Ампициллин инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: ампіцилін-натрій, (2S, 5R, 6R)-6-[(R)-2-аміно-2-фенмлацетомідо]-3, 3-демитил-7-оксо-4-тіа-1-аза-біцикло гептан-2-карбонова кислота, натрієва сіль;

основні фізико-хімічні властивості: білий дрібнодисперсний порошок;

склад: кожен флакон містить ампіцилін- натрій Брит.Ф, еквівалентний ампіциліну 0,5 г або 1,0 г.

Форма випуску. Порошок для приготування розчину для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Пеніциліни широкого спектра дії. Код АТС J01С A01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Ампіцилін – напівсинтетичний пеніцилін, дериват ядра пеніциліну основного, амінопеніцилінова кислота. Ядро пеніциліну складається з тіазолідинового кільця, з’єднаного з бета-лактамним кільцем, до якого приєднаний боковий ланцюг, який і визначає більшість фармакологічних та антибактеріальних якостей пеніциліну. Ампіцилін вбиває бактерії шляхом дії на синтез стінки бактеріальної клітини. Ампіцилін вважається бактерицидним при низьких концентраціях та клінічно ефективним не тільки проти грампозитивних організмів, що зазвичай чутливі до пеніциіліну G, а й проти ряду грамнегативних організмів.

Грампозитивні: альфа- та бета-гемолітичні стрептококи, Streptococcus pneumoniae, staphylococci (штами, що не продукують пеніциліназу), Bacillus anthracis, Clostridium sp., Corynebacterium xerose та більшість штамів ентерококів. Препарат не протистоїть пеніциліназі, тому він неефективний проти стафілококів, резистентних до пеніциліну G.

Грамнегативні: Haemophilus influenzae, Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitides, Proteus mirabillis, Салмонели, Shigella та Esherichia coli. Певні штами стафілококів, резистентні до Пеніціліну G Pseudomonas aeruginosa, P.vulgaris, Klebsiella pneumoniae, Enterobacter aerogenes та деякі штами E.coli. Ампіцилін неактивний проти Rickettsia, Mycoplasma.

Фармакокінетика. Рівні у сироватці крові, отримані після введення внутрішньом’язово, пропорційні введеній дозі. Рівні приблизно 40 мкг/мл після введення 1 г внутрішньом’язової дози утворюються в сироватці крові через півгодини. Вищі концентрації з’являються при внутрішньовенних ін’єкціях, залежно від дози та швидкості введення.

Період напіввиведення ампіциліну – 1 – 2 години, зв’язок з протеїнами плазми становить приблизно 20%. Ампіцилін розповсюджується по всьому тілу та утримується у нижчих концентраціях, ніж у сироватці, у всіх ділянках, крім печінки та нирок. Незначною мірою проникає через гематоенцефалічний бар’єр. Достатні терапевтичні рівні досягаються в асцитичних, плевральних, синовіальних та окулярних рідинах.

Ампіцилін проникає через плаценту, але рівні в амніотичній рідині під час першого триместру вагітності не досягають терапевтичних концентрацій. Деяка частина препарату потрапляє в молоко при лактації. Нирковий кліренс ампіциліну помірніший, ніж у бензилпеніциліну та період напіввиведення довший. Після внутрішньовенного застосування 70 – 75% дози можна миттєво визначити у сечі в незмінному стані.

Період напіввиведення ампіциліну може бути подовжений у пацієнтів з нирковою недостатністю, хоча не потребує корекції, крім випадків гострої ниркової недостатності.

Показання для застосування.

Ампіцилін показаний для лікування інфекцій, викликаних чутливими штамами мікробів, таких як:

інфекції сечостатевої системи, включаючи гонорею, а також викликані E.coli, P.mirabilis, Еnterococci, Shigella, S.typhosa та інші Salmonellaе, що не продукують пеніциліназу N.gonorrhoeae;

інфекції дихальних шляхів, викликані непродукуючими пеніциліназу H.influenzae та стафілококами, стрептококами, включаючи Streptococcus pneumoniae та Рneumococci, стрептококовий фарингіт, викликаний бета-гемолітичними стрептококами групи А, стрептококова пневмонія, викликана Strp.pneumoniae, бронхіт, викликаний Haemophilus influenzae, синусит, викликаний бета-гемолітичними стрептококами групи А та Strp. Pneumoniae;

інфекції шлунково-кишкового тракту, викликані Shigella, S.typhosa, Salmonella, E.coli, P.mirabilis та ентерококами;

отит, викликаний Strp. Pneumoniae, бета-гемолітичними стрептококами групи А та Haemophilus influenzae;

інфекції шкіри та м’яких тканин, викликані бета-гемолітичними стрептококами групи А або коагулазо-позитивними стафілококами (чутливими до пеніциліну);

санація носіїв тифу, що переносять Salmonella typhi та paratyphi;

менінгіт, викликаний Neisseria meningitidіs.

Спосіб застосування та дози.

Ампіцилін має гнучку систему дозування залежно від тяжкості захворювання, локалізації збудника та шляху введення.

Середня доза: дорослим – від 250 мг до 500 мг кожні 6 годин внутрішньом’язово або внутрішньовенно. Дітям – залежно від віку, тяжкості та типу інфекцій – від 50 до 100 мг на кг маси тіла на добу в 4-х розподілених рівних дозах внутрішньом’язово або внутрішньовенно. Від 150 до 200 мг на кг маси тіла на добу при важких інфекціях.

Від 200 до 300 мг на кг маси тіла на добу при менінгіті. Максимальна добова доза для дітей становить 400 мг на кг маси тіла. Тривалість курсу лікування – 7 – 14 днів. Для приготування розчину для внутрішньом’язового введення до порошку у флаконі додають 2 мл води для ін′єкцій. Для внутрішньовенного струминного введення разову дозу препарату (але не більше 2 г) розчиняють у 5 – 10 мл води для ін′єкцій або 0,9% розчину натрію хлориду та вводять внутрішньовенно повільно.

Побічна дія.

З боку шлунково-кишкового тракту: глосит, стоматит, нудота, блювання, ентероколіт, псевдомембранозний коліт та діарея.

Реакції гіперчутливості: еритематозна свербляча шкірна висипка, свербіж, кропив’янка, різні види еритеми та іноді дерматит. Анафілаксія вважається найсерйознішою реакцією та, як правило спостерігається при застосуванні парентеральних доз препарату. Кропив’янка, інші типи шкірної висипки та анафілактичні реакції можуть бути проконтрольовані за допомогою антигістамінних заходів або, у разі необхідності, за допомогою системних кортикостероїдів. Коли спостерігаються такі реакції, слід припинити терапію ампіциліном, за винятком тих випадків, коли є загроза для життя та інфекція піддається лікуванню виключно цим препаратом. Тяжкі анафілактичні реакції потребують негайного застосування епінефрену, інгаляцій кисню, внутрішньовенних стероїдів, штучного дихання, включаючи інтубацію.

З боку печінки: можливе збільшення активності трансаміназ крові.

З боку кровоносної та лімфатичної системи: анемія, тромбоцитопенія, пурпура, зозинофілія, лейкопенія та агрунолоцитоз.

Протипоказання.

Гіперчутливість до пеніцилінів та інших бета-лактамних антибіотиків. Інфекційний мононуклеоз та лімфолейкоз. Не слід використовувати ампіцилін, коли відомо, що етіологічний агент є резистентним до ампіциліну.

Передозування.

При передозуванні збільшуються прояви симптомів побічних ефектів та загальна інтоксикація. Лікування – симптоматичне. Гемодіаліз. Перитонеальний діаліз неефективний.

Особливості застосування.

Тривале використання антибіотиків може викликати ріст нечутливих до них мікроорганізмів. Пацієнтам з нирковою недостатністю при парентеральному лікуванні дозу ампіциліну слід знизити, оскільки період напіввиведення збільшується. Для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю рекомендується половина нормальної дози парентерального ампіциліну. З обережністю застосовують при бронхіальній астмі та полінозі. Застосування високих доз препарату може виявляти токсичну дію на ЦНС.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

При сумісному застосуванні наступні препарати можуть взаємодіяти з ампіциліном:

алопуринол - велика можливість появи шкірної висипки, особливо у гіперуремічних пацієнтів. Бактеріостатичні антибіотики: хлорамфенікол, еритроміцин, сульфонаміди, тетрацикліни можуть знижувати бактерицидну дію пеніцилінів. При сумісному прийомі з пероральними контрацептивами може бути кровотеча. Пробенецид може знизити реальну та тубулярну секрецію ампіциліну, в результаті чого спостерігаються підвищені рівні та токсична дія ампіциліну. Посилює дію пероральних антикоагулянтів.

Умови та термін зберігання.

Зберігати в сухому, недоступному для дітей місці при температурі не вище 25°С.

Термін зберігання – 3 роки.