Лікування хронічного тонзиліту залишається досить складною і актуальною проблемою у повсякденній практиці отоларингологів. Постійно зростаюче забруднення довкілля і посилення агресивності полютантів зумовлюють щорічне збільшення захворюваності на запальні процеси органів дихання. З 300-400 м² слизових оболонок в організмі людини 30-40% припадає на дихальні шляхи. Слизові оболонки верхніх дихальних шляхів несуть найбільше навантаження і є найуразливішим бар'єром. За даними О.Ф. Мельникова [3], вони контактують із 79% усього антигенного матеріалу, що надходить в організм через ніс і порожнину рота.

Серед чинників, що значно збільшують уразливість верхніх дихальних шляхів, – стан загального і місцевого імунітету. Один із найважливіших аспектів бар’єрної функції слизових оболонок забезпечують фактори місцевого імунітету. Серед неспецифічних гуморальних факторів «першого бар’єру» найважливішу роль відіграють фактори місцевого імунітету, зокрема секреторний IgA [2]. Зрозуміло, що під впливом несприятливих чинників (професійно-побутові, екологічні, а також повторні курси антибіотикотерапії) синтез і функціонування згаданих факторів порушуватимуться, що, в свою чергу, сприятиме «оголенню» слизових оболонок, збільшенню їх чутливості до уражень патогенними й умовно-патогенними збудниками [1].
Додатковий негативний вплив можуть мати такі екологічні чинники, як забрудненість повітря, різкі контрасти температур у приміщенні та на вулиці в холодну пору року. Перелічені фактори потенціюють подразнювальний та ушкоджуючий вплив професійних чинників. Найактуальнішою ця проблема є для підлітків. Суттєве навантаження на організм підлітків у цілому та імунну систему зокрема пов’язане з гормональною перебудовою, крім того, вразливість ЛОР-органів поглиблюють зростаючий відсоток курців серед осіб цієї вікової категорії, регулярне вживання холодних газованих напоїв, часті переохолодження і перенесення респіраторних інфекцій «на ногах», без належного лікування.
Серед хронічної патології ЛОР-органів стабільно лідирує хронічний тонзиліт. Частота його загострень понад 5-6 разів на рік засвідчує наявність стійких розладів імунної відповіді – імунодефіцитів із переважним ураженням місцевого, рідше системного імунітету. Використання такими хворими антибактеріальних засобів забезпечує лише тимчасовий ефект, впливаючи на тривалість загострень, але не на частоту їх розвитку. При цьому часте використання антибіотиків зумовлює формування кандидозів і дисбіозів, порушує синтез факторів місцевого імунітету.
У численних дослідженнях доведено, що не лише синтетичні препарати можуть впливати на різні ланки імунітету, серед імунотропних засобів добре зарекомендували себе фітопрепарати.
Так, на сьогодні добре вивчено особливості імуностимулюючого впливу, притаманного групі рослин-адаптогенів, характерною особливістю яких є стимуляція нервової та ендокринної систем (нейроімуноендокринна вісь регуляції). Такий вплив часто називають «адаптогенним», оскільки він посилює здатність організму пристосовуватися, протистояти надмірному стресовому навантаженню. Проте різні рослини на всі три системи впливають по-різному. Так, женьшень найбільше діє на ендокринну систему, а елеутерокок на нервову. Застосування фітопрепаратів у першій половині дня має більший вплив на імунну систему, в другій – на нервову. Інтенсивність імуностимулюючої дії зростає навесні, нейротонізуючої – восени, вплив на синтез гормонів – взимку і влітку. Існують також вікові та статеві фармакологічні відмінності впливу адаптогенів. Основним діючим компонентом цих засобів є тритерпенові глікозиди.
Найвідомішим серед подібних засобів є женьшень, спиртові та водні препарати якого стимулюють роботу пригнічених імунних механізмів. Женьшень переважно впливає на активність природних кілерів, що дає змогу рекомендувати його застосування в комплексі імунореабілітаційної терапії після онкологічних, інфекційних (насамперед вірусних) захворювань.
Застосування елеутерококу значно збільшує кількість активних Т-лімфоцитів і Т-хелперів, суттєво ослаблює імунодепресивний вплив циклофосфану. Особливість цього адаптогену полягає у стимуляції синтезу інтерферону й сироваткових антитіл, що застосовується для підвищення ефективності протигрипозної вакцинації. Проте у лікуванні грипу й герпетичної інфекції елеутерокок поступається ехінацеї. Як правило, домінує нейроадаптогенний вплив елеутерококу. Препарати з елеутерококу переважно застосовують при синдромі хронічної втоми, дезадаптаційних реакціях, метеоневрозах, нервових і фізичних перевантаженнях, для профілактики грипу (самостійно і в комплексі з вакциною).
Серед інших рослин-адаптогенів слід назвати лимонник китайський, родіолу рожеву, аралію маньчжурську, левзею софороподібну, алое, каланхое, софору японську, звіробій, рудбекію.
На сьогодні недостатньо вивченим, хоч найцікавішим і найперспективнішим, є неопосередкований через адаптогенні механізми вплив на імунну систему інших рослин, зокрема алтею, волоського горіха, хвоща, тисячолистника тощо. Як правило, їх вплив на організм у цілому та імунітет зокрема є більш локальним, «точковим», не супроводжується непрогнозованими й небажаними ефектами з боку нервової та ендокринної систем.
Фармакологічні ефекти цих та інших рослин на імунітет пояснюють наявністю в їх складі ефірних олій (квіти ромашки, листя горіха), танінів (листя горіха і кора дуба), гіркоти (деревій, кульбаба), полісахаридів (корінь алтею, ромашка), сапонінів (хвощ). Без сумніву, лікувальний вплив цих рослин не обмежується згаданими сполуками. Завдяки впливу цих субстанцій на організм ромашка і хвощ проявляють виразний імунотропний і протизапальний ефекти, корінь алтею і листя кульбаби – імунотропний, кора дуба і листя горіха – противірусний, трава деревію – протизапальний.
В останні роки суттєво зріс інтерес до можливості створення високоякісних фітопрепаратів зі збереженням стандартного, прогнозованого і «дозованого» впливу на імунітет при збереженні високої безпечності застосування фітозасобів. Без сумніву, лідером у створенні таких препаратів є компанія «Біонорика АГ» (Німеччина). Розроблена спеціалістами компанії концепція фітонірингу дала змогу створити сучасні фітопрепарати, що характеризуються постійно відтворюваною якістю, стабільним складом і чітко визначеними, прогнозованими фармакологічними ефектами, що не поступаються синтетичним препаратам. При цьому зберігаються переваги традиційної фітотерапії – висока безпека і комплексний механізм дії на організм. Серед засобів, розроблених компанією «Біонорика», особливе місце посідає Імупрет^®, стара назва – Тонзилгон^® Н^* – препарат, що суттєво впливає на імунітет.
В останні роки проведено низку переконливих експериментальних досліджень впливу Тонзилгону^® Н (Імупрету^®) на різні параметри місцевого імунітету (О.Ф. Мельников і співавт., 2005; 2006), результати яких підтвердили вірогідний вплив цього засобу на клітини мигдаликів, що проявлялося підсиленням експресії на клітинах CD56 – одного з основних маркерів природних кілерів.

Мета дослідження
Вивчення можливості використання фітопрепарату Тонзилгон^® Н (Імупрет) («Біонорика», Німеччина) у комплексному лікуванні підлітків із хронічним тонзилітом із частими загостреннями, оцінка його ефективності та безпечності.

Матеріали і методи
Усього було обстежено 41 хворого на хронічний тонзиліт. Під наглядом були лише пацієнти з частотою загострення хронічного процесу 6 і більше разів на рік. Вік обстежуваних становив 15-20 років. 18 пацієнтів (І група) під час загострень хронічного тонзиліту отримували традиційну терапію (за стандартними показаннями – антибіотики, нестероїдні протизапальні засоби, місцеві антисептики тощо). Інших медикаментозних чи немедикаментозних методів лікування між загостреннями хвороби вони не отримували. 23 пацієнти (ІІ група) під час загострення додатково отримували Тонзилгон^® Н (Імупрет^®) по 2 драже 4 рази на день протягом усього періоду загострення, а далі – по 2 драже двічі на день протягом 3 міс. Усіх хворих було обстежено лабораторно (загальний аналіз крові, імунограма), бактеріологічно (мазки на BL, мікрофлору), за показаннями – рентгенологічно (приносові пазухи), проконсультовано та сановано стоматологом. Частота і характер скарг у пацієнтів обох груп до лікування суттєво не відрізнялися. Через 3 міс після початку лікування пацієнтів було повторно оглянуто й обстежено.
Більшість хворих було спрямовано на консультацію до клінічного імунолога з діагнозом «Імунодефіцит не уточнений – D84.9» за МКХ-10 з огляду на часті (6-10 разів протягом останнього року) запальні захворювання верхніх дихальних шляхів. Під час імунологічного обстеження в усіх пацієнтів було верифіковано діагноз набутого імунодефіциту з переважним або селективним ураженням місцевого імунітету.
Усім пацієнтам було рекомендовано щоденний режим харчування (уникання надмірно гарячої чи холодної, гострої та грубої їжі, газованих напоїв), виключення паління і голосових перевантажень.

Результати та їх обговорення
Уже після першого курсу лікування виявлено суттєву різницю відносно тривалості скарг у пацієнтів, лікованих засобами стандартної терапії, і тих, хто додатково отримував Тонзилгон^® Н (Імупрет^®) (табл. 1 ). Пацієнти ІІ групи вірогідно швидше позбавлялися болю в горлі у спокої і під час ковтання, відчуття стороннього тіла в горлі (р<0,05). Більшість неприємних відчуттів у глотці та зіві після застосування Тонзилгону^® Н (Імупрету^®) повністю зникали вже після перших 4-5 днів лікування. У випадку використання базисної терапії на 5-й день лікування суб’єктивні проблеми залишилися майже у половини хворих.
Досліджувані об’єктивні зміни з боку мигдаликів і глотки також вірогідно швидше відбувалися у хворих, які отримували Тонзилгон^® Н (Імупрет^®) (табл. 2 ), у них були коротшими періоди субфебрилітету, збільшення і болючості підщелепних шийних лімфовузлів при пальпації (р<0,05).
Ще виразніші зміни було спостережено під час застосування Тонзилгону^® Н (Імупрету^®) протягом 3 міс (табл. 3 ). У таких пацієнтів більш ніж утричі зменшилася частота загострень хронічного тонзиліту протягом року, майже вчетверо – кількість курсів антибіотикотерапії (р<0,05), виявлено тенденцію до скорочення тривалості загострень (р>0,05).
Базисне лікування практично не вплинуло на частоту виділення патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів зі слизових оболонок верхніх дихальних шляхів. Додаткове застосування Тонзилгону^® Н (Імупрету^®) протягом 3 міс сприяло суттєвому поліпшенню мікробіоценозу, причому це стосувалося не лише бактерій, а й грибів роду Candida, що, на нашу думку, передусім пов’язано зі значно меншою частотою використання антибіотиків у хворих, лікованих Тонзилгоном^® Н (Імупретом^®) (табл. 4 ).
У жодного з 23 пацієнтів, які застосовували Тонзилгон^® Н (Імупрет^®) протягом 3 міс, не відзначено алергічних реакцій чи інших побічних ефектів.

Висновки
• Використання стандартної терапії у хворих на хронічний тонзиліт із частими загостреннями не сприяло зменшенню частоти загострень процесу, не зменшувало потреби в повторних курсах антибіотикотерапії, не мало суттєвого впливу на мікробний пейзаж слизових оболонок.
• Додаткове призначення препарату Тонзилгон^® Н (Імупрет^®) («Біонорика», Німеччина) протягом періоду загострення дало змогу суттєво скоротити тривалість і виразність суб’єктивної симптоматики тонзиліту, а також об’єктивних змін з боку слизових оболонок і регіонарних лімфатичних вузлів.
• Застосування Тонзилгону^® Н (Імупрету^®) протягом 3 міс сприяло зменшенню частоти загострень і потреби у повторних курсах антибіотикотерапії, супроводжувалося зменшенням частоти колонізації слизових оболонок грибами роду кандида.
• Комплексний терапевтичний ефект Тонзилгону^® Н (Імупрету^®) за відсутності побічних впливів дає змогу рекомендувати його як засіб базисної терапії у хворих на хронічний тонзиліт із частими загостреннями.

^* Наказом МОЗ України від 17 серпня 2007 року № 483 Тонзилгон Н перейменований на Імупрет (реєстраційне посвідчення № UA/6909/02/01).

Література
1. Бочков Н.А. Симбиотическая микрофлора глотки и ее роль в резистентности организма к инфекциям // Журнал микробиологии. – 1999. – № 3. – С. 8-14.
2. Дранник Г.Н. Клиническая иммунология и аллергология. – К.: Здоров’я, 1999. – 521 с.
3. Мельников О.Ф., Заболотный Д.И. Диагностика иммунодефицитов при патологии слизистой оболочки на основе определения иммуноглобулинов в секретах. – К., 2003. – 28 с.

Комментарии к статье