Гострі кишкові інфекції (ГКІ) у дітей залишаються однією з найактуальніших проблем сучасної інфектології [7, 10, 15, 16]. На сьогодні в структурі інфекційних захворювань вони поступаються лише гострим респіраторним вірусним інфекціям. Рівень захворюваності ГКІ в дітей у 2,5-3 рази вищий, ніж у дорослих, при цьому половина зареєстрованих випадків захворювань припадає на дітей раннього віку (до 3 років) [1-5, 12].

За даними ВООЗ у світі щороку реєструється від 68,4 до 275 млн випадків діарейних захворювань, кількість яких постійно зростає. Етіологічний чинник ГКІ вдається виявити у 56-80% хворих. Це можуть бути бактерії, віруси, гриби або ж найпростiшi [1-5, 10, 12, 16].

Етіологія
Патогенетично виділяють інвазивні та секреторні діареї. Раніше серед ГКІ переважали інвазивні діареї, зумовлені переважно такими бактеріальними збудниками, як дизентерійна паличка, сальмонела, ентероінвазивна кишкова паличка та умовно-патогенні бактерії (стафілокок, клебсієла, протей). В основі таких діарей лежить запальний процес стінки кишечнику з подальшим розвитком інтоксикаційного синдрому [4-6, 15].
На сьогодні серед усіх ГКІ на перший план виходять секреторні діареї, збудниками яких є віруси (рота-, адено-, астро-, каліци-, реовіруси, вірус Норфолку, кишкові коронавіруси), бактерії (холерний вібріон, ентеропатогенні та ентеротоксигенні ешерихії), а також найпростiшi (криптоспоридії, мікроспоридії, балантидії, ізоспори). Серед наведених збудників провідна роль належить ротавірусу, що становить 60-80% у структурі ГКІ в дітей перших трьох років життя. У патогенезі секреторних діарей має значення активація аденілатциклазного механізму ентероцитів або дисахаридазна недостатність із подальшим підвищенням осмотичного тиску в просвіті кишечнику, що призводить до надмірного виділення води, розвитку водянистої діареї та зневоднення. Ознаки запального процесу при цьому типі діареї у стінці кишечнику мінімальні [2, 5, 7, 8, 10, 15].
Джерелом інфекції при ГКІ є хворі люди, бактеріо- та вірусоносії, а також тварини. Фекально-оральний механізм передачі інфекції здійснюється трьома шляхами: харчовим (аліментарним) – під час споживання інфікованих продуктів, що містять збудник або його токсини; водним – у разі вживання некип'яченої води, купання у відкритих водоймищах та заковтування води; контактно-побутовим – через брудні руки або інфіковані предмети. Кількість кишкових інфекцій особливо зростає улітку [1, 2, 4, 5, 12, 13].

Клініка
Основними клінічними проявами ГКІ є інтоксикаційний синдром (лихоманка, кволість, сонливість, головний біль, блювання, пронос, біль у животі) та ознаки зневоднення (спрага, сухість шкіри, зниження її тургору та еластичності, западіння великого тім'ячка у дітей грудного віку, зниження діурезу). При цьому вираженість тих чи інших симптомів захворювання залежить від виду збудника, локалізації запального процесу, типу діареї, відсотка втрати маси тіла [1-4, 7-10, 13, 16].
При сальмонельозі захворювання перебігає переважно у вигляді гастроінтестинальної форми, в деяких випадках збудник може проникати в кров, що супроводжується позакишковими гнійними вогнищами інфекції та розвитком септичних форм захворювання [3, 4, 9, 13].
Збудник шигельозу переважно вражає товстий кишечник, тому клінічна симптоматика характеризується інтоксикаційним синдромом, відсутністю зневоднення, наявністю тенезмів, випорожнення мають вигляд «ректального плювка» з великою кількістю патологічних домішок (слизу, гною та крові) [3, 7, 13].
При холері виникає секреторний тип діареї, який зумовлює надмірне виділення води в просвіт кишечнику. При цьому на тлі нормальної температури тіла виникають часті рідкі випорожнення у вигляді рисового відвару. Мають місце імперативні позиви до акту дефекації без болю в животі та тенезмів, швидко приєднується блювання «фонтаном», без попередньої нудоти, що призводить до розвитку важких форм захворювання [3, 7, 13].
У разі бактеріального харчового отруєння в організм людини разом із недоброякісними продуктами харчування потрапляють бактерії та їх токсини. Симптомами хвороби можуть бути фебрильна температура, кволість, слабкість, головний біль, блювання за відсутності діарейного синдрому [3, 7, 13].
Найчастіше причиною секреторної діареї у дітей раннього віку є ротавірусна інфекція, яка клінічно характеризується водянистими випорожненнями без патологічних домішок, багаторазовим блюванням, а також наявністю катаральних явищ верхніх дихальних шляхів (закладеність носа, зернистість задньої стінки глотки, покашлювання) [2, 3, 8, 13].
На сьогодні існує достатня кількість лабораторних методів дослідження для виявлення збудників кишкових інфекцій. Установити етіологію ГКІ можна за допомогою бактеріологічних, вірусологічних та серологічних методів діагностики. У практичній медицині найширше використовують бактеріологічний посів калу для виявлення бактерій родів Shigella, Salmonella, E. coli та умовно-патогенної флори кишечнику, а також експрес-метод діагностики – імунохроматографічний аналіз фекалій на рота- та аденовіруси. Допомагають у діагностиці й такі загальноклінічні обстеження, як загальний аналіз крові (з визначенням гематокриту) та сечі, біохімічний аналіз крові, копроцитограма та аналіз калу на дисбактеріоз [1-4, 8, 13, 16].

Лікування
Загальні підходи до лікування ГКІ включають етіотропну, патогенетичну та симптоматичну терапію [1, 2, 4, 6-10, 13, 14, 16-18]. Етіотропна терапія полягає в застосуванні антибіотиків, показання до призначення яких на сьогодні є досить обмеженими. Це бактеріальні діареї середнього та тяжкого ступенів, а також важкий перебіг вірусних діарей. Серед антибактеріальних препаратів частіше застосовують цефалоспорини ІІІ покоління (цефотаксим, цефтріаксон), аміноглікозиди (амікацин, нетилміцин) та як групу резерву (за життєвими показаннями) фторхінолони (ципрофлоксацин). При діареях середньої важкості широко застосовують кишковий антисептик нітрофуранового ряду – ніфуроксазид.
При вірусних діареях показані такі етіотропні препарати, як специфічні імуноглобуліни, індуктори ендогенного інтерферону, рекомбінантні інтерферони, але їх уживання на сьогодні обмежене [2, 4, 8, 13, 16, 17]. Ширшого розповсюдження набула патогенетична терапія: регідратація, ентеросорбція, корекція мікробіоценозу кишечнику та замісна терапія ферментами підшлункової залози [1, 3, 5-7, 15].
Поповнення втрат рідини та солей в організмі можна досягти двома шляхами (залежно від тяжкості стану дитини та ступеня зневоднення) – орально та парентерально. Більш фізіологічним для дитини є оральна регідратація дробним відпоюванням. Для оральної регідратації застосовують сольові розчини (регідрон, ораліт, гастроліт, глюкосолан, ORS-200) та безсольові (рисовий відвар, кип'ячена вода, чай, яблучно-родзинковий відвар), які під час уживання рекомендується чергувати. Якщо ж у дитини зневоднення ІІ-ІІІ ступенів, тяжкий стан, невпинне блювання або якщо під час оральної регідратації стан хворого погіршується, необхідно провести парентеральну регідратацію з уведенням переважно глюкозо-сольових розчинів [1, 2, 4, 7, 8, 13-15].
Досить широко в лікуванні ГКІ застосовують сорбенти, що сприяють виведенню з просвіту кишечнику токсичних речовин, газів і навіть збудників: смекту, силікс, ентеросгель тощо [4, 6, 13, 14].
При ГКІ порушується мікробіоценоз кишечнику, що потребує призначення пробіотиків, серед яких найчастіше застосовують Ентерол-250, біфіформ, лактовіт форте, біфацил, йогурт. Мікрофлора, яку містять пробіотики, секретує речовини, що мають антибактеріальні властивості, та пригнічує життєдіяльність патогенних кишкових збудників [1, 4, 7, 8, 13]. При секреторних діареях, особливо вірусного походження, показаний Ентерол-250. Це пробіотик, до складу якого входять сахароміцети (Saccharomyces boulardii) – лікувальні дріжджі, що мають природну стійкість до антибіотиків і не руйнуються соляною кислотою шлунка. Ентерол має антисекреторний ефект, зумовлений зменшенням секреції води та солей у результаті зниження утворення цАМФ в ентероцитах, посилює неспецифічний імунний захист у просвіті кишечнику, збільшуючи продукцію секреторного IgA. Ентерол характеризується антитоксичною дією, зумовленою продукцією протеаз, що розщеплюють токсини, а це призводить до зменшення інтоксикаційного синдрому. Він також поліпшує трофіку слизової оболонки тонкого кишечнику в результаті вивільнення сперміну та спермідину. Крім цього, Ентерол підвищує активність дисахаридаз тонкого кишечнику, продукція яких значно знижується при ротавірусному гастроентероколіті. Завдяки саме цій властивості Ентерол є препаратом вибору при ротавірусній інфекції [11].
Симптоматична терапія ГКІ полягає у застосуванні в разі потреби жарознижувальних (парацетамол, німесулід, ібупрофен), спазмолітиків (спазмобрю, ріабал, метеоспазмін, но-шпа, папаверин), противоблювотних (церукал, метоклопрамід) препаратів [1, 2, 4, 7, 8, 11].
Диспансерне спостереження за реконвалесцентами ГКІ триває 3 міс. Діти повинні отримувати 2-4-тижневий підтримуючий курс пробіотиків. Велику увагу слід приділяти дієтичному харчуванню дітей у період одужання. Необхідно виключити вживання жирної, смаженої, гострої їжі, копченостей та шоколаду. При ротавірусному гастроентероколіті, що характеризується дисахаридазною недостатністю, необхідно обмежити вживання продуктів, що містять лактозу та складні цукри. Дітям до року рекомендується призначати низьколактозні суміші (Детолакт низьколактозний, Нан низьколактозний, Хумана ЛП, Нутрилон низьколактозний). Харчування має бути частим, невеликими порціями, легкозасвоюваним. Харчовий раціон необхідно розширяти поступово. В разі необхідності дітям призначають контрольний бактеріологічний посів калу та аналіз калу на дисбактеріоз [1, 2, 4, 5, 13].
У разі ретельного дотримання всіх рекомендацій лікаря швидко настає одужання.

Висновки
1. ГКІ є однією з важливих проблем сучасної інфектології. Серед ГКІ на сьогодні переважають секреторні діареї, провідним етіологічним чинником яких є ротавірусна інфекція.
2. Вираженість симптомів захворювання залежить від виду збудника, локалізації запального процесу, типу діареї, який зумовлює збудник.
3. Існують загальні підходи до лікування ГКІ. Комплексне лікування ГКІ включає етіотропну, патогенетичну та симптоматичну терапію. Препаратом вибору патогенетичної терапії при секреторних діареях є пробіотик Ентерол-250.

Література
1. Андрейчин М.А., Ивахив О.Л. Бактериальные диареи. – К.: Здоров'я, 1998. – 412 с.
2. Васильев Б.Я., Васильева Р.И., Лобзин Ю.В. Острые кишечные заболевания. Ротавирусная инфекция. – СПб.: Лань, 2000. – 272 с.
3. Васильєва Н.А., Локай Б.А. Диференційна діагностика хвороб з гострим діарейним синдромом // Інфекційні хвороби. – 2006. – № 1. – С. 58-66.
4. Воротынцева Н.В., Мазанкова Л.И. Острые кишечные инфекции у детей. – М.: Медицина, 2001. – 477 с.
5. Дзюблик І.В., Задорожна В.І., Гавура В.В. та ін. Епідеміологія і профілактика ротавірусної інфекції: Методичні рекомендації. – К., 2003. – 22 с.
6. Івахів О.Л., Луцук О.С., Копча В.С. Ентеросорбційна терапія при гострих кишкових інфекціях // Інфекційні хвороби. – 1997. – № 2. – С. 39-42.
7. Крамарев С.О., Литвиненко Н.Г. Сучасна клініка та лікування гострих кишкових інфекцій у дітей // Методичні рекомендації. – К., 2001. – 20 с.
8. Минков И.П., Михайлова А.М., Борисова Г.А. и др. Клиника, диагностика и лечение ротавирусной инфекции у детей // Перинатологія та педіатрія. – 2001. – № 4. – С. 29-33.
9. Незгода І.І. Стратегія антибактеріальної терапії при сальмонельозній інфекції у дітей // Сучасні інфекції. – 2003. – № 3. – С. 30-34.
10. Прокопів О.В. Етіологічні, епідеміологічні та клінічні аспекти еволюції гострих кишкових інфекцій // Інфекційні хвороби. – 1998. – № 1. – С. 33-38.
11. Сироштан А. Энтерол-250 – скорая помощь кишечнику в трудную минуту // Еженедельник АПТЕКА. – 2005. – № 24. – С. 3.
12. Тарасов В.Н., Балашина О.В., Звездин С.М. и др. Эпидемиологический анализ кишечных инфекций у детей первых 2 лет жизни // Эпидемиология и инфекционные болезни. – 2000. – № 6. – С. 48-49.
13. Тимченко В.Н. Инфекционные болезни у детей. – М.: Спец. литература, 2006. – C. 364-367.
14. Учайкин В.Ф., Новокшонов А.А., Соколова Н.В., Кирюшин М.А. Современные подходы к лечению острых кишечных инфекций у детей // Педиатрия. – 1996. – № 3. – С. 54.
15. Чернишова Л.І., Костюк О.П., Самарін Д.В., Ланій Ф.І., Ліснічук М.М., Анісімова А.А. Особливості лікування секреторних та інвазивних діарей у дітей // Педіатрія, акуш., гінек. – 2000 – № 1 – С. 19-22.
16. Gleizes O., Desselbergr U., Tatochenko V. et al. Nosocomial Rotavirus Infection in European Countries // The Pediatric Infectious Disease Journal. – 2006. – Vol. 25 (1). – P. 12-19.
17. Parashar U.D., Hummelman E.G., Bresee J.S., Miller M.A., Glass R.I. Global illness and deaths caused by rotavirus disease in children // Еmerg. Infect. Dis. – 2003. – Vol. 9. – P. 565-567.
18. Segura Porta F., Moreno A., Serrate G. et al. Antibiotic treatment of acute gastroenteritis // Rev. Clin. Esp. – 1997. – Vol. 197 (4). – P. 241-244.

Комментарии к статье