Холестероз жовчного міхура (ЖМ) характеризується накопиченням в його стінці ліпідів у ксантомних (пінистих) клітинах, які спостерігаються переважно у слизовій оболонці, а за прогресування процесу – й у підслизовому та м'язовому шарах. Такий стан призводить до порушення моторно-евакуаторної функції ЖМ та низки клінічних проявів.
Увагу патоморфологів на інфільтрацію ліпідами стінки ЖМ вперше було звернено в середині ХІХ ст. (A. Bottcher, 1857; R.Vіrchow, 1857). У 1925 р. для опису такого процесу в ЖМ S.H. Mentser запропонував поняття «холестероз».
Цей термін використовується дотепер. Довгий час захворювання вважали лише випадковою знахідкою за втручань з приводу жовчнокам'яної хвороби (ЖКХ).

Ще у 1927 р. E.S. Judd та S.H. Mentzer вперше висловили думку про взаємозв'язок холестерозу ЖМ з порушеннями ліпідного обміну, і цей погляд до цього часу поділяють багато авторів. Проте механізми розвитку холестерозу ЖМ багато в чому є предметом дискусій. Залишається не з'ясованим, чому за рівних умов в одному випадку утворюються холестеринові камені, а в іншому – холестерин депонується в стінці ЖМ. Наявність ксантомних (пінистих) клітин споріднює холестероз ЖМ та атеросклероз, що в сукупності з частим сполученням цих захворювань дало можливість деяким ученим вважати ЖМ органом-мішенню за метаболічного синдрому (В.А. Новицкий и др., 2000; В.С. Савельев и др., 2002; Л.Б. Лазебник и др., 2005). Часте сполучення ЖКХ та холестерозу ЖМ, спільність факторів їх розвитку дозволили іншим науковцям вважати холестероз ЖМ локальним проявом порушень холестеринового обміну та передстадією ЖКХ (А.А. Ильченко, 2004). Разом з цим захворювання самостійною нозологічною формою входить у МКХ-Х під рубрикою К 82.4.
Важливим патогенетичним фактором холестерозу ЖМ є збільшення вмісту холестерину в жовчі. Утворення ефірів холестерину відбувається як позаклітинно, так і всередині клітини, і обидва ці процеси завжди спрямовані на те, щоб забрати молекули холестерину та транспортувати їх або акумулювати в клітині. Слизова оболонка ЖМ подібно стінці артерії поглинає ефіри холестерину. Із двох основних концепцій патогенезу холестерозу ЖМ (секреторна та абсорбційна) сьогодні перевагу віддають останній. Це пов'язано з відсутністю підтвердження взаємозв'язку між надлишковою продукцією холестерину, його рівнем у сироватці крові та частотою розвитку холестерозу ЖМ. Роль гіперхолестеринемії у виникненні холестерозу ЖМ остаточно не з'ясовано. За прогресування порушень ліпідного обміну (раціон з більшою кількістю легкозасвоюваних вуглеводів, цукровий діабет та ін.) ризик його розвитку збільшується. У цьому зв'язку значимим є центральний тип ожиріння, зокрема в жінок. Вважають, що адипоцити, які розташовані в черевній порожнині, секретують вільні жирні кислоти безпосередньо у ворітну вену, піддаючи печінку їх масивному впливу.
У патогенезі холестерозу ЖМ мало висвітлюється роль печінки. Разом з тим печінка забезпечує виведення холестерину з організму з жовчю в чистому вигляді та за допомогою секреції жовчних кислот. Жовчні кислоти – це амфіпатичні сполуки, які мають гідрофільний та гідрофобний домени. Тому вони схильні утворювати міцели з гідрофільною поверхнею зовні та гідрофобною поверхнею всередині. За певної концентрації, яку називають критичною концентрацією міцел, усі жовчні кислоти, що надходять до розчину, утворюють міцели. Ліпіди нагромаджуються у міцелах з холестерином у гідрофобному центрі, амфіпатичні фосфоліпіди та жовчні кислоти простягають гідрофільні головки назовні, а гідрофобні хвости – до центру. Міцели відіграють важливу роль в утримуванні ліпідів у розчині, транспортуванні їх до посмугованої облямівки на інтестинальних епітеліальних клітинах, де вони абсорбуються. Таким чином, міцели дозволяють транспортувати холестерин від печінки до кишечнику, не дозволяючи йому випадати у вигляді кристалів, причому абсолютні значення трьох речовин (жовчні кислоти, холестерин, фосфоліпіди) у межах їх фізіологічних концентрацій значення не мають, важливе тільки їх співвідношення.
За зростанням гідрофобних властивостей жовчні кислоти знаходяться в такому порядку: холева (3α, 7α, 12α) > урсодезоксихолева (УДХК) (3α, 7α) > хенодезоксихолева (3α, 7α) > дезоксихолева (3α, 12α) > літохолева (3α). Гідрофобні (ліпофільні) жовчні кислоти мають важливі травні ефекти (емульгація жирів, стимуляція панкреатичної ліпази, утворення міцел із жирними кислотами та ін.), стимулюють вихід у жовч холестерину та фосфоліпідів, знижують синтез α-інтерферону гепатоцитами. Ліпофільні властивості обумовлюють токсичність жовчних кислот при порушенні динаміки жовчі: проникнення в ліпідні шари плазматичних мембран клітин та мембрани їх мітохондрій, що викликає зміну функціонування органел і навіть загибель клітин. Гідрофільні жовчні кислоти також здійснюють травні ефекти, але знижують кишкову абсорбцію холестерину, його синтез у гепатоцитах та надходження в жовч, стимулюють синтез α-інтерферону. Оптимальне співвідношення гідрофільних та гідрофобних жовчних кислот забезпечує нормальний перебіг процесів травлення, а також здоровий стан печінки та жовчовивідних шляхів. Механізм ентерогепатичної циркуляції забезпечує зберігання жовчних кислот в організмі.
Залежно від кількості та складу продуктів, що вживає людина, весь резерв жовчних кислот (2-4 г) протягом перетравлення їжі проходить через кишечник принаймні 1 раз. Пул цих кислот звичайно обертається за добу 5-10 разів. У кишечнику їх всмоктується близько 95%, втрата з випоржненнями становить усього 0,3-0,6 г/добу. Це компенсується синтезом жовчних кислот гепатоцитами, за рахунок чого загальний пул підтримується на постійному рівні. Жовчні кислоти, що повертаються до печінки, гальмують синтез первинних жовчних кислот з холестерину та пригнічують холестерин-7α-гідроксилазу. Максимальна швидкість синтезу цих кислот у печінці становить близько 5 г/добу, тому за умови тяжких порушень всмоктування в кишечнику можливе виснаження їх резерву. Порушення біохімічного складу жовчі може призводити до утворення осаду – від суспензії мікролітів і біліарного «сладжу» до формування конкрементів у просвіті ЖМ та включень у його стінку.
Літогенність жовчі залежить від безлічі причин: перенасичення холестерином унаслідок надлишкової секреції, дисбалансу між факторами нуклеації (солюбілізовані глікопротеїни та глікопротеїди слизу, імуноглобуліни G і M, амінопептидаза-N, фосфоліпаза-С, вільний іонізований кальцій, продукти перекисного окислювання ліпідів жовчі, білірубін, низка білків з вираженими гідрофільними властивостями) та антинуклеації (жовчні кислоти, фосфоліпіди та ін.).
Існують певні особливості формування літогенної жовчі за дисліпопротеїнемії та без неї. Перенасичення жовчі холестерином може виникати як за дисліпопротеїнемії, так і без порушення ліпідного обміну. Однак у першому випадку за нормальної кількості жовчних кислот змінене співвідношення холевої і дезоксихолевої кислот унаслідок зменшення пулу холевої кислоти. У другому варіанті – зменшений загальний пул жовчних кислот унаслідок тривалого переривання ентерогепатичної циркуляції будь-якого ґенезу. Ентерогепатична циркуляція жовчних кислот є одним із механізмів холестеринового гомеостазу.
Відповідно до сучасного погляду на патогенез холестерозу ЖМ підвищення рівня ліпідів жовчі призводить до змін її фізико-хімічних властивостей у вигляді підвищення густини і зниження однорідності. Густа жовч протягом тривалого часу затримується в його просвіті, у результаті чого створюються сприятливі умови для інфільтрації стінок ЖМ надлишками ефірів холестерину. У свою чергу, потовщення стінок ЖМ та інфільтрація його ліпідами ще більшою мірою ускладнює скорочення. Створюються умови не тільки для холестерозу, а й для холелітіазу. Зазначений механізм пояснює тісний взаємозв'язок між холестериновим холелітіазом та холестерозом ЖМ. Ступінь абсорбції холестерину залежить від його концентрації в жовчі й тривалості її контакту зі слизовою оболонкою ЖМ. Всмоктування води, що здійснюється через цю структуру, призводить до підвищення концентрації складових жовчі біля внутрішньої поверхні ЖМ, сприяючи нашаруванню й преципітації ліпідів. Однак процес може здійснюватися шляхом енергозалежного ендоцитозу. Епітеліоцити здатні поглинати холестерин, який піддається етерифікації в ендоплазматичному ретикулумі. Ліпіди відкладаються в епітеліоцитах у вигляді крапель або зерен.
Електронна мікроскопія дозволяє виявити ліпідні включення в навколоядерній цитоплазмі епітеліальних клітин. Їх уміст збільшений в мітохондріях і гладкому ендоплазматичному ретикулумі. Ліпіди надходять у клітину за допомогою «скевенджер»-рецептора. Крім епітеліоцитів, цей рецептор є й на макрофагах. За наявності надлишку нагромадження в епітеліоцитах ліпідні конгломерати виходять у міжклітинний простір стінки ЖМ, де піддаються фагоцитозу макрофагами. Неконтрольоване поглинання великої кількості ліпідів призводить до трансформації макрофагів у пінисті, або ксантомні, клітини – основний резервуар ліпідів. Описані вище механізми забезпечують проникнення ліпопротеїдів у субепітеліальний простір через неушкоджений епітелій. Ще одним шляхом є їх проникнення через ушкоджений епітелій слизової оболонки.
У цьому зв'язку активно обговорюється значення запальних змін стінки ЖМ. Існує думка, що на початку захворювання запальна реакція відсутня, однак надалі не виключена можливість її розвитку. У той же час високий відсоток холестерозу в групі некалькульозного холециститу свідчить про те, що саме запальне ушкодження епітеліальних клітин підсилює нагромадження ліпідів у слизовій оболонці.
Є й інша точка зору на цей процес. Останнім часом з'явилося багато робіт, присвячених модифікаціям апобілкового комплексу ліпопротеїдів, що відбуваються в тканинах, крові й жовчі. Установлено, що в стінці ЖМ накопичуються переважно модифіковані ліпопротеїди низької щільності. Наслідком модифікації є деструктивні зміни в них апобілка, що призводить до втрати спорідненості їх з епітеліоцитами ЖМ, але зберігається здатність до взаємодії з рецепторами макрофагів. Ген Хbal Aпо-В100 є маркером для встановлення підвищеного ризику розвитку холестеринового холелітіазу. Таким чином, нагромадження ліпідів у стінці ЖМ пов'язують із збільшенням абсорбції холестерину з перенасиченої ним жовчі на тлі змін концентрації ліпідів крові, модифікації їх апобілкового компонента та гіпотонії ЖМ, за якої створюються умови для посилення абсорбції цього апобілка з наступним фагоцитозом з формуванням ксантомних клітин.
Патологічні зміни, можливі для візуального встановлення діагнозу після вилучення ЖМ, залежать від ступеня виразності холестерозу та його форми. За поширеністю змін слизової оболонки й наявності поліпів холестероз ЖМ поділяють на 4 форми (осередкову сітчасту; дифузну сітчасту; поліповидну; змішану сітчасто-поліповидну), з огляду на наявність каменів – калькульозний та некалькульозний. Ця класифікація (Н.К. Пермяков и А.Е. Подольский, 1969), яка заснована на макроскопічних змінах слизової оболонки ЖМ, актуальна й зараз. Найчастіше зустрічається дифузна сітчаста (64,2%), рідше – сітчаста (16,4%), змішана сітчасто-поліповидна (11,9%) та поліповидна (7,5%) форми. За частотою локалізації переважає холестероз тіла ЖМ (82,1%), ураження його шийки (67,9%) та ділянки дна (56,8%) (М.Б. Щербиніна, О.В. Закревська, Є.І. Чередниченко, 2006).
За прогресування захворювання ксантомні (пінисті) клітини інфільтрують не тільки слизову оболонку ЖМ, а й м'язовий шар, викликають різке потовщення його стінки (до 2 см) та розвиток ксантогранульоматозного холециститу (КГХ). Ксантогранульоми є скупченням ксантомних (пінистих) клітин, лейкоцитів і фібробластів з осередковими розростаннями фіброзної грануляційної тканини. Надалі на цьому фоні в стінці ЖМ формуються абсцеси різної величини та нориці. Нерідко спостерігають перихолецистит. Запалення може поширюватись на печінку й дванадцятипалу кишку, створюючи помилкове враження залучення цих органів у пухлинний процес.
Раннє виявлення та адекватне лікування холестерозу ЖМ має велике клінічне значення внаслідок можливості позитивно вплинути на перебіг захворювання, профілактику його прогресування та формування холестеринових камінців КГХ, їх ускладнень та оперативних втручань з цього приводу. На жаль, найчастіше лікарям стає відомо про наявність холестерозу ЖМ лише за результатами морфологічного дослідження після холецистектомії. Труднощі в постановці діагнозу пов'язані з малою специфічністю клінічної симптоматики та необхідністю застосування додаткових методів дослідження. Тому холестероз ЖМ залишається рідкісним клінічним діагнозом.
Дані про поширеність холестерозу ЖМ нечисленні та суперечливі. Довгий час захворювання вважали лише випадковою знахідкою під час оперативних втручань з приводу ЖКХ. Частота холестерозу ЖМ при вивченні ЖМ після холецистектомії, за різними даними, коливається від 4,6 до 50,3% (Ю.Н. Орлова и др., 2003; C. Owen, L. Bilhartz, 2003; P. Liew et al., 2007).
Максимальна кількість хворих на холестероз ЖМ (66,7%) була виявлена у пацієнтів з некалькульозним холециститом, коли холецистектомія проводилась з приводу стійкого больового синдрому в правому підребер'ї (W.A. Kmiot et al., 1994, B. Gunna et al., 2003). Під час ультразвукового дослідження (УЗД) захворювання виявляють лише у 6-8% пацієнтів без симптоматики та у 12% хворих зі скаргами диспепсичного характеру, за наявності конкрементів цей відсоток становить лише 3,4% (L. Damore et al., 2001). За автопсій частота виявлення захворювання також варіабельна та становить від 2,1 до 46% (В.С. Савельев и др., 2002). У пацієнтів з метаболічним синдромом холестероз ЖМ зустрічається у 55,8% (Л.Б. Лазерник и др., 2005). Частота захворювання залежить від статі та збільшується з віком. Показано, що холестероз ЖМ здебільшого зустрічається у жінок працездатного віку; враховуючи факт частого сполучення холестерозу ЖМ із ЖКХ, можна припустити, що холестероз ЖМ перебуває за тінню ЖКХ, і питання епідеміології вимагають істотних уточнень. Сьогодні в Україні відсутні дані офіційної статистики щодо поширеності холестерозу ЖМ та його сполучення з ЖКХ. За нашими даними (М.Б. Щербиніна, О.В. Закревська, 2006), після видалення ЖМ з приводу ЖКХ серед загальної групи пацієнтів кількістю 4073 особи (566 чоловіків і 3507 жінок) у 1177 пацієнтів (28,9% випадків) був виявлений холестероз ЖМ. Діагноз КГХ встановлений у 38 (0,93%) випадках.
Сьогодні провідне місце у визначенні холестерозу ЖМ посідає УЗД. За його допомогою найкраще діагностуються поліповидна та сітчасто-поліповидна форми захворювання. При цьому виявляють пристінні гіперехогенні структури, які не зміщуються за зміни положення тіла та не дають акустичної тіні діаметром більше 2-4 мм, широкою підставою, рівним контуром. За найбільш розповсюджених сітчастих форм до холецистектомії встановити діагноз вдається лише у 6% хворих (Р.А. Иванченкова и др., 1996). Покращити виявлення сітчастих форм дозволяє використання прийому зниження режиму роботи апарата до повного зникнення стінки ЖМ і паренхіми печінки (Н.М. Мухарлямов, 1987). Для виконання останньої умови необхідно зменшити інтенсивність світіння електронно-променевої трубки прибору, що працює за принципом сірої шкали, при цьому у стінці ЖМ виявляються чіткі ехопозитивні одиничні включення, які мають вигляд локального ущільнення та потовщення стінки або білої смуги.
Проте за умови базування діагнозу тільки за УЗ-ознаками залишається без уваги низка клінічних даних, таких як гендерні, вікові, антропометричні, зміни ліпідного та вуглеводного обмінів, сполучення з іншими захворюваннями, що мають подібні порушення обміну речовин, тощо. Нами було вивчено питання діагностичної цінності окремих показників за холестерозу ЖМ (М.Б. Щербиніна, О.В. Закревська, О.Г. Байбуз, Т.Г. Ємельяненко, 2007). На підставі цих даних за допомогою логістичної регресії розроблено бальну шкалу діагностики, яка містить 24 клінічних та лабораторно-інструментальних показники, які є доступними у загальноклінічній практиці. Цим способом можна встановити наявність або відсутність холестерозу ЖМ. Якщо за підрахунком балів за окремими показниками їх загальна сума перевищує 233, то встановлюється діагноз холестерозу ЖМ. Запропонований спосіб діагностики холестерозу ЖМ забезпечує вірогідність діагнозу у 83,8% випадків. Його специфічність становить 91,8%, чутливість – 92,1%.
Також розроблено скороченний варіант цієї шкали: відокремлено 6 найбільш значущих клінічних (n=3) та УЗ-ознак (n=3). Якщо за підрахунком балів за окремими показниками їх загальна сума перевищує 12, то діагностується холестероз ЖМ. Скорочена бальна система забезпечує правильну постановку діагнозу у 68% випадків. Якість класифікації оцінена як добра. Специфічність способу дорівнює – 63,4%, чутливість – 63,8%.
Тривалий час єдиним методом лікування холестерозу ЖМ вважали холецистектомію. Розроблені бальні системи значно покращують діагностику сітчастих форм холестерозу ЖМ. Це відкриває нові можливості щодо призначення своєчасної медикаментозної терапії. В останні роки зроблено певні кроки у цьому напрямі. Є спроби лікування шляхом корекції харчового раціону, застосування гепатопротекторів рослинного походження та препаратів есенціальних фосфоліпідів. Проте найбільш етіопатогенетично обґрунтованим є призначення препаратів УДХК, представником яких є Урсофальк (Dr. Falk, Pharma GmbH, Німеччина).
УДХК має декілька механізмів реалізації позитивного впливу на гепатобіліарну систему. Основними складовими позитивного ефекту УДХК є:
- зменшення концентрації гідрофобних жовчних кислот;
- гепатопротекторна дія;
- стимулювання жовчовиділення;
- вплив на сигнальну трансдукцію та транспортери жовчних кислот;
- імуномодуляторні властивості.
Ефекти лікувального впливу УДХК відомі вже понад 2000 років. Лікарі древнього Китаю використовували ведмежу жовч для лікування захворювань печінки та жовчовивідних шляхів. Суха жовч уміщує солі жовчних кислот і насамперед УДХК, концентрація якої в ній дуже висока. Сьогодні це єдиний гепатопротектор, ефективність якого доведена з позицій доказової медицини в численних рандомізованих клінічних дослідженнях.
Хімічна структура УДХК була розкрита в середині 30-х років минулого століття. УДХК є третинною жовчною кислотою, що утворюється ендогенним шляхом в організмі людини. Вона синтезується в печінці з 7-кетолітохолевої кислоти, яка є продуктом бактеріального окислювання хенодезоксихолевої кислоти (ХДХК). УДХК є стереоізомером ХДХК, відрізняючись від неї тільки відносно екваторіального орієнтування 7b гідроксильної групи. У жовчі людини її частка становить близько 1%. За регулярного приймання УДХК в добовій дозі 10-15 мг/кг маси тіла її вміст у пулі жовчних кислот зростає до 40-50%.
Нами було досліджено вплив УДХК (Урсофальк) на перебіг дифузного сітчастого холестерозу ЖМ, стан ліпідного обміну та імунного статусу.
Усім хворим проведена терапія препаратом у стандартній дозі 10-15 мг на 1 кг маси тіла однократно на ніч протягом 3 міс. До та після лікування оцінювали динаміку клінічного перебігу захворювання, прояви побічних ефектів, проводили УЗД, вивчали показники ліпідного спектра крові (М.Б. Щербиніна, О.В. Закревська, Г.В. Лукінов, 2007) та імунного статусу організму (М.Б. Щербиніна, М.І. Бабець, В.Є. Кудрявцева, 2008).
Оскільки рівень загального холестерину сироватки (ЗХС) крові відповідно до рекомендацій Європейського товариства вивчення атеросклерозу не повинен перебільшувати 5,2 ммоль/л, були сформовані ІІ групи пацієнтів. В І групу ввійшли особи з ЗХС крові менше 5,2 ммоль/л, у ІІ – від 5,2 до 6,5 ммоль/л.
Необхідно зазначити, що після початку терапії УДХК у всіх пацієнтів наступило значне поліпшення загального стану. Протягом першого тижня значно зменшились прояви біліарної диспепсії, був усунений больовий синдром. Добра переносимість терапії мала місце в 57 пацієнтів (91,94%), задовільна – у 5 випадках (8,06%). Останнє пов'язане з появою проносів у пацієнтів, призначена добова доза препарату яким відповідно до надмірної маси тіла перевищувала 1000 мг. У 2 пацієнтів порушення випорожнення мали короткочасний характер (до 6 днів) і не потребували додаткової корекції. Для 3 осіб доза препарату була розділена на 2 прийоми (день, вечір), що призвело до усунення кишкового дискомфорту.
Позитивна динаміка УЗ-ознак відзначена у всіх пацієнтів. Істотно краще вона була в пацієнтів І групи. Так, в обох групах достовірно зменшилася товщина стінки ЖМ з покращенням його функції, визначено тенденцію до зменшення розмірів частин печінки, проте без значного впливу УДХК на УЗ-ознаки перебігу гепатостеатозу. Разом з цим у І групі УЗ-ознаки холестерозу практично не визначалися у 84% пацієнтів, біліарний сладж зник у 66% випадків, дрібні конкременти – в 1 пацієнта. У ІІ групі регрес захворювання відбувся у 27% пацієнтів, біліарний сладж зник у 77%, дрібні конкременти – в 3 пацієнтів.
Під час оцінювання ліпідного спектра крові через 3 місяці після лікування встановлено, що відбулось зниження рівня ЗХС в обох досліджуваних групах (р<0,05) переважно за рахунок ліпопротеїнів низької (р<0,05) і дуже низької щільності. При цьому відбулось зниження коефіцієнта атерогенності. У зміні показників ліпопротеїнів дуже низької щільності, ліпопротеїдів високої щільності та тригліцеридів статистично достовірної різниці до й після лікування не зафіксовано, однак в обох групах є тенденція до нормалізації їх значень. Таким чином, у групі хворих з нормальним вихідним рівнем ЗХС крові ефективність терапії, що проводилась, була втричі вищою (р<0,001).
Проведені дослідження свідчать, що УДХК (Урсофальк) здатна впливати на метаболізм ліпідів у цілому та активувати зворотний транспорт холестерину зі стінки ЖМ, забезпечуючи відновлення його функцій. Деякі механізми ефектів УДХК у реалізації зниження рівня сироваткового та біліарного холестерину розкрито. Це збільшення в жовчі УДХК як фізіологічного носія холестерину, що призводить до більш швидкого його виведення (Ш. Шерлок, Дж. Дули, 2002), порушення всмоктування холестерину в кишечнику (A. Lanzini, T. Northfield, 1998), а також пригнічення 3-гідрокси-3-метилглутарил-коензим-А редуктази, що є одним із ключових ферментів у синтезі холестерину (M. Rudling еt al., 2002). Зменшення вмісту холестерину жовчі сприяє зворотному транспорту ліпідів із стінки ЖМ у жовч (J. Lee, H. Choi, 2004).
У низці робіт показано, що УДХК поліпшує скоротливість м'язового шару органа, зменшує вміст холестерину в клітинних мембранах, позитивно впливає на біохімічні параметри оксидативного стресу (M. Guarino et al., 2005), зменшує кількість білка й муцину в жовчі (S. Fischer et al., 2004).
Щодо вивчення імунного статусу пацієнтів з холестерозом ЖМ встановлено, що найбільш значні відхилення як у клітинній, так і в гуморальній ланках імунітету спостерігались серед пацієнтів за підвищення рівня ЗХС крові. Пригнічення СD3 лімфоцитів, збільшення СD8-цитотоксичних лімфоцитів, умісту СD25 и СD16 підтверджують формування імуносупресивного стану. Порівняння показників двох груп показало, що за умови збільшення ЗХС крові має місце підвищення з циркулюючих імунних комплексів (р<0,05), у більшості випадків вони представлені імунними комплексами з патогенними властивостями, які підтримують запальні процеси в організмі хворих на фоні суттєвого зниження Т-клітин та змін імунорегуляторного індексу. Збільшена фагоцитарна активність нейтрофілів вказує на можливу бактеріальну інфекцію ЖМ пацієнтів ІІ групи, оскільки серед осіб І групи цей показник був у межах норми. Дані, отримані серед пацієнтів з холестерозом ЖМ та збільшеним рівнем ОХС сироватки крові, вказують на наявність імунодефіциту 2 ступеня, що потребує проведення імунокоригуючої терапії. Зміни імунного статусу, які були встановлені нами у пацієнтів з холестерозом ЖМ, частково співпадають з результатами подібних досліджень за іншої біліарної патології. Показано, що в таких пацієнтів має місце напруження імунної системи, при цьому вважають, що ступінь виразності змін імунного статусу обумовлює особливості перебігу захворювання та розвиток ускладнень.
Застосування препарата Урсофальк забезпечило позитивний ефект відносно показників імунної системи, що вивчались: препарат сприяв відновленню Т-клітинного імунітету, позитивно діяв на В-ланку та відновлення індексу імунорегуляції. Достовірним є збільшення специфічних рецепторів до СD25, HLA-DR та підвищення рівня СD95, що свідчить про включення компенсаторної реакції організму на показники В-клітинного імунітету, які зберігаються високими. За вихідних показників ліпідного спектра, які відповідали нормі, ефективність нормалізації імунологічного зсуву більш значна, ніж за підвищеного рівня ЗХС крові.
Таким чином, проведене дослідження вказує на імуномоделюючий ефект УДХК, що є перевагою препарату порівняно з іншими лікарськими засобами, які призначають за наявності холестерозу ЖМ. Клінічна ефективність препарату обумовлена, вірогідно, його безпосереднім впливом на лімфоцити. Механізми цього явища потребують подальшого вивчення.
Своєчасне встановлення метаболічного характеру процесу, етіопатогенетичне лікування сприяє попередженню прогресування запалення та літогенезу. У цьому зв'язку важливим є пошук лікарських препаратів, здатних впливати на метаболізм ліпідів у цілому, і, зокрема, активувати зворотний транспорт холестерину зі стінки ЖМ, забезпечуючи відновлення його функцій. Проведені дослідження свідчать, що Урсофальк відповідає зазначеним вимогам. Препарат добре переноситься пацієнтами, має мінімальну кількість побічних ефектів, зручний у використанні (1 раз на добу, ввечері), що забезпечує хороший комплаєнс пацієнтів. Необхідно звернути увагу, що за вихідних показників ЗХС крові, які відповідають нормі, клінічна ефективність Урсофальку більш значна. Це стосується й клінічних проявів, і регресу УЗ-ознак, і впливу на деякі показники ліпідного спектра та імунного статусу організму хворих. Отримані результати дають можливість обговорювати й підбирати нові режими раціональних схем проведення терапії УДХК за наявності холестерозу ЖМ.

Комментарии к статье