До відкриття нашої установи таке велике місто, як Львів, не мало багатопрофільної міської дитячої лікарні. Було лише три дитячих відділення в складі дорослих лікарень та 180-ліжкова 1-ша міська дитяча лікарня, де на одне ліжко припадало аж 4 метри
До відкриття нашої установи таке велике місто, як Львів, не мало багатопрофільної міської дитячої лікарні. Було лише три дитячих відділення в складі дорослих лікарень та 180-ліжкова 1-ша міська дитяча лікарня, де на одне ліжко припадало аж 4 метри площі. Згадуючи ті часи, дивуюся, як ми могли працювати в таких умовах — без адекватної чергової лікарської служби, без класичної реанімації, вчасної хірургічної консультації, цілодобової лабораторії, відносно вузьким діапазоном обстежень і ще без багато-багато чого… Але результати роботи були не гірші ніж сьогодні. З ретроспективи 26 років роботи в практичній педіатрії, думаю, це можливо було тільки завдяки титанічній праці всього медичного персоналу, школі старої галицької медицини, галицької педіатрії, наших вчителів, які чудом вижили в першій половині XX століття.
Точний відлік історії нашої лікарні починається 15 травня 1986 року, коли архітектори Львівського інституту «Містопроект» розпочали роботу над адаптацією типового проекту дитячої лікарні до умов і вимог нашого міста. Для спорудження лікарні було виділено 7 млн. карбованців — гроші, які заробила громада міста на одному з так званих суботників. До проектування об’єкту залучено провідних фахівців педіатричних спеціальностей, які працювали в місті. У результаті такої співпраці постала клініка, структура якої дозволяє впроваджувати й застосовувати найсучасніші медичні технології як догляду, так і діагностики та лікування.
Будівництво проходило в кінці 80-х на початку 90-х років в умовах суцільного дефіциту — від цегли до елементарних медичних інструментів. І все ж таки, 30 грудня 1992 року підписано акт державної прийомки. Міська влада зробила мужній крок: прийняла рішення про кадрове комплектування керівництва підрозділів ще за 6-8 місяців до відкриття лікарні. Завдяки цьому ми змогли приймати кожне відділення безпосередньо з рук в руки від будівельників, контролювати якість робіт. Тому ми не маємо серйозних технічних проблем усі ці роки.
За лічені місяці наприкінці будівництва було розвантажено, без перебільшення, вагони обладнання. Згадується комічна ситуація: у нашу лікарню увечері привезли сейфи, і декілька співробітників їх швидко розвантажили й рознесли по приміщеннях. Сьогодні один з цих сейфів неможливо зрушити з місця, лікарі, які це зробили, тепер тільки знизують плечима.
Першого хворого ми прийняли 9 березня, а 20 квітня виконано першу хірургічну операцію, тобто лікарня почала функціонувати в повному об’ємі.
З відкриттям нашої лікарні протягом року було згорнуто дитячі відділення, які працювали в місті до 1993 року. Пріоритетним у перші роки роботи МДКЛ було створення та розвиток спеціалізованих педіатричних відділень, яких до цього не існувало в мережі лікувальних закладів міста: відділення алергології, неврології, гастроентерології, хірургічні, урологічне та нефрологічне відділення, а також в структурі дитячого стаціонара створено діагностичне відділення. Велику увагу приділено відділенню інтенсивної терапії та реанімації, організовано систему реабілітації. За останні три роки ми скерували свої зусилля в галузь неонатології, а саме — інтенсивної терапії новонароджених, немовлят з неврологічними проблемами та станами, що вимагають хірургічного втручання.
Доцільність централізації дитячої стаціонарної служби, правильність її розвитку, очевидно, вплинули на зниження в ці роки смертності немовлят у місті майже вдвічі.
Становлення нової лікарні залежало від багатьох факторів, у тому числі психосоціальних. Зрозуміло, що пацієнт обирає ту клініку, яка йому відома, де у відомих лікарів лікувалися його близькі і друзі, батьки. Не можна не враховувати й труднощів співпраці людей, які прийшли з інших колективів зі своїми звичаями, вимогами й потребами неетичної конкуренції та прискіпливого формалізованого адміністрування.
Але ми пройшли й через ці випробування. Коли в перші роки нашої роботи при анкетуванні батьків на першому місці в позитивах лікарні виділялися добрі умови перебування (так звані готельні послуги), то в переддень 10-річчя 87% опитаних підкреслюють фаховість та сердечне ставлення лікарів і медичних сестер. І це є нашим пріоритетним шляхом розвитку внутрішньої культури лікарні.
Чим для нас є святкування 10-річчя лікарні?
Це, перш за все, потрібно нам, працівникам лікарні. Адже краще працюється в установі, яка має престиж і реноме. Але, передусім, це потрібно нашим пацієнтам. Адже в ланцюжку лікар-пацієнт-батьки надзвичайно істотною є довіра і випливаюче звідси почуття безпеки. У лікуванні важливим є довіра як до лікаря, так і до закладу, де лікується пацієнт.
Десята річниця відкриття лікарні — це відповідальний момент, коли ми можемо глянути на те, що і як робили для того, щоб звести до мінімуму помилки, уникнути «гріха байдужості».
У нашій лікарні працюють три кафедри медичного університету ім. Данила Галицького — це кафедри факультетської і госпітальної педіатрії, дитячої хірургії та кафедра педіатрії та неонатології факультету післядипломної освіти. Ми разом відкривали установу, спільно працювали над її затвердженням; організовували клінічні центри (алергоцентр, колопроктологічний), разом проектуємо майбутнє нашої клініки. Здається неможливим створення міського алергоцентру без доктора медичних наук Л. Беш або робота блоку реанімації новонароджених без професора Ю. Коржинського. За три роки роботи відділення реанімації новонароджених летальність тут знизилась утричі. Надається допомога новонародженим з нейрохірургічною й урологічною патологією. Кафедра педіатрії й неонатології факультету післядипломної освіти, маючи 40-річну історію, постійно розвивається щодо кількості слухачів-лікарів і викладачів, переліку спеціальностей, з яких ведеться підготовка кадрів. Основними напрямами роботи кафедри є розробка нових технологій неонатології, дослідження особливостей екопатології регіону та її вплив на фізичний розвиток і соматичний стан дітей різного віку. Допомога кафедри полягає не тільки в організаційній, методичній і лікувальній роботі, а й в оснащенні відділення реанімації новонароджених монітором тиску, транскутанним РСО2.
Величезний пласт роботи здійснюється працівниками кафедри із 100-річною історією, яку очолює професор С. Няньковський, разом з лікарнею в загальноміській програмі «Здоров’я школяра». А як можна собі уявити лапароскопічну хірургію без доцента кафедри дитячої хірургії О. Трошкова?
Ця співпраця є також продовженням добрих традицій галицьких клінік, це один із шляхів підвищення рівня якості обстеження й лікування, це і краще виконання сподівань пацієнтів, а в цілому — підняття престижу лікарні.
Не можна не згадати й співпрацю з Львівським медичним коледжем, медичним училищем Львівської залізниці, медичним училищем підвищення кваліфікації, для яких наша лікарня є базовою для навчання з дитячих хвороб. Більшість нашого середнього медперсоналу є вихованцями цих закладів.
Сподіваємося, що в найближчому майбутньому буде завершено будівництво 5-поверхового корпусу патології новонароджених, що реорганізує блок реанімації новонароджених у повноцінний відділ з виїзною транспортною бригадою, спеціалізованим неврологічним і хірургічним відділеннями новонароджених.
Очевидно, що і в існуючій клініці відбудуться зміни структури залежно від зміни патології в дитячому віці. Ріст дитячого травматизму, загроза катастроф та аварій вимагають створення відділення комбінованої дитячої травми, ріст алергічних захворювань у дітей вимагає розширення існуючих структур, що займаються цією проблемою. Та й в цілому зменшення дитячого населення в найближчий час поставить багато проблем перед дитячою стаціонарною службою. З часом змінюються методики лікування й тривалість перебування в лікарні. У світі все інтенсивніше йде розвиток одноденних процедур. Гальмом розвитку (та й не тільки в нас) є стара система охорони здоров’я, при якій стаціонар не є зацікавленим у зниженні перебування хворого нижче певного стандарту. Стабільність і добробут нашого стаціонару залежить виключно від зайнятості ліжка, від цього — фінансування, штати й так далі. Рівень фінансування має залежати від кількості та якості наданих медичних послуг, процедур, тоді кожен заклад зможе вирішувати, як найраціональніше витрачати зароблене, який адекватний штат необхідний для роботи. Якщо ні — ми приречені на функціональну стагнацію. Віримо, що це зміниться.
У нашій лікарні маю можливість робити конкретні справи із людьми, з якими можна досягнути успіху. Вважаю, що ми його досягли.