Корекція порушень фосфоліпідного обміну при внутрішньоутробній гіпотрофії плода

Проблема збереження та покращання здоров’я населення на сьогодні набула державного значення. Останнім часом дедалі більше уваги приділяється вдосконаленню перинатальної допомоги, оскільки кожний випадок материнської чи дитячої смертності спричиняє погіршання демографічної ситуації в країні.

Одним із найбільш тяжких ускладнень вагітності, що супроводжується високою перинатальною смертністю, є гіпотрофія плода [5]. Актуальність даної проблеми має не лише медичну, але й соціальну значущість, оскільки діти цієї когорти відстають як у фізичному, так і в розумовому розвитку, а забезпечення їхньої соціальної адаптації потребує великих видатків з боку родини та суспільства [1]. Найчастіше гіпотрофія плода виникає внаслідок порушення обміну речовин у фетоплацентарному комплексі, що спричиняється різними гіпоксичними станами, внутрішньоутробними інфекціями, захворюваннями вагітних [2, 3, 4, 8].

Питання корекції цих патогенетичних розладів дотепер залишається остаточно не вирішеним, що пояснюється високою частотою внутрішньоутробної гіпотрофії плода при народженні, і тому привертає більшу увагу науковців щодо подальшого пошуку шляхів їх профілактики та медикаментозного лікування.

Матеріали та методи дослідження

Під спостереженням знаходилися 75 вагітних із встановленим діагнозом «гіпотрофія плода» та новонароджені. Доведено, що суттєву роль у розвитку патологічних станів відіграє мембранна патологія, а всі компенсаторно-пристосувальні процеси в організмі супроводжуються модифікацією метаболізму структурних компонентів мембран – фосфоліпідів. Виходячи з цього, пацієнткам призначали препарат фосфоліпідів – Ессенціале форте Н – по 2 капсули 3 рази на добу під час їди протягом 3-4 тиж. Вагітні з гіпотрофією плода були розподілені на дві дослідні групи. До першої групи ввійшли 44 особи, які отримували, окрім стандартної терапії, Ессенціале; друга (порівняльна) група складалася з 31 пацієнтки, яким проводили стандартну терапію. 384 жінки, що народили дітей без гіпотрофії, були в контрольній групі.

Всі пацієнтки були обстежені за стандартною методикою. Діагноз «гіпотрофія плода» встановлювали на підставі клінічного перебігу вагітності, даних об’єктивного обстеження матері та плода, ультразвукового дослідження плода, допплерометричного дослідження кровотоку в судинах фетоплацентарного комплексу та визначення концентрації гормонів плаценти – естріолу, плацентарного лактогену та кортизолу.

Рівень різних фракцій фосфоліпідів досліджували з урахуванням порушення гомеостазу та застосування лікарських засобів, що можуть впливати на фосфоліпідний обмін. Як модель клітинної мембрани використовували еритроцити. Концентрацію основних фракцій фосфоліпідів визначали методом тонкошарової хроматографії на силікагелевих пластинах у системі метанол-хлороформ-вода.

Результати дослідження та їх обговорення

Вагітні з гіпотрофією плода та пацієнтки контрольної групи були одного віку та зросту. Маса тіла (64,4±1,0 кг) й питома вага осіб з ожирінням (27,5%) дещо переважали в групі жінок з гіпотрофією плода (62,5±0,4 кг та 17,6% відповідно; р>0,05).

Під час проведення дослідження встановлено, що екстрагенітальна патологія вдвічі частіше виникала в групі жінок з гіпотрофією плода (53,0 проти 25,3%). У цих пацієнток в анамнезі частіше мали місце захворювання органів дихання (10,6 проти 7,6%), серцево-судинної системи (6,7 проти 2,5%), хронічна ЛОР-патологія (28,2 проти 14,8%). Частота гінекологічних захворювань достовірно не відрізнялася (37,2 і 35,5%). Аналізуючи дітородну функцію, ми встановили, що в обох групах досліджуваних були приблизно однакові порядковий номер даної вагітності (2,2±0,1 і 2,3±0,1) та кількість жінок з наявністю абортів в анамнезі (36,4 і 37,2%).

Нами вивчались також соціально-побутові фактори в цих когортах пацієнток. Було встановлено, що в групі вагітних з гіпотрофією плода в 1,9 разу частіше відзначалися випадки паління, в 1,2 – вживання алкоголю, в 1,4 – частіше мали місце стреси на роботі, в 1,6 – несприятливий психологічний клімат, в 1,2 – незадовільне харчування; в 1,6 разу більше жінок були з бідних родин.

Під час вагітності в пацієнток обох груп була незначна різниця у збільшенні маси тіла, проте у вагітних з гіпотрофією плода вона дещо переважала (11,7±0,4 проти 10,4±0,2 кг; р<0,05). У групі жінок з ускладненим перебігом вагітності частіше виникала загроза викидня (28,47 проти 17,0%) та передчасних пологів (9,7 проти 3,4%), мали місце гестози другої половини вагітності (22,4 проти 3,1%), анемії (23,5 проти 14,4%), гострі респіраторні захворювання (9,9 проти 5,4%), а також загострення хронічних захворювань.

Отже, різні медико-біологічні та соціально-економічні чинники певною мірою сприяли розвитку гіпотрофії плода. Своєчасне їх усунення, безперечно, запобігатиме виникненню даної патології.

Результати динамічного вивчення рівнів фосфоліпідів наведено в таблиці. Концентрація фракцій фосфоліпідів до лікування в жінок дослідних та контрольної груп не відрізнялася, і в таблиці узагальнено результати за двома групами. У жінок з перебігом вагітності, ускладненим гіпотрофією плода, достовірно зменшена загальна кількість фосфоліпідів, а також окремих їхніх фракцій: фосфатидилхоліну, сфінгомієліну, фосфатидилінозиту та ін. Оскільки існує динамічна рівновага між умістом фосфоліпідів у плазмі та клітинних мембранах, можна стверджувати й про порушення обміну в плазмі крові та клітинах різних систем, у тому числі й у фетоплацентарному комплексі. Відомо, що фосфатидилхолін є структурним елементом сурфактанту, а сфінгомієлін бере участь у мієлінізації клітин центральної нервової системи. Саме тому зниження вмісту фосфоліпідів в організмі може суттєво впливати на розвиток плода, що в постнатальному періоді призводить до розвитку синдрому дихальних розладів та патології нервової системи [6, 7].

У процесі лікування вміст фосфоліпідів в організмі обох груп підвищувався. Проте якщо в жінок першої групи через 4 тиж від початку лікування він ще залишався достовірно нижчим, ніж у жінок зі сприятливим перебігом вагітності, то в групі осіб, що отримували Ессенціале, концентрація окремих фракцій фосфоліпідів наближалася до показників у здорових вагітних. Отримана достовірна різниця між рівнями сфінгомієліну та фосфатидилхоліну в жінок першої та другої груп. Окрім того, можна передбачити й відповідні зміни у фетоплацентарному комплексі, що надалі можуть позначитися на розвитку плода. Отже, можна зробити висновок, що застосування Ессенціале дозволяє покращити обмін фосфоліпідів у вагітних з гіпотрофією плода.

Нами проаналізовані перебіг пологів та постнатальний розвиток дітей лікованих жінок. Результати перебігу пологів та стану новонароджених і пацієнток показані на рисунку. У вагітних з діагнозом «гіпотрофія плода» під час пологів виникало значно більше ускладнень, у новонароджених спостерігався вищий рівень захворюваності, ніж у жінок контрольної групи. При порівнянні двох дослідних груп було встановлено, що в жінок першої групи, які додатково отримували Ессенціале, було на 26% менше ускладнень під час пологів. Це дало можливість на 30% зменшити кількість оперативних втручань, у тому числі на 35% – операцій кесарева розтину. Стан здоров’я новонароджених першої групи був значно кращим, про що свідчить менша питома вага хворих дітей та немовлят з гіпотрофією. Своєчасне застосування запропонованого нами комплексу терапевтичних заходів, спрямованих на поліпшення обміну речовин у вагітних із застосуванням Ессенціале, дає можливість значно знизити ризик розвитку ускладнень у новонароджених.

Отже, отримані результати свідчать, що в разі застосування Ессенціале з метою профілактики та проведення терапії внутрішньоутробної гіпотрофії плода можна досягти високої ефективності, і цей препарат слід рекомендувати для широкого впровадження в лікувальну практику. Подальші дослідження варто спрямувати на вивчення стану здоров’я дітей з внутрішньоутробною гіпотрофією на першому році життя.

Література

1. Аряев Н.Л., Циунчик Ю.Г. Принципы диагностики и лечения ЗВУР и гипотрофии. – Одесса, 2005. – 256 с.
2. Вдовиченко Ю.П., Дорошенко И.В. Профилактика фетоплацентарной недостаточности у женщин с патологией печени // Репродуктивное здоровье женщины. – 2005. – № 1.– С. 39-40.
3. Венцківський Б.М., Запорожан В.М., Заболотна А.В. та співавт. Діагностика та лікування плацентарної недостатності. – К.: 2004. – 23 с.
4. Лук’янова О.М., Резніченко Ю.Г., Антипкін Ю.Г. та співавт. Екосистема великого промислового міста України та діти першого року життя. – Запоріжжя, 2005. – 222 с.
5. Маркін Л.Б., Медведєва О.С. Технологія допомоги при затримці розвитку плода // Педіатрія, акушерство та гінекологія. – 2004. – № 1. – С. 116-120.
6. Резніченко Ю.Г. Перинатальні ураження нервової системи. Погляд педіатра. – Харків, 2004. – 96 с.
7. Резніченко Ю.Г., Резніченко Г.І. Хронічна плацентарна недостатність. – Запоріжжя, 2000. – 144 с.
8. Юлиш Е.И., Волосовец А.П. Врожденные и приобретенные TORCH-инфекции у детей. – Дон, 2005. – 216 с.

Читайте также

На распутье дорог: нежелательная беременность - делать или не делать аборт? Что делать, если беременность возможна, но нежелательна? Маточные кровотечения: красный сигнал тревоги Проблема выкидыша и замершей беременности или по ком звонит колокол?