Уже більше 50 років лікарі застосовують у своїй практиці препарати, які містять есенціальні фосфоліпіди (ЕФЛ). Першим був препарат Ессенціалє, потім Ессенціалє форте Н. Важливим є те, що мембраностабілізувальний та гепатопротекторний ефекти препарату досягаються шляхом безпосереднього вбудовування молекул ЕФЛ у фосфоліпідну структуру клітин, заміщення дефектів і відновлення бар'єрної функції ліпідного шару. Крім того, ненасичені жирні кислоти фосфоліпідів сприяють підвищенню активності та плинності мембран. Есенціальні фосфоліпіди відіграють важливу роль в організмі людини, виступаючи головним структурним компонентом клітинних та субклітинних мембран, завдяки чому призначення ЕФЛ часто називають мембранною терапією [11], яка зменшує щільність фосфоліпідних структур, нормалізує проникність мембран клітин.

Хвороби органів гепатобіліарної зони
Детоксикаційний ефект пов'язаний з активацією в мембрані клітин фосфоліпідзалежних ферментів, що використовується при лікуванні багатьох захворювань, у тому числі гепатобіліарної системи (ГБС).
Сьогодні відмічається суттєве зростання числа осіб, які страждають на хронічні гепатити (ХГ), що пов'язане, в першу чергу, з високим рівнем захворюваності на вірусні гепатити, особливо В і С, які часто трансформуються в хронічну форму [3]. Але дослідження останніх років показують, що поряд з ними значну питому вагу мають також ХГ токсичного ґенезу. Вони виникають не тільки в осіб, які зазнали дії хімічно шкідливих речовин в умовах виробництва, але й у мешканців регіонів у цілому. Це може бути пов'язане з негативним впливом на гепатобіліарну систему людей різних ксенобіотиків, їх композицій, які забруднюють довкілля. До них відносяться відходи і викиди підприємств хімічної, гірничовугільної промисловості, у сільських регіонах – пестициди і отрутохімікати, які накопичуються в продуктах харчування та воді.
Слід відмітити, що у хворих на хронічну патологію ГБС невірусного ґенезу знижується рівень аденозинтрифосфату (АТФ) на фоні зростання вмісту аденозинмонофосфату. Це зумовлює зниження енергозабезпеченості клітин. З іншого боку, зростання у крові активності лактатдегідрогенази, що супроводжується змінами ізоферментного спектра в бік накопичення анаеробних фракцій, засвідчує про перехід окисного фосфорилювання на шлях анаеробного гліколізу з помітно меншим виходом АТФ.
Враховуючи, що загальна поверхня печінкових клітин досягає 33 тис. м² і те, що 80-90% клітинних мембран складається із фосфатидилхоліну – головного компонента есенціальних фосфоліпідів, – то доцільним і патогенетично виправданим при пошкодженні гепатоцитів є призначення екзогенного пулу такого цінного структурного матеріалу.
Хронічні вірусні гепатити (особливо В і С) виходять на перше місце в загальній структурі хронічних гепатитів та в значній кількості випадків зумовлюють формування цирозу або фіброзу печінки [8].
При звертанні по медичну допомогу хворі скаржаться на загальну слабкість, нездужання, зниження працездатності, апетиту, поганий настрій, підвищену стомлюваність (синдром підвищеної стомлюваності), що можна пов’язати зі зниженням функціональних можливостей печінки, підшлункової залози та імунокомпетентних клітин [4, 6]. Об’єктивно виявляється субіктеричність або помірна жовтяничність склер, шкіри (у 81 та 25% вiдповiдно), поодинокі телеангіектазії, гепатоспленомегалія (62%). У частини хворих реєструються симптоми Кера або Ортнера, при УЗД діагностуються ознаки хронічного некаменевого холециститу або дискінезії жовчного міхура.
З інших симптомів часто виявляється артеріальна гіпотонія, відносна брадикардія, дихальна аритмія, «мармуровість» долонь та передпліч, похолодання кінцівок, наявність інтенсивного червоного або змішаного дермографізму, що вказує на вегетативну дисрегуляцію.
Язик у значної кількості хворих часто обкладений брудним білим, жовтуватим або сірим нальотом. В окремих випадках він може бути малиновим або лаковим, що вказує на дефіцит вітаміну В₁₂ та фолієвої кислоти.
Iснуючі способи лікування хворих на хронічні вірусні гепатити – як етіотропні, так і патогенетичні – недостатньо досконалі.
Ессенціалє Н, який містить есенціальні фосфоліпіди, у таких випадках сприяє нормалізувальному ефекту метаболізму не тільки ліпідів, а й білків, дезінтоксикаційній діяльності печінки, відновленню і зберіганню клітинної структури не тільки печінки, а й підшлункової залози, нирок через вплив на фосфоліпідні ензими, уповільненому формуванню сполучної тканини у наведених вище органах та покращанню реологічних властивостей.
Загальновідомі властивості Ессенціалє Н дозволяють рекомендувати його в комплексному лікуванні таких хворих не лише в реабілітаційному періоді, а й у фазі загострення, тому що препарат сприяє прискоренню досягнення клініко-біохімічної ремісії гепатиту.
Фіброзування тканини печінки при хронічних дифузних ураженнях органа – один із наріжних каменів гепатології [11]. Структура сполучної тканини при цирозі однакова незалежно від етіології та складається з позаклітинного матриксу – колагену І і ІІІ типу (фібрилярний колаген), сульфітованих протеогліканів і глікопротеїнів. Є дані, що свідчать про зворотність фіброзу, позитивний вплив на цей процес навіть при цирозі, помітний після усунення причини ураження печінки та застосування патогенетичної терапії. До сполук, що володіють антифібротичним ефектом, відносяться есенціальні фосфоліпіди, які входять до складу Ессенціалє Н.
Сьогодні все частіше зустрічається така патологія, як неалкогольна хвороба печінки. Для позначення цього стану як самостійної нозологічної одиниці запропоновані такі терміни: «псевдоалкогольний гепатит», «діабетичний гепатит», «стеатонекроз», «алкоголеподібний гепатит» тощо, однак найбільш уживаною стала назва «неалкогольний стеатогепатит» (НАСГ). Частота співвідношення алкогольного та неалкогольного стеатогепатитів у розвинених країнах становить 2,5-3 до 1 [14].
65-80% пацієнтів, які страждають НАСГ, – як правило, жінки з масою тіла, яка на 10-40% перевищує норму. Інсулінонезалежний цукровий діабет виявляється у 25-75% хворих, середній вік хворих на момент діагностики НАСГ становить 50 років. У більшості пацієнтів симптоми, характерні для захворювання печінки, відсутні. Унаслідок цього стеатогепатит часто діагностується завдяки патологічним показникам крові при рутинному обстеженні. Привертають увагу й неспецифічні клінічні симптоми в цих хворих (загальна слабкість, підвищена втомлюваність і невизначене відчуття дискомфорту у верхньому правому квадранті живота). За даними літератури, у 75% випадків при огляді пацієнтів з НАСГ виявляють гепатомегалію, спленомегалію – у 25% [14]. Отже, стертість клінічної картини або навіть відсутність її зобов'язує враховувати фактори ризику, які призводять до даної патології (надлишкова вага, цукровий діабет 2 типу, лікарські препарати, наприклад аміодарон, дилтіазем, тамоксифен, естрогени, глюкокортикоїди, метотрексат тощо), і широко використовувати профілактичні заходи з залученням екзогенних есенціальних фосфоліпідів, наприклад Ессенціалє Н.
Захворювання ГБС можуть бути пов'язані з гельмінтозами, серед яких важливе місце займають аскаридоз, теніоз, опісторхоз, лямбліоз тощо [22].
Паразити пошкоджують жовчовивідні шляхи (викликають синдром дисфункції сфінктера Одді), печінку, підшлункову залозу, у тому числі за рахунок інтоксикації та дисфункції сфінктера Одді за панкреатичним типом, кишечник. Показана їхня здатність пошкоджувати ДНК, порушувати репарацiю ДНК, зумовлюючи дисрегуляцію клітинного апоптозу, сприяти розвитку мутацій через активацію онкогенів, а також утраті функціонування генів-супресорів. Важливими механізмами реалізації канцерогенного впливу опісторха є зростання активності деяких печінкових ферментів, частоти спонтанних мутацій холангіоцитів та гепатоцитів, збільшення якості хромосомних аномалій у периферичних лімфоцитах за рахунок запальних процесів у жовчовивідних шляхах, що сприяє виникненню алергічних реакцій, екзо- і ендотоксикозів.
Одним із головних компонентів етіопатогенетичного лікування є лікування токсикозу, при якому передбачається нормалізація ферментативної системи гепато-, панкрео- і холангіоцитів. До препаратів, які сприяють детоксикації, відносять есенціальні фосфоліпіди, в першу чергу Ессенціалє Н. М.Ф. Осипенко і співавт. [16] отримали добрі клінічні результати, використовуючи на підготовчому та реабілітаційному етапі Ессенціалє форте Н по 2 капсули 3 рази на день під час їжі впродовж 1-1,5 міс, при цьому швидше зникала астенія, покращувався апетит, ліквідувалися диспепсичні явища.

Патологія дихальної системи
Препарат можна використовувати не тільки у гастроентерологічних хворих, а й в осіб із захворюваннями органів дихання (наприклад, у пацієнтів із хронічною обструктивною хворобою легень – ХОХЛ – та пневмонією).
Одним із важливих механізмів розвитку ХОХЛ є порушення структури і функції сурфактанту. Загальновідомо, що до його складу входять фосфоліпіди, незамінні для росту, розвитку та належного функціонування клітин. Оскільки в силу розвитку патологічних процесів у легенях іде руйнація сурфактанту, то для компенсації доцільним є екзогенне введення джерела есенціальних ліпідів. Одним з таких може бути препарат Ессенціалє Н [18, 21]. Вибір цього препарату зумовлений згаданими вище властивостями ЕФЛ, активним компонентом якого є 1,2-дилінолеоїлфосфатидилхолін. Саме за його рахунок відновлюються пошкоджені мембранні структури клітин, у тому числі пневмоцитів та альвеолоцитів.
Нами обстежено 51 хворого з ХОХЛ у поєднанні з хронічним панкреатитом (ХП) віком від 30 до 72 років, з них 34 жінки (68%) та 17 (32%) чоловіків. Для порівняння ефективності відносно отриманого лікування хворих поділили на дві групи. Ми отримали відчутний клінічний ефект при застосуванні курсу лікування з включенням Ессенціалє Н. Це можна пояснити властивостями препарату гальмувати синтез прозапальних цитокінів, забезпечувати антиоксидантні властивості мембран (що підтверджено й нашими роботами), захищати мітохондріальні та мікросомальні ензими від пошкодження, підвищувати активність колагенази (гальмується фібриноліз), впливати на клітинний цикл і клітинну диференціацію, агрегацію еритроцитів і тромбоцитів, брати участь у синтезі простагландинів тощо. Тобто, Ессенціалє Н може використовуватись як мембраностабілізатор, цитопротектор, як препарат, що діє на межі двох середовищ, покращує діяльність сурфактантної системи. Всі ці властивості ЕФЛ обґрунтовують доцільність включення Ессенціалє Н в комплексну терапію пацієнтів із ХОХЛ, у тому числі в поєднанні з гастроентерологічними захворюваннями [21].
Аналізуючи вплив використаного лікування на стан перокисного окислення ліпідів та антиоксидантної системи у наших хворих, ми виявили вираженіші зміни в активізації системи антиоксидантного захисту при застосуванні кверцетину та Ессенціалє Н, що дозволяє рекомендувати їх з метою медикаментозної реабілітації даної категорії хворих. Отже, сказане вище може свідчити про користь ширшого використання Ессенціалє в лікарській практиці, особливо в практиці сімейного лікаря.
Серйозною проблемою продовжує залишатися туберкульоз. Несприятлива епідеміологічна ситуація супроводжується збільшенням питомої ваги деструктивних форм, що зумовлено багатьма факторами, серед яких провідне місце займає стан імунологічної резистентності [2]. О.Ю. Анохіна (2006) показала, що при деструктивних формах туберкульозу пригнічення Т-ланки імунітету може бути причиною утворення каверн у легенях. У пацієнтів з кавернами суттєво знижується кількість Т-супресорів, що сприяє виникненню алергічних і аутоімунних реакцій, призводить до необмеженого антитілоутворення. При цьому в процес залучаються такі органи, як печінка, підшлункова залоза. Використання інтенсивної поліхіміотерапії (щоденне введення п’ятьох різних протитуберкульозних препаратів, з яких рифампіцин, ізоніазид, піразинамід є гепатотоксичними) також суттєво підвищує ймовірність розвитку уражень печінки й підшлункової залози [10]. Профілактичне використання Ессенціалє Н є доцільним, оскільки сприяє суттєвому зменшенню функціональних порушень печінки і підшлункової залози.

Серцево-судинні захворювання
Ми є свідками невпинного поширення серцево-судинних захворювань (ССЗ) та зростання смертності від них.
Пацієнти з ішемічною хворобою серця, які отримують тривалу терапію трьома-чотирма препаратами, як правило, занепокоєні питаннями про екстракардіальні впливи даних лікарських засобів, особливо на функцію шлунково-кишкового тракту та нирок. Отримавши при цьому відповідь лікаря, що користь від медикаментозної терапії вагоміша, ніж ушкодження печінки, більшість пацієнтів порушують комплаєнс на амбулаторному етапі, займаючись самолікуванням або відміняючи частину препаратів [5]. Враховуючи детоксикаційну роль печінки, можна вважати, що не існує лікарських засобів, які в певних умовах не викликали б порушення її функції [5]. Відомо, що ймовірність побічних ефектів зростає із збільшенням кількості одночасного прийому лікарських засобів. Якщо хворий приймає одночасно шість або більше препаратів, ймовірність побічної дії може складати до 80%. У більшості випадків гепатобіліарні ускладнення реалізуються ізольованим підвищенням рівня амінотрансфераз без чітких клінічних проявів або супроводжуються помірним астенічним і диспепсичним синдромами.
Безсимптомний перебіг активізації ферментів може спостерігатися при використанні таких лікарських засобів, як аміодарон, статини, аспірин. Аміодарон не тільки пригнічує β-окислення в мітохондріях (призводить до накопичення субстратів перекисного окислення ліпідів – ПОЛ), а й порушує процес переносу електронів в дихальному ланцюзі, сприяючи формуванню активних форм кисню [14]. Тому гепатотоксичний вплив аміодарону зазвичай не обмежується стеатозом, а призводить до розвитку неалкогольної жирової хвороби печінки.
Ізольоване підвищення активності амінотрансфераз при тривалому прийомі лікарських засобів, метаболізм яких проходить у печінці, може в подальшому сприяти розвитку тяжких гепатитів з трансформацією в цироз, безсимптомний перебіг якого відмічається більш ніж у 30% пацієнтів. У зв'язку з цим наявність ізольованого цитолітичного синдрому може бути розцінена як можливий маркер лікарської патології печінки. Для корекції медикаментозних гепатопатій рекомендовано призначати гепатопротектори, які впливають на основні патогенетичні механізми пошкодження органа. З цієї точки зору можливим є використання Ессенціалє Н курсом до 2-3 міс 1-2 рази на рік.

Порушення обміну речовин
За останні десятиліття значно змінилася структура захворюваності населення багатьох країн світу в бік зростання хвороб, зумовлених порушенням обміну речовин [1]. Уперше «метаболічний трисиндром» описав Camus S. у 1966 р. У 1989 р. Kaplan G. описав взаємозв'язок порушень низки метаболічних процесів як «смертельний квартет», підкресливши несприятливий прогноз і високий ризик смерті у хворих з клінічними ознаками метаболічного синдрому.
Таким чином, під метаболічним синдромом (МС), або синдромом Х, розуміють взаємозв'язок низки обмінних процесів, зумовлених розвитком інсулінорезистентності [12], яка сприяє розвиткові дисфункції ендотелію судин, порушенню мікроциркуляторного русла, що призводить до змін транскапілярного обміну [1].
У роботі С.В. Анохіної вказано, що властивості клітинних мембран залежать від умісту фосфоліпідів, амінокислот, холестерину та співвідношення окремих жирних кислот. До найбільш лабільних компонентів клітинної мембрани належать лінолева та ліноленова жирні кислоти, які в організмі не синтезуються і повинні поступати з їжею. Дефіцит указаних поліненасичених жирних кислот у клітинній мембрані може бути причиною зниження її плинності. Характерною особливістю пацієнтів на МС є значна кількість в організмі жирових клітин, що викликає феномен «обкрадання» есенціальних компонентів їжі для інших органів та тканин. Значна кількість біологічно активних речовин їжі витрачається на функціонування жирової тканини, вміст якої у хворих на метаболічний синдром може сягати значних обсягів. Цей факт створює складну для вирішення проблему, суть якої полягає в тому, що, з одного боку, для забезпечення організму необхідною кількістю фосфоліпідів та жирних кислот у раціоні хворих на МС слід збільшити квоту жирів, які є джерелом фосфоліпідів та жирних кислот, а з іншого – збільшення вживання жирів сприяє прогресуванню ожиріння. Тому С.В. Анохіна рекомендує вживати хворим на МС Ессенціалє форте Н по 2 капсули тричі на добу (з метою збагачення організму есенціальними фосфоліпідами).

Запальні захворювання
Сьогодення супроводжується зростанням частоти запальних захворювань органів малого таза у жінок, серед яких за частотою одне з перших місць займає сальпінгоофорит. Захворювання має затяжний перебіг. Етіологічні чинники поліморфні, але все частіше виявляють хламідіозну етіологію, що зумовлює в'ялий або латентний перебіг, без клінічних ознак. Наслідки невиявленої і невилікованої інфекції негативно впливають на репродуктивні можливості не тільки жінок, зумовлюючи безпліддя, а й на плід та новонародженого [17].
При лікуванні жінок, хворих на хронічний сальпінгоофорит хламідійної етіології на фоні хронічної патології гепатобіліарної системи (хронічний некалькульозний холецистит, хронічний неспецифічний реактивний гепатит), доводиться зустрічатися з високою частотою рецидивів (з причини резистентності штамів хламідій), зниженням імунітету. В даному контексті важливе місце займає медична реабілітація хворих на цю патологію, оскільки вона сприяє досягненню стійкої повноцінної ремісії. Тому призначення препарату Ессенціалє Н, що має рослинне походження і менш токсичний, ніж штучно синтезовані, є доцільним.
Включення Ессенціалє Н у комплекс медичної реабілітації жінок з даною патологією сприяє прискоренню досягнення стійкої ремісії захворювання та збільшує кількість жінок з повноцінною клінічною ремісією хронічного сальпінгоофориту хламідійної етіології, а також хронічної патології ГБС.

Онкологічна патологія
Досить актуальним питанням сучасної онкології залишається рак тіла матки, який супроводжується глибокими змінами метаболічного гомеостазу, внаслідок чого збільшується ріст пухлин та інтенсивність інтоксикаційного синдрому ендогенного походження. Клінічний досвід засвідчує, що операційне втручання і променева терапія викликають стрес-синдром, виражене пригнічення функції клітин-ефекторів і зниження природного протипухлинного імунітету, посилення ПОЛ та проявів синдрому метаболічної інтоксикації, який, у свою чергу, активує процеси ПОЛ. Наведене вище впливає на кінцеві результати комбінованого лікування. Багато авторів указують, що у хворих на рак тіла матки, прямої кишки, гортані неконтрольованість пероксидного окислення ліпідів підсилюється лікарськими маніпуляціями, що негативно впливають на стан імунної системи, формуються вторинні імунні стани. Виникнення вторинного імунодефіциту чітко пов'язане з пригніченням макрофагально-фагоцитарної системи (МФС). Вираженість порушень залежить від розповсюдженості ракового процесу. Так, вона максимальна при раку гортані ІІІ-ІV клінічних стадій. Есенціальні фосфоліпіди можуть впливати на імунні ланцюги і сприяти підвищенню активності МФС.
Фосфоліпіди відіграють активну роль у метаболічних процесах, які пов'язані з екскреторним потенціалом. Вони стимулюють синтез РНК, протеїнів, сприяючи регенерації клітин, усуваючи гіпоксію та покращуючи окислювальне фосфорилювання в мітохондріях.
Отримані дані засвідчують перспективність та доцільність використання ЕФЛ і, в першу чергу, Ессенціалє Н у комплексному лікуванні онкохворих у період хіміотерапії, після операційного стресу та в перерві між ними (з профілактичною метою).

Отже, ми спробували розширити розуміння доцільності застосування Ессенціалє Н як «універсального» засобу, який можна використовувати не тільки в якості гепатопротектора та антиоксиданта, а й для досягнення мембраностабілізувального, детоксикаційного, антифібротичного й антигіпоксичного ефектів при багатьох захворюваннях, у тому числі й при пухлинних процесах.

Література
1. Анохіна С.В. Вплив комплексної терапії, збагаченої незамінними нутрієнтами та есенціальними фосфоліпідами, на структурно-функціональний стан еритроцита у хворих на метаболічний синдром // Суч. гастроентерологія. – 2007. – № 2. – С. 58-61.
2. Анохіна О.Ю. Стан системного імунітету хворих на туберкульоз залежно від наявності дисфункції в легенях // Укр. мед. альманах. – 2006. – Т. 9. –
№ 5. – С. 96-98.
3. Бабак О.Я., Фролов В.М., Фадєєнко Г.Д., Борзенько І.А. // Укр. мед. альманах. – 2006. –
Т. 9. – № 5. – С. 17-19.
4. Бацков С.С., Кузнецов В.В., Горденко А.В. Клинико-морфологическая оценка состояния печени и поджелудочной железы у больных хроническим холециститом // Перспективные проблемы в гастроэнтерологии. – М., 1994. – Т. 1. – С. 37-38.
5. Визир В.А., Волошина И.Н., Мазур И.А и др. Гепатопротекция при ишемической болезни сердца // Суч. гастроентерологія. – № 3. – 2006. – С. 63-67.
6. Возианов А.Ф., Дранник Г.Н. и др. Нарушения иммунитета и синдром повышенной утомляемости у жителей г. Киева // Врачебное дело. – 1991. – № 11. – С. 14-17.
7. Волков В.І., Строна В.І., Смолкін І.М. Дисліпідемії та порушення гемостазу у жінок з ішемічною хворобою серця // Нова медицина. – 2005. – № 4. – С. 30-33.
8. Голубчиків М.В. Статистичний огляд захворювань населення України на хвороби печінки та жовчовивідних шляхів // Суч. гастроентерологія. – 2000. – № 2. – С. 53-55.
9. Дранник Г.Н. Клиническая иммунология и аллергология. – Одесса: Астропринт, 1999. – 386 с.
10. Клочкова О.Є., Губегріц Н.Б. Вплив ліволіну форте на клініко-біохімічні показники у хворих на туберкульоз легень при проведенні інтенсивної поліхіміотерапії // Укр. мед. альманах. – 2006. – № 5. – С. 58-60.
11. Козачок М.М., Осьодло Г.В., Куц Т.В. Роль та місце есенціальних фосфоліпідів у лікуванні хронічних дифузних хвороб печінки // Суч. гастроентерологія. – 2006. – № 4. – С. 95-101.
12. Крючкова О.Н., Кляритская И.Л., Шахбазиди Г., Ицкова Е.А. Метаболический синдром. Можно ли изменить прогноз? // Крымский терапевтический журнал. – 2006. – № 1. – С. 10-13.
13. Курята О.В., Кисельова Т.Ю. Укр. мед. альманах. – 2006. – Т. 9. – № 5. – С. 74-78.
14. Максимова Е.В., Кляритская И.Л., Цапяк Т.А. Современный взгляд на проблему неалкогольной жировой болезни печени // Крымский терапевтический журнал. – 2006. – № 1. – С. 49-57.
15. Митченко Е.И. Сердечно-сосудистые заболевания у женщин: современное состояние проблемы // Практична ангіологія. – 2006. – № 1. – С. 26-30.
16. Осипенко М.Ф., Моисеенко Е.Е., Скалинская М.И. Терапия описторхозного поражения желчевыводящих путей // Клин. перспективы гастроэнтерологии, гепатологии. – 2007. – № 2. – С. 12-18.
17. Скрипник Ю.К., Пашиян М.Г. Опыт лечения больных урогенитальным хламидиозом // Акушерство и гинекология. – 2000. – № 2. – С. 50-52.
18. Телекі Я.М., Христич Т.М., Кондревич М.І. Ессенціалє Н у хворих на хронічний панкреатит у поєднанні з хронічним обструктивним захворюванням легень // Гастроентерологія. – Дніпропетровськ. – 2007. – Випуск 39. – С. 410-414.
19. Фролов В.М. Синдром хронической усталости и иммунной дисфункции в практике врача инфекциониста // Суч. інфекція. – 2000. –
Вип. 2. – С. 102-107.
20. Фролов В.М., Дранник Г.Н. Синдром повышенной утомляемости – патогенетические и клинические аспекты // Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології: Зб. наук. праць. – Київ, Луганськ, Харків, 2001. – Вип. 6 (38). – С. 195-199.
21. Христич Т.М., Телекі Я.М. До питання про лікування оксидативного стресу у хворих на хронічний панкреатит у поєднанні з ХОЗЛ // Суч. гастроентерологія. – 2007. – № 3. – С. 38-41.
22. Христич Т.Н., Пишак В.П., Кендзерская Т.Б. Хронический панкреатит: нерешенные проблемы. – Черновцы: Мед. університет, 2006. – 280 с.

Комментарии к статье