Цукровий діабет: обговорюємо проблему. До Всесвітнього дня діабету

11 листопада відбулася прес-конференція на тему «Цукровий діабет. Обговорюємо проблему у переддень Всесвітнього дня діабету», у якій взяли участь президент всеукраїнської громадської організації «Український діабетичний союз» Павлина Миколаївна Калініченко, головний ендокринолог МОЗ України Володимир Іванович Паньків, віце-президент ВГО «Український діабетичний союз», голова дитячого товариства «Світанок» (м. Луганськ) Олександр Олександрович Радовіченко, завідувач організаційно-методичного відділу Інституту ендокринології та обміну речовин АМН України Анатолій Дмитрович Чорнобров.

Прес-конференція мала на меті привернути увагу широкого кола громадськості до реально існуючих проблем цукрового діабету, залучивши засоби масової інформації до адекватного і правдивого їх висвітлення, та оголосити про початок роботи постійно діючого лекторію «Діабет і життя».

П.М. Калініченко зазначила, що прес-конференція проводиться напередодні Всесвітнього дня діабету – 14 листопада. Проведення Днів діабету ініційовано у 1991 р. ВООЗ та Міжнародною діабетичною федерацією. 14 листопада – це день народження Фредеріка Бантінга, який разом із Джоном Маклеодом, Чарльзом Бестом та Джеймсом Колліпом винайшов препарат інсуліну й уперше успішно його застосував для лікування цукрового діабету (ЦД). Основною метою започаткування цих днів є підвищення обізнаності населення про ЦД.
На сьогодні в силу своєї поширеності й тяжких наслідків ЦД є однією із першочергових медико-соціальних проблем. У світі наразі налічується близько 170 млн людей, хворих на ЦД, в Україні таких людей лише за офіційними даними зареєстровано 1 млн, насправді їх значно більше. За прогнозами ВООЗ, кількість людей із діабетом до 2025 р. має подвоїтися. Ця хвороба стоїть на третьому місці безпосередніх причин смерті після серцево-судинних і онкологічних захворювань. ЦД через постійно підвищену глікемію призводить до важких ускладнень – сліпоти, гангрени нижніх кінцівок, інфарктів та інсультів, а відповідно, й до втрати працездатності, інвалідності та передчасної смерті хворих.
ВООЗ визнала ЦД епідемією неінфекційного походження. Свій внесок у поширення ЦД роблять старіння населення та спадковість, а нездорове харчування, низька фізична активність та ожиріння сприяють загостренню ситуації.
Ускладнення ЦД фіксуються у 70-80% хворих, а в разі тривалого перебігу – у 100%. Ураження серця та судин спостерігаються у 50-80% хворих на ЦД, ризик смерті від інфаркту міокарда чи іншої судинної катастрофи у таких хворих у 4-5 разів більший, ніж у середньому в популяції. ЦД є основною причиною сліпоти. Гангрена нижніх кінцівок при ЦД спостерігається в 50 разів частіше порівняно з рештою популяції.

В Україні головною проблемою ЦД є його пізня діагностика та низький рівень комплаєнсу хворих. На жаль, у багатьох випадках це захворювання діагностується на тому етапі, коли вже сформовані складні незворотні ускладнення.

З 1999 р. в Україні реалізується комплексна програма «Цукровий діабет», основне завдання якої – забезпечення всіх хворих препаратами інсуліну. У межах цієї програми було налагоджено вітчизняне виробництво інсуліну. Проте цукровий діабет – захворювання, успішність лікування якого на 80-95% залежить від самого хворого. Ця хвороба невиліковна, тому хворий довіку кожного дня має виконувати весь необхідний перелік заходів: збалансовувати своє харчування, суворо дотримуючись дієти, проводити комплекс призначених йому фізичних вправ, чітко приймати медикаментозні засоби, він має знати, як поводити себе у різних життєвих ситуаціях. Отже, хворий повинен з ранку до вечора тримати свій стан під контролем.
Усі присутні на цій прес-конференції констатували той факт, що значна частина хворих на ЦД пасивно ставиться до своєї хвороби. Можливо це не в останню чергу зумовлено недостатньою інформованістю про наслідки, до яких може призвести ця патологія. Ще однією дуже важливою проблемою є загальноприйняте ставлення до ЦД 2 типу як до більш легкої форми захворювання, аніж ЦД 1 типу. У випадках недіагностованого ЦД 2 типу суттєво підвищується ризик розвитку тяжких серцево-судинних ускладнень – інсультів та інфарктів. Зафіксовано непоодинокі випадки, коли ЦД в людини діагностують лише на операційному столі при ампутації нижньої кінцівки з приводу гангрени. Крім того, ЦД, переважно 2 типу, зумовлює значний відсоток сліпоти.

Філософія покращання життя хворого на ЦД має бути такою: держава повинна надавати хворому гарантії з отримання медичної та соціальної допомоги, лікарі – кваліфіковано надавати медичну допомогу, а МОЗ України – формувати стратегію надання медичної допомоги. Громадські діабетичні організації як посередники між державою та хворими на ЦД мають інформувати державу про пріоритетність у вирішенні тих чи інших питань і проводити масштабну інформаційно-просвітницьку роботу. До того ж витрати на здійснення інформаційно-просвітницької роботи, раннє виявлення ЦД, створення шкіл навчання самоконтролю, кабінетів діабетичної стопи будуть значно меншими порівняно з безпосереднім лікуванням ускладнень ЦД.

Зважаючи на важливість підвищення обізнаності про ЦД самих хворих та їх рідних, Всеукраїнська громадська організація «Український діабетичний союз» і громадська організація сприяння хворим на ЦД «Діаліга» оголошують про початок роботи лекторію «Діабет і життя», мета якого полягає у досягненні усвідомлення кожним хворим на ЦД відповідальності за своє здоров'я. Досвід роботи лекторію «Діабет і життя» має бути розповсюджено на всій території України через громадські діабетичні організації. Паралельно зазначені громадські організації співпрацюватимуть із МОЗ України з метою створення шкіл навчання хворих самоконтролю. На сьогодні в Україні їх існує близько 300-400, але більшість із них функціонує на рівні самодіяльності, оскільки вони не мають спеціальних штатних одиниць лікарів-ендокринологів та психологів. Крім того, має бути створено навчально-методичний центр підготовки фахівців, які зможуть адекватно проводити навчання хворих. Також пріоритетним завданням є співпраця зі ЗМІ, спрямована на розповсюдження корисної інформації для хворих на ЦД.
Акція «Діабет і життя» триватиме 1 рік, протягом якого буде прочитано повний цикл лекцій з усіх питань ЦД із періодичністю 1 раз на місяць (можливо, буде зроблено перерву на грудень-січень із приводу несприятливої епідеміологічної ситуації щодо грипу). Лекції супроводжуватимуть тематичні виставки, що сприятиме підвищенню засвоєння інформації на 5-10%.
На лекції хворих на ЦД запрошуватимуть лікарі-ендокринологи, частині хворих телефонуватимуть (згідно з анкетуванням, проведеним на День діабету в 2003 р.), за 3 дні до початку лекцій на телебаченні транслюватиметься відповідне оголошення.

В.І. Паньків із приводу проблем ЦД в Україні зазначив, що на сьогодні людство можна розділити на три великі групи: людей, які перехворіли на ЦД, адже кожні 10 секунд у світі через ЦД помирає одна людина; тих, хто хворіють на ЦД, – таких наразі у світі налічується понад 170 млн, із них 1 млн – у нашій державі; тих, хто захворіють на ЦД, адже відомо, що така ж кількість людей хворіє на ЦД, але не підозрює про це. Кожен 5-й є носієм обтяженої спадковості, з них хворіють лише 2-3%, особливо це стосується ЦД 2 типу. В Україні уже зареєстровано понад 1 млн хворих на ЦД, ще 2-3 млн уже мають діабет у стадії розвитку, але не підозрюють про наявність цієї недуги. Зважаючи на це, нашим головним завдання є профілактичний напрям у діабетології – активне виявлення хворих на ЦД, особливо 2 типу, на тій стадії, коли хворі потребують ще немедикаментозного лікування. Здоров'я людини на 50% залежить від умов і способу життя, на 20% від спадковості – генетичного багажу, з яким людина народжується, на 20% – від оточуючого середовища і лише на 10% – від стану медицини і якості надання медичної допомоги.
Ставлення наших людей до свого здоров'я дуже відрізняється від ставлення людей західного світу. Це, певною мірою, і байдужість, і недбальство, адже під час опитування людей після 45 років про рівень цукру в крові дати відповідь змогли лише 5%. До того ж вага середньостатистичного дорослого українця за останні 5 років зросла на 3 кг. Кожен третій українець має надмірну масу тіла, що можна пояснити стресовим та малорухливим способом життя, розвитком мережі закладів швидкого харчування з великою кількістю їжі з легкозасвоюваними вуглеводами.
Відомо, що ЦД 2 типу проходить у прихованому періоді 5-7 років, коли хворий може лікуватися в будь-якого іншого спеціаліста, але не в ендокринолога, до якого хворий потрапляє уже з незворотними ускладненнями. Зважаючи на це, з метою раннього виявлення ЦД було проведено масове обстеження населення, особливо віддалених від обласних центрів районів, – на рівні сільських амбулаторій і фельдшерсько-акушерських пунктів.
Наразі в світі немає жодного зареєстрованого випадку зцілення від ЦД, тому наша мета – навчити пацієнта жити з цією хворобою, аби він керував своїм рівнем цукру в крові, а не навпаки. На жаль, на сьогодні не більше 15% хворих на ЦД ретельно ставляться до свого здоров'я і контролюють свій діабет. Це прикра ситуація, адже жодні найсучасніші препарати не зможуть забезпечити хворому на ЦД належної якості життя без дотримання ним правильного способу життя, дієти, а також належної співпраці з ендокринологом, особливо районної ланки.
Задля підвищення рівня обізнаності лікарів щокварталу видається безкоштовний «Міжнародний ендокринологічний журнал», у якому з позицій доказової медицини наводяться світові дані про лікування ЦД, що мають стати орієнтиром для практикуючих діабетологів і лікарів інших спеціальностей.
В Україні кожен хворий на ЦД має змогу безкоштовно перевірити раз у 3-6 місяців рівень глікозильованого гемоглобіну в крові – основний показник ефективності контролю за ЦД. Минулого року МОЗ України повністю забезпечило обласні центри необхідними приладами. Основне наше завдання – переконати хворого в можливості досягнення нормального рівня глікозильованого гемоглобіну, що є запорукою профілактики сліпоти, гангрени нижніх кінцівок, ниркової недостатності. Кожен пацієнт також може безкоштовно визначити мікроальбумінурію – найбільш ранній маркер судинних уражень.
Сьогодні в Україні діє комплексна програма «Цукровий діабет», на потреби якої у 2006 р. державою було виділено 175 млн грн, 155 млн із яких пішло на забезпечення хворих на ЦД препаратами інсуліну. Кабінет Міністрів України замовником препаратів інсуліну визначив МОЗ, яке на початок року зібрало офіційні заявки від обласних ендокринологів про кількість хворих, які потребують інсулін. Таких на 1 січня було 141 тис., станом на минулий місяць ця цифра збільшилася на 10%. Усю цю суму вже розподілено між територіальними органами МОЗ України, отже, питання щодо забезпечення інсуліном повністю вирішене.

На Заході існує поняття не лікування, а менеджменту ЦД, що передусім передбачає обізнаність суспільства в проблемах цього захворювання. Кожен 50-й українець уже хворіє на ЦД, і ця цифра постійно зростає, от чому, лише об'єднавши зусилля лікаря, хворого, громадських організацій, представників фармацевтичних фірм, науки, а також держави, можна подолати цю проблему. Діабет – це не хвороба, а особливий спосіб життя.

О.О. Радовіченко з огляду на семирічний досвід роботи в Луганську зауважив, що при лікуванні ЦД у дітей на першому плані є робота лікаря-ендокринолога з дитиною та її батьками в школі діабету. На відміну від більшості дорослих, які не мають достатнього рівня знань із самоконтролю ЦД, у таких дітей досягається належний рівень комплаєнсу.

А.Д. Чорнобров зазначив, що цукровий діабет – це пожиттєве захворювання, яке в 40-60% хворих має важкі ускладнення. За його даними, лише навчання хворих самоконтролю дало змогу знизити кількість випадків гангрен в Україні із 16 до 9 тис., а ампутацій з цього приводу – з 8800 до 8 тис. Найбільшу роль тут відіграла організація кабінетів «діабетичної стопи». Проте сьогодні існує потреба в запровадженні на державному рівні системи заохочення для тих хворих на ЦД, які тривалий час перебувають у стані компенсації, на кшталт наявної у США медалі «30 років діабету без ускладнень».

Завершуючи прес-конференцію, П.М. Калініченко наголосила, що незважаючи на ультрасучасний арсенал ліків і діагностикумів медична допомога буде ефективною лише за умови дбайливого та відповідального ставлення самих хворих до свого здоров'я. Це і є одним із пріоритетних завдань діяльності «Українського діабетичного союзу».