Конгрес «Ліки та життя» Раціональна антибактерійна терапія — запорука успішного лікування захворювань ЛОР-органів

Питання антибактерійної терапії інфекційних захворювань верхніх дихальних шляхів і вуха як в Україні, так і в усьому світі є важливою медико-соціальною проблемою. Про це свідчить значна поширеність, висока частота розвитку важких ускладнень, суттєві

Питання антибактерійної терапії інфекційних захворювань верхніх дихальних шляхів і вуха як в Україні, так і в усьому світі є важливою медико-соціальною проблемою. Про це свідчить значна поширеність, висока частота розвитку важких ускладнень, суттєві економічні витрати на лікування цих патологічних станів. Одним з нагальних питань є вибір ефективного антибактерійного засобу з урахуванням чутливості до нього патогенної мікрофлори. До лікарських засобів, і до антибіотиків зокрема,в оториноларингології висувається декілька дуже важливих, з клінічної точки зору, вимог — висока антибактерійна активність, проникнення та накопичення у високих концентраціях у вогнищі запалення, мінімальний токсичний вплив на організм пацієнта. Навколо цієї проблеми точаться численні дискусії, вона стала предметом обговорення на науковій сесії оториноларингологів, що відбулася в рамках Міжнародного медико-фармацевтичного конгресу «Ліки та життя».

Мирослав Крук, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри отоларингології Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, виступив з доповіддю, у якій поділився досвідом лікування гострих параназальних синуситів. Він вказав на значну поширеність та поліетіологічність факторів, що зумовлюють розвиток запальних захворювань параназальних синусів, та зазначив, що 20-80% випадків гострих респіраторних вірусних інфекцій (ГРВІ) супроводжуються катаральними змінами слизової оболонки приносових пазух, тобто гострий параназальний синусит (ГПС) найчастіше розвивається як ускладнення ГРВІ. Частота безсимптомної (катаральної) форми ГПС при ГРВІ сягає 87%, але її можна діагностувати лише за допомогою комп’ютерної томографії.

Щорічно в США реєструється близько 1 млрд. випадків ГРВІ, з них 0,5-2,0% ускладнюються бактерійними параназальними синуситами (до 20 млн. хворих). На їх лікування призначається 12% антибіотиків, що виписуються взагалі (5-те місце). У Німеччині за минулий рік на ГПС захворіло до 6,3 млн. осіб, на лікування яких виписано 8,5 млн. рецептів на антибіотики (C. Bachert., H. Hormann et al., 2003). Частота орбітальних ускладнень при ГПС сягає 10-22% (М. Р. Богомильський, Т. І. Гаращенко, 2001). Серед дітей усіх вікових категорій з патологією ЛОР-органів частка хворих на ГПС становить 2-20%.

Гострий катаральний параназальний синусит класифікують наступним чином: при тривалості до 3 місяців говорять про гострий гнійний бактерійний параназальний синусит; діагноз рецидивуючого гострого параназального синуситу встановлюють за наявності 2-4 випадків гострого синуситу на рік. За ступенем важкості перебігу відрізняють легкий, середньоважкий і важкий гострий катаральний параназальний синусит (М. Р. Богомильский, О. И. Карпов, Ю. М. Овчинников, Л. С. Страчунский, Е. И. Каманин, А. А. Тарасов).

Згідно з міжнародною класифікацією, діагноз ГПС у дорослих встановлюють при тривалості симптомів захворювання менше ніж 8 тижнів або менше ніж 4 епізоди ГПС за рік, у дітей — при тривалості симптомів менше ніж 12 тижнів або менше ніж 6 епізодів за рік. Про гострий рецидивуючий синусит свідчить наявність більше ніж 4 епізоди за рік з повним зникненням симптомів у дорослих, у дітей — понад 6 епізодів за рік з повним зникненням симптомів (V. Lund, D. Kennedy).

Основною причиною ГПС є вірусна інфекція, найчастішими збудниками є аденовіруси (5%) та коронаровіруси (15%). Бактерійні ГПС найчастіше викликаються St. рneumoniae (25-36%), H. іnfluenzae виділяється з частотою 15-23%, M. catarrhalis — 15-20%, S. aureus — 4-19%, St. pyogenes — 2-5%, анаероби — 6-8%.

В останні роки в етіологічній структурі запальних захворювань верхніх дихальних шляхів та вуха збільшується частка мікоплазмових та хламідійних інфекцій. Якщо у здорових осіб Myсoplasma pneumoniae виділяється з частотою 2,4%, то при ГРВІ — 37,9%. Аналогічна тенденція спостерігається і з хламідійною інфекцією: у здорових Chlamydia pneumoniae виділяється у 1,4% випадків, а при ГРВІ — у 11,4% (S. Esposito еt al.).

Комплексне лікування ГПС передбачає проведення протизапальної терапії (Ереспал — по 1 таблетці 3 рази на день протягом 14 днів, Мілістан-синус по 1 таблетці 2 рази на день протягом 7 днів), призначення мукоактивних (амброксол (Лазолван) — протягом 14 днів, Синупрет — 50 крапель 3 рази на добу протягом 20 днів) та нестероїдних протизапальних препаратів (Вольтарен-рапід — 100 мг 2 рази на день протягом 3 днів) з переходом на Моваліс або Целебрекс, які приймають протягом 10 днів. З антигістамінних препаратів доцільно призначати Еріус у дозі 1 таблетка на добу, а для дітей — Еріус-сироп або Лоратадин.

З індукторів інтерферону перевагу надають Віаферону з наступним введенням циклоферону, а також Протефлазиду (5 крапель 3 рази на день), а враховуючи змішану вірусно-бактеріальну етіологію ГПС застосовують Інфлюцид (10-20 крапель кожні 2 години протягом 2 днів, потім — 10-20 крапель 3 рази на добу).

Для місцевого лікування ГПС використовують судинозвужуючі спреї, деконгестанти, мукоактивні препарати, такі як Синуфорте, Ринофлуїмуцил-спрей, амброксол (Лазолван), а також кортикостероїдні спреї — Назонекс (мометазон) або Фликсоназе.

Що стосується етіопатогенетичної (антибактерійної) терапії, то на сьогодні у всьому світі як препарати вибору використовують β-лактамнозахищені пеніциліни (Аугментин (амоксиклав) та Ампісульбін) та цефалоспорини II-III покоління (цефуроксим). Антибіотики з групи макролідів (азитроміцин, кларитроміцин) вважаються препаратами другого вибору, але враховуючи зростання поширеності захворювань ЛОР-органів мікоплазмової та хламідійної етіології, вони набувають першочергового значення. Згідно з Рекомендаціями М. Р. Богомильського і Т. І. Гаращенко (2001), при тривалому ГПС менше ніж 3 місяці та легкому або середньоважкому перебігу захворювання, найвірогіднішими збудниками якого є S. pneumoniae і H. influenzae, на 7-10 днів призначають антибактерійні препарати першого вибору (амоксицилін, амоксицилін/клавуланат) або альтернативні препарати: цефалоспорини (цефуроксим, цефаклор) та макроліди, доксициклін.

Далі доповідач зупинився на результатах дослідження, проведеного на базі Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, метою якого було вивчення ефективності антибактерійного препарату з групи макролідів Азимед (азитроміцину) у комплексному лікуванні гострих катаральних і гнійних параназальних синуситів. Азимед має широкий спектр антибактерійної активності щодо основних збудників параназальних інфекцій: Staphylococcus aureus, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Haemophilus influenzae, Moraxella catarrhalis, Mycoplasma pneumoniae, Legionella pneumoniae. Характеризується покращеними фармакокінетичними властивостями: високою ліпофільністю, завдяки чому його концентрації в тканинах у 10-100 разів перевищують вміст у плазмі крові, тривалим періодом напіввиведення, що дозволяє призначати його один раз на добу короткими курсами (протягом 3-5 днів). Важливою особливістю Азимеду є здатність накопичуватися переважно у фагоцитах, чим полегшується його проникнення у вогнище інфекційного запалення. При цьому концентрація препарату в макрофагах, моноцитах та поліморфноядерних нейтрофілах у сотні разів перевищує його вміст у сироватці крові (співвідношення Стк : Ссиров). Азимеду притаманна тривала підтримка високих концентрацій у тканинах, що в сотні разів перевищують МПК1. У разі призначення препарату в дозі 500 мг на добу протягом 5 днів найбільша його концентрація в слизовій оболонці гайморової пазухи (С. В. Тихонов, 1995) спостерігається через 12 годин (співвідношення Стк : Ссиров — 9:6), у аденоїдних розростаннях при призначенні Азимеду в дозі 10 мг/кг протягом 3 днів — на 4-й день (співвідношення Стк : Ссиров — 9:6).

Азитроміцин метаболізується в печінці, однак конкурентного зв’язування з ферментами системи цитохром у Р450 не відбувається, тому ризик міжлікарських взаємодій під час лікування цим антибіотиком мінімальний, чим і зумовлюється висока безпечність терапії Азимедом.

У дослідженні взяли участь 65 хворих з гострим параназальним синуситом (з них 20 — з гострим катаральним гаймороетмоїдітом, 45 — гострим гнійним гайморитом). Під час мікробіологічного дослідження у них виявлено змішану мікрофлору: пневмококи, гемофільну паличку, анаероби, стафілококи.

Усіх пацієнтів було розділено на три групи залежно від тяжкості перебігу захворювання. У середньому Азимед призначався в дозі по 500 мг на добу протягом 5-7 днів.

У всіх групах вже на 2-3 день лікування визначено значне покращення носового дихання, а також зменшення запального набряку носових раковин, посилення процесів очищення носових ходів від слизово-гнійних виділень, після проведення 3-ї пункції в досліджуваному матеріалі патогенних мікроорганізмів не виявлено.

У дослідженні Азимед добре переносився хворими, побічних реакцій при прийомі препарату не виявлено.

Отже, зважаючи на доведену ефективність антибіотиків з групи макролідів, зокрема азитроміцину (Азимеду) при інфекціях верхніх дихальних шляхів та вуха, їх можна розглядати як альтернативні β-лактамам засоби, при непереносимості останніх, при легкому і середньоважкому перебігу гострого і рецидивуючого параназального синуситу. Безперечними перевагами цього препарату є зручність застосування (один раз на добу перорально), доведена клінічна ефективність, безпечність та доступна ціна, що дає можливість використовувати його у хворих.

Література

1. Tihonov V., Stratchunsky L., Asmolovsky V. Comparison of azithromycin and erythromycin in the treatment of sinusitis. In: The 5th European Congress of Clinical Microbiology and Infectious Diseases. Oslo, 1991: abstr. 229.
2. Bosatra A., Tattoni P., Podda M., et al. Study on effectiveness and tolerance to azithromycin vs. roxithromycin in the treatment of patients with upper respiratory tract infections. Clin. Ter., 1994, 144: 27-30.
3. Muller О. Comparison of azithromycin versus clarithromycin in the treatment of patients with upper respiratory tract infections. J. Antimicrob. Chemother., 1993, 31 (suppl. E): 137-146.
4. Muller О. An open comparative study of azithromycin and roxithromycin in the treatment of acute upper respiratory tract infections. J. Antimicrob. Chemother., 1996, 37 (suppl. C): 83-92.
5. O’Doherty B. An open comparative study of azithromycin versus cefaclor in the treatment of patients with upper respiratory tract infections. J. Antimicrob. Chemother., 1996, 37 (suppl. C): 71-81 
6. Portier H., Garre M., Lucht F., et al. Azithromycin 3 days, or 5 days versus penicillin V 10 days in the treatment of streptococcal pharyngitis in adults. In: The 37th Interscience Conference on Antimicrobial Agents and Chemotherapy. Toronto, 1997: abstr. LM-25.

¹ Мінімальна пригнічуюча концентрація.

Таблиця. Ефективність азитроміцину при гострих синуситах у дорослих за даними різних досліджень

Читайте также

Анальная трещина и ее «атрибутика», или нужен ли проктолог? Доверяй, но проверяй: ученые опровергли популярные медицинские мифы Рак шейки матки: эффективная профилактика возможна Менингит: симптомы, лечение и последствия