Геморой – одне з найпоширеніших захворювань людини, яке являє собою гіперплазію кавернозної тканини анального каналу, що виникає внаслідок порушення кровотоку в кавернозних тільцях.
На геморой страждає в середньому 12 чоловік зі 100, а його питома вага серед хвороб прямої кишки складає близько 40%. Геморой однаково часто зустрічається у чоловіків і жінок. Основними клінічними симптомами геморою є кровотеча, анальний свербіж, дискомфорт у ділянці ануса, випадіння гемороїдальних вузлів тощо.

Класифікація та клінічні прояви геморою за ступенем випадіння вузлів (P.H. Gordon, 1995) такі:
І – гемороїдальні вузли не виходять за зубчату лінію, проявляються тільки кровотечею;
ІІ – гемороїдальні вузли виходять за зубчату лінію при дефекації, самостійно вправляються;
ІІІ – гемороїдальні вузли виходять за зубчату лінію при дефекації або фізичному навантаженні, вправляються тільки руками;
ІV – гемороїдальні вузли, що не вправляються в анальний канал. 
У країнах СНД, як і в Україні зокрема, традиційні оперативні втручання становлять 97%, малоінвазивні методики – лише 3%. Більшість прооперованих пацієнтів складають люди працездатного віку. Термін непрацездатності після таких операцій у середньому становить 25±3 дні. Для порівняння: у країнах Північної Америки та Європи малоінвазивні методики посідають перше місце (79-83% становлять у структурі оперативних втручань із приводу геморою).
На жаль, більшість малоінвазивних методик (лігування, інфрачервона коагуляція тощо) не є радикальними. Як наслідок – пацієнти часто повторно звертаються за медичною допомогою з приводу симптомів геморою. 
У 1995 році в Токіо (Японія) було вперше запроваджено трансанальну гемороїдальну деартеріалізацію (ТГД). Ця методика стала альтернативою як класичним, так і малоінвазивним втручанням із приводу геморою, оскільки є радикальною і малоінвазивною одночасно.

Матеріали та методи
У відділенні проктології Київської обласної клінічної лікарні вперше в Україні застосовано ТГД.
У період з листопада 2007 по січень 2008 року було виконано 15 таких операцій.
Вік прооперованих пацієнтів становив 31-52 роки (середній вік 27,6 року). Серед них було 12 чоловіків (80%). 14 пацієнтів прооперовано з приводу хронічного геморою ІІІ ступеня. 1 пацієнт – із приводу хронічного геморою ІV ступеня.
13 хворих звернулися за допомогою через наявність ректальних кровотеч, у 3 в анамнезі були напади гострого геморою. Випадіння вузлів відзначалося у всіх хворих. 
Клініко-лабораторне та інструментальне обстеження хворих не відрізнялося від такого, яке зазвичай проводиться перед стандартною гемороїдектомією. Протипоказаннями до проведення ТГД нами вважались наявність аноректального тромбозу, запальні захворювання прямої кишки, анального каналу (у тому числі гострі та хронічні анальні тріщини) та параректальної клітковини.
Під ендотрахеальним наркозом було виконано 3 оперативні втручання (за вимогою хворих), при застосуванні спинномозкової анестезії – 12.
Методика операції щоразу полягала у прошиванні та лігуванні гілок верхньої ректальної артерії під контролем допплерівського датчика за основними 6 колекторами на 1, 3, 5, 7, 9 та 11-й годинах за циферблатом. 
Нами використовувався апарат італійського виробництва. В комплектацію набору входить аноскоп, голкотримач з маркуванням, 6 ниток 3-0 з голками на 3/4. До аноскопа під'єднується освітлювач та допплерівський датчик. У ввімкненому стані апарата під час операції хірург мав змогу акустичного контролю локалізації гілок верхньої ректальної артерії та ефективності їх лігування.
При геморої ІІІ та ІV ступенів ми виконували пексію слизової оболонки анального каналу за відпрацьованою технікою. За рахунок цього досягалася ліквідація пролапсу гемороїдальних комплексів. 
Операція закінчувалася введенням мазевого тампона в анальний канал, який видалявся в першу післяопераційну добу.

Результати та обговорення
В ранньому післяопераційному періоді лише в одному випадку застосовувалися наркотичні анальгетики. В інших випадках знеболення не проводилося.
Післяопераційних ускладнень не відмічено. Основною скаргою пацієнтів були тенезми та відчуття стороннього тіла в анальному каналі, що самостійно зникали протягом 3-5 діб.
Післяопераційний ліжко-день становив 1 добу. Працездатність пацієнта відновлена в кожному випадку через 24-48 годин.
Моніторинг стану пацієнтів проводився через 7, 14 діб та 1 місяць після операції. Він включав огляд перианальної ділянки та пальцеве обстеження. 
Результати вважалися задовільними за відсутності специфічних скарг, кровотеч та випадіння гемороїдальних вузлів.
Серед відомих методів оперативного лікування геморою на даний час найбільш широко використовуються такі:
• Малоінвазивні оперативні втручання (лігування гемороїдальних вузлів, інфрачервона коагуляція, кріотерапія). Перевагами цих методів є можливість їх амбулаторного застосування, багаторазове використання в одного пацієнта та невираженість больового синдрому. Основним недоліком слід вважати нерадикальність методу (не ліквідується джерело кровопостачання). 
• Традиційні хірургічні втручання (гемороїдектомія за Milligan-Мorgan, Withead, Fergusson, Parks). Перевагами цих методів є висока ефективність, радикальність. Недоліками слід вважати виражений післяопераційний больовий синдром, тривалі стаціонарне лікування, медико-соціальна та трудова реабілітація.
• Метод Лонго. Перевагами методу є висока ефективність, слабко виражений больовий синдром, скорочення строків госпіталізації. Недоліками є післяопераційні ускладнення (стриктури, недостатність анастомозу, порушення функції сфінктера).
• Трансанальна гемороїдальна деартеріалізація. Перевагами методу є висока ефективність, слабко виражений больовий синдром, короткий відновлювальний період [5-9].

Висновки
Перший досвід застосування ТГД дозволив нам зробити висновок, що дана методика являє собою альтернативу як малоінвазивним, так і традиційним підходам до лікування геморою. Вона є одночасно як радикальною, так і малоінвазивною, поєднуючи переваги малоінвазивних та традиційних методів лікування геморою.

Список літератури знаходиться в редакції.

Комментарии к статье