У порівнянні з 90-ми роками показники серцево-судинної захворюваності сьогодні дійсно вищі, але не слід говорити про те, що захворюваність почала дуже зростати. У 1999 році в Україні була прийнята Програма з профілактики й лікування артеріальної гіпертензії (АГ). Вона майже не фінансується, але своє завдання на першому етапі – виявлення людей з підвищеним артеріальним тиском – виконала. Статистичні дані останніх років існування СРСР свідчили про те, що поширеність АГ в республіці становила приблизно 10% дорослого населення. А за результатами епідеміологічних досліджень було встановлено, що у 35-37% дорослих громадян України підвищений артеріальний тиск. Зараз поширеність АГ становить 25-26%, що свідчить не про збільшення кількості хворих, а про застосування нових, більш ефективних методів діагностики та ранньому виявленню захворювань. Разом з тим протягом 90-х років серцево-судинна смертність в Україні зросла, і зараз вона є однією з найбільших у Європі. Якщо в Східній Європі цей показник становить 400 смертей на 100 тис. населення, у Західній – 200-250, то у нас – 1000. Щоправда, за останні 2 роки спостерігається тенденція до стабілізації цього показника.

Структура захворюваності залишається відносно сталою: кількість випадків інфаркту міокарда залишається на рівні 50 тис. на рік, кількість інсультів – 120-130 тис. на рік з тенденцією до зниження. Але такі показники насправді повинні насторожувати, оскільки інфаркт міокарда часто не діагностують. Для прикладу: в Україні реєструється 50 тис. інфарктів на 48 млн. населення, у Польщі – 100 тис. на 30 млн., причому смертність у нас удвічі вища, що можна пояснити неефективністю як первинної, так і вторинної профілактики, а також відсутністю своєчасної діагностики.

– Як, на вашу думку, зміниться робота кардіологічної служби із запровадженням сімейної медицини в Україні?

– Система, що функціонувала раніше, мала певні недоліки, але вона була досить ефективною навіть за відсутності достатнього фінансування. Вдалося досягти великих успіхів у боротьбі з інфекційними захворюваннями, ревматизмом тощо, причому не за рахунок використання дорогих ресурсів, а завдяки налагодженій організації роботи. Щодо великих міст, то варто добре подумати, наскільки ефективною буде нова система. Значного покращання стану первинної ланки надання медичної допомоги, на мою думку, вона не принесе. У сільській місцевості це можливо, але за умови кваліфікованої підготовки лікарів та забезпечення їх належним обладнанням, хоча б електрокардіографами, які відсутні в деяких районних лікарнях. Якщо відповідно обладнати сільську амбулаторію, забезпечити можливість передавати кардіограму в районну лікарню, отримувати консультацію у досвідченого кардіолога, то нова система зможе ефективно працювати, що сприятиме покращанню якості надання кардіологічної допомоги.

– Як ви оцінюєте існуючу систему підготовки спеціалістів з кардіології в Україні?

– На Заході після 6 років навчання в університеті, 3 років – в інтернатурі за спеціальністю «лікар загальної практики» для отримання спеціалізації з кардіології потрібно ще 3 роки, а у нас – по-військовому – лише 3 місяці. Справді, система нашої післядипломної освіти дозволяє лікарю, який пройшов тримісячний курс спеціалізації, отримати сертифікат кардіолога. Я не вважаю, що це дуже добре. Кардіологів не так багато – приблизно 2500, таку кількість можна підготувати краще, але за 3 місяці – це фізично неможливо. Якщо ми хочемо підготувати сравжнього фахівця, він повинен мати досвід роботи в усіх відділеннях, у яких надають допомогу пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями, – хірургічному, інтервенційному, аритмологічному, невідкладних станів тощо. Тому я «за» подовження терміну навчання в інтернатурі.

– Чи розробляються та діють програми з формування здорового способу життя серед населення України?

– Розробкою таких програм займається відділ епідеміології Інституту кардіології ім. М.Д. Стражеска АМН України. Але варто зазначити, що держава приділяє недостатньо уваги комплексним заходам і майже не підтримує нас на усіх рівнях. Наприклад, існує програма боротьби з палінням, у якій ми активно беремо участь. Паління – це той чинник ризику, який найлегше і найдешевше усунути. Але як можна з ним боротися, коли білборди, постери, журнали й газети заполонила реклама тютюну?

Розробляється багато методичних рекомендацій стосовно раціонального харчування, здорового способу життя, але своїм коштом ми можемо видати лише 500-1000 примірників.

Велике значення мають також публічні заходи із санітарної освіти населення. Два роки тому ми проводили Дні серця в Луцьку – протягом трьох днів у публічних місцях організовували акції: пробіги, виставки товарів для здорового харчування, лекції, зустрічі з фахівцями. Та все це – поодинокі приклади. Подібні заходи потрібно проводити і в Києві, і в Донецьку, і в Луганську. Тоді ми зможемо говорити про їхню ефективність.

– Досі ми говорили про кардіологію як галузь охорони здоров’я. А в якому становищі сьогодні перебуває українська кардіологічна наука?

– Кардіологія в Україні має певні наукові здобутки. По-перше, ми змогли адаптувати до сучасних світових технологій і впровадити майже всі найновітніші технології, найсучасніші препарати. По-друге, у нас є певні досягнення в галузі розробки методів діагностики. Наприклад, співробітники нашого Інституту разом з фахівцями Інституту кібернетики вже багато років розробляють унікальний метод магнітокардіографії. Цією розробкою зацікавилися в Європі, закордонні фахівці приїздили до нас учитися, а зараз успішно створюється сумісний проект із серійного виробництва цих приладів. Це – одне з досягнень світового рівня. Також розробляються абсолютно нові препарати, що не мають аналогів у світі.

Україна на сьогодні інтегрувалася в міжнародну систему проведення клінічних досліджень і бере участь у великих клінічних дослідженнях. Тобто західні колеги визнали нас як рівних, попри ті важкі умови, у яких нам доводиться працювати. Це одне із свідчень наших здобутків.