Інтеграція як стратегія розвитку медицини ІІІ тисячоліття

Науково-технічний прогрес стрімко змінює умови існування людини. Фізіологічні механізми захисту не справляються з надмірними інформаційними, психоемоційними, екологічними навантаженнями. Виникає необхідність у створенні та запровадженні нових медичних

Науково-технічний прогрес стрімко змінює умови існування людини. Фізіологічні механізми захисту не справляються з надмірними інформаційними, психоемоційними, екологічними навантаженнями. Виникає необхідність у створенні та запровадженні нових медичних технологій, які б відповідали потребам часу. Найбільш перспективним напрямом медицини майбутнього є інтегративний підхід до лікувальної справи, який органічно поєднує все, що є найефективнішим для збереження здоров’я. Таким чином, інтегративна медицина, базуючися на принципах класичної медицини, природничих наук, найкращих надбаннях народної й нетрадиційної медицини, а також досягненнях науково-технічного прогресу, максимально відповідає вимогам сучасності та дає змогу створити уніфіковані алгоритми діагностики, лікування, профілактики та збереження здоров’я сучасної людини. Задля реалізації програми медичної інтеграції провідна медична спільнота проведе 10-14 жовтня 2003 року перший Міжнародний конгрес "Медицина третього тисячоліття", на якому будуть обговорені такі кардинальні напрями сучасної медицини, як специфіка життя людини третього тисячоліття, перспективи розвитку нових методів діагностики й лікування, актуальні проблеми фітотерапії, фізіотерапія, курортологія та інші.

Наш кореспондент звернувся до президента Української Академії інтегративної медицини Розалії Миколаївни Кобилянської з проханням розповісти про інтегративну медицину в цілому, про плани й надії, які мають організатори Конгресу.

— Ми живемо в нелегкий та водночас надзвичайно цікавий час. Набирає розгін третє тисячоліття — час реформ, епоха перетворень, становлення нового; і наше сьогодення, як ніколи, наповнене суперечностями — у всіх сферах життя.

З одного боку, ми є свідками грандіозних наукових відкриттів, розвитку науки, техніки, впровадження нових технологій. Це все сприяє покращенню комфортності умов життя, можливості раціонального збалансованого харчування, покращує ефективність медичного обслуговування населення, що мало б сприяти зміцненню здоров’я, зменшенню захворюванності, збільшенню тривалості життя та росту народжуваності. А з другого боку — калейдоскопічна стрімкість змін умов існування. Зростають перенавантаження: менше фізичних, але більше психоемоційних, інформаційних, екологічних. Додається і вплив соціального фактору — невпевненість у завтрашньому дні.

І як розплата за прогрес — організм людини не встигає адаптуватися. З’являється низка нових захворювань. Відбувається еволюція основних форм захворювань, а вже відомі протікають в атиповій формі. Також збільшується кількість хронічної патології (за рахунок хронізації гострої) через неповноцінність лікування, мінливість вірусно-мікробного фактора, зрештою навіть через збільшення тривалості життя, через те, що людина просто вижила, через те, що суспільство старіє, а старий організм «привіз» із собою у похилий вік весь багаж патологій. Збільшується і кількість первинно хронічних захворювань — як наслідок негативних змін в імунній системі людини, виникнення вторинних імунодефіцитних станів, у тому числі і від фармпрепаратів.

Досягнення світової медицини безсумнівні. Високоефективні лікарські препарати (у першу чергу антибіотики, вакцини) та досконалі хірургічні технології принесли допомогу, видужання та врятували життя багатьом тисячам хворих.

Однак, треба визнати, що основні кардинальні завдання по охороні здоров’я академічна медицина не вирішила. Потужна фарміндустрія забезпечила перемогу над цілою низкою інфекційних захворювань, у тому числі і особливо небезпечних, але в той же час ми не можемо подолати масу хронічних патологій. Для більшості захворювань сучасна медицина може запропонувати тільки паліативне лікування.

Інша суперечливість медицини — декларується підхід до людського організму як до цілісної системи, до сприйняття хворого організму не через призму патології якогось одного органу, а як єдине ціле. З другого боку — вузька спеціалізація, коли зусилля лікаря, а іноді й цілого колективу зосереджені на якомусь одному органі. На жаль, на сьогодні клінічна медицина не має єдиного всеохоплюючого діагностичного методу. Відсутній універсальний інтегративний метод діагностики, здатний оцінити стан організму як єдиної саморегулюючої системи. Зате маємо зловживання інструментальними діагностичними методиками, коли обсяг обстежень не завжди відповідає ймовірному діагнозу. Досить часто при призначенні препаратів відстоюються корпоративні інтереси певних фармацевтичних фірм-виробників.

Звідси — незадоволеність лікарів результатами своєї роботи і пацієнтів — станом свого здоров’я.

Тому закономірно, що зростає зацікавленість до вивчення та застосування методів та засобів народної і нетрадиційної медицини (НіНМ). За останні роки в Україні, як і в світі в цілому, спостерігається тенденція до активізації забутих та пізнання невідомих раніше лікувально-діагностичних методик. ВООЗ ще чверть століття тому визначила роль і місце НіНМ в системі охорони здоров’я, спланувала процес інтеграції в офіційну медицину. Однак активну інтеграцію комплементарної медицини в академічну гальмує те, що багато методик, у тому числі і такі поширені, як гомеопатія та акупунктура, не мають серйозного наукового обгрунтування.

Методи народної і нетрадиційної медицини повинні детально аналізуватися з наукової точки зору. Інтегративна медицина, як ми її розуміємо, — це не новий вид медицини, а нова якість, де всі медичні досягнення виступають як єдине ціле.

Складові інтегративної медицини: академічна (класична), фітотерапія, східна медицина, гомеопатія, психотерапія, інформаційно-енергетичні технології, мануальна терапія. При інтегративному поєднанні методів лікування лікар керується тим, що лікуючим чинником може виступати речовина, енергія, інформація або ж комплексне поєднання цих факторів, адже об’єктивне вивчення різних методів наукової та нетрадиційної медицини доводить, що здоровий організм характеризується не тільки стабільністю та врівноваженістю показників «речовини», але й енергетичним та інформаційним гомеостазом. Інтегративна медицина ставить акцент не на боротьбі із захворюваннями, а на збереженні здоров’я здорових людей.

Реалізація ідей інтегративної медицини може здійснюватися через програми сімейної медицини, офісної медицини — якісно новому вищому рівні організації медичного обслуговування, удосконаленій системі підготовки медичних кадрів. Сімейний лікар, цеховий лікар, офісний лікар — це лікар інтегративної медицини, який виступає педіатром, терапевтом, геріатром в одній особі. Це лікар, знання, досвід, уміння, високі моральні якості якого дадуть змогу вирішити найскладніші питання, розібратися у полісистемній патології, поєднаній патології, оберегти пацієнта від непотрібних, зайвих обстежень.

Одним із першочергових завдань інтегративної медицини повинно бути розроблення єдиної базової діагностичної методики комплексної (інтегративної) експрес-оцінки морфофункціонального стану організму із врахуванням екологічних особливостей довкілля, мікроклімату на робочому місці (офісна медицина) та в сім’ї (сімейна медицина).

Єдино вірний і можливий шлях розвитку медицини — це медицина інтегративна. І об’єднані зусилля науковців, практичних лікарів, працівників адміністративної ланки дозволять досягти єдиної спільної мети — збереження здоров’я людини.

І наостанок, я хотіла б сказати, що організатори першого Міжнародного конгресу «Медицина третього тисячоліття» мають на нього великі сподівання. У програмі — пленарні і секційні засідання, семінари, круглі столи для вчених і бізнесменів, виставка товарів медичного призначення. Про участь у Конгресі заявили представники медичної громадськості та бізнес-структур Бельгії, Чехії, Польщі, Естонії, Росії, Білорусі. Конгрес буде проходити за підтримки Міністерства охорони здоров’я України.