У наш час ендокринологія з переважно клінічної дисципліни про хвороби залоз внутрішньої секреції виросла в нову по суті науку про регуляцію обміну речовин. Потрібно зазначити, що ендокринологи досліджують процеси регуляції за умов норми і патології, що робить ендокринологію фундаментальною медико-біологічною наукою. Очевидно, що вивчення синтезу, обміну і механізму дії гормонів складає важливий напрям сучасних досліджень ендокринологів.

Особливістю сучасної ендокринології є її взаємозв'язок із багатьма дисциплінами: біохімією, імунологією, генетикою, молекулярною біологією, що дає змогу докорінно змінити існуючі уявлення про регуляцію функцій залоз та участь гормонів у інтеграції обміну речовин. Встановлено, що механізм дії гормонів різної хімічної будови має низку спільних універсальних рис, багато процесів реалізації їх внутрішньоклітинних ефектів збігаються. Останнім часом схему регуляції функції для більшості залоз було істотно доповнено, а дослідження засвідчили участь чинників найрізноманітнішої природи (модуляторів білкової і небілкової природи, нейротрансмітерів, факторів росту, цитокінів та ін.) у регуляції синтезу та секреції гормонів. Під час досліджень, виконаних на субклітинно-молекулярному рівні, проаналізовано механізми перенесення та посилення сигналів інсуліну в клітинах, показано складність та багатоканальність систем перенесення сигналу, наявність у цих системах комплексних трансрегуляторних впливів (рис. 1).
Розшифрування механізмів дії гормонів є пріоритетним напрямом досліджень багатьох наукових лабораторій усього світу. Стратегія останніх досліджень полягала в з'ясуванні фізіологічної ролі агоністів. Інтенсивні зусилля дослідників зосереджені на вивченні рецепції тропних гормонів і модуляторів функції, а також перенесення та посилення регуляторних сигналів агоністів (рис. 2).
Важливим напрямом досліджень стали життєво важливі залози внутрішньої секреції – наднирники та їх гормони – кортикостероїди. Протягом тривалого часу розуміння регуляції активності кори надниркових залоз зводилось до її стимуляції кортикотропіном і ангіотензином ІІ. Результати, отримані під час досліджень внутрішньоклітинних шляхів реалізації дії гормонів, довели важливе регуляторне значення іонів калію, пролактину та естрогенів. Основну роль у реалізації дії цих агоністів мають протеїнкінази різних типів, що здійснюють фосфорилювання білків.
Отже, на сьогодні регуляція функції кори надниркових залоз в організмі виглядає значно складнішою, ніж це уявлялося раніше (рис. 3).
У Київському інституті ендокринології отримано дані щодо можливості опосередкування ефектів регуляторів адренокортикальної функції іншими протеїнкіназами, крім сАМР-залежної протеїнкінази А. Особливу увагу привернула протеїнкіназа С і протеїнкінази, що активуються мітогенами. Показано, що суттєва роль у швидкій трансдукції регуляторних сигналів в адренокортикоцитах належить кіназі JNK і фактору транскрипції с-jun.
Така поліморфність протеїнкіназних каскадів, їх взаємодія, включення внутрішньоядерних механізмів забезпечують адекватну регуляцію функції адренокортикоцитів. З'ясування ролі кожного з агоністів у комплексному механізмі регуляції функції надниркових залоз та вивчення поетапної передачі сигналу первинних месенджерів за участю клітинних протеїнкіназ є важливими питаннями молекулярної ендокринології, що можуть пояснити виникнення патологічних трансформацій адренокортикоцитів та патогенез деяких захворювань надниркових залоз (рис. 4).
Найбільші лабораторії світу наполегливо досліджують роль програмованої загибелі клітин – апоптозу – в патогенезі різноманітних злоякісних новоутворень ендокринних залоз. Встановлено, що порушення молекулярної регуляції апоптозу є інтегральним компонентом багатоетапного процесу канцерогенезу. Отримані в останні роки в Інституті ендокринології результати свідчать про помітну антиапоптотичну дію кортикотропіну в адренокортикоцитах, оцінювану за вмістом каспази-3 і фрагментацією ДНК.
Отже, отримані факти можуть зіграти певну роль у розробці нових патогенетичних підходів до корекції трофічних та функціональних процесів у надниркових залозах за умови широкого спектра захворювань. Нині до кола протипухлинних засобів долучилися препарати, здатні діяти на рівні месенджерних систем, пов'язаних зі шляхом активації протеїнкінази С. Відхилення саме в цій ланці сигнального каскаду є досить частою причиною пухлинних трансформацій клітин, саме вона є мішенню низки потенційних протипухлинних препаратів. Подальший розвиток цього напряму дасть змогу підвищити ефективність застосування таких засобів у лікуванні патології ендокринних залоз.
Фундаментальні дослідження функції пінеальної залози за умов змін впливу факторів зовнішнього середовища та гормональної активності ендокринних залоз проведено в Інституті проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського АМН України м. Харкова. Обґрунтовано концепцію, згідно з якою функціональна активність пінеальної залози є інтегральним показником, що залежить від спадковості, віку, факторів довкілля, активності ендокринної системи, а порушення гормонального гомеостазу здатне спотворити біосинтез і секрецію мелатоніну. Ці дослідження обґрунтовують клінічне застосування епіфізарного поліпептидного препарату епіталаміну. Це ще раз яскраво показує, як фундаментальні дослідження прокладають шлях до впровадження нових методів лікування (зокрема, фармацевтичних препаратів) у прикладну ендокринологію.
Слід зазначити, що більшість сучасних білкових гормональних засобів є біотехнологічними препаратами. В результаті інтенсивної роботи, що потребувала значних фінансових витрат, розроблено методи і технології отримання білкових гормонів людини. Сучасна клінічна ендокринологія ґрунтується на широкому використанні діагностичних наборів, що містять моноклональні антитіла, отримані в результаті фундаментальних досліджень.
Одним із важливих напрямів прикладних досліджень є застосування для лікування ендокринопатій сучасних методів біотехнології (трансплантація ендокринних органів, тканин і клітин, використання стовбурових клітин, генна інженерія).
Проблема відновлення функцій залоз внутрішньої секреції є однією із найактуальніших у практичній ендокринології. Застосування природних або синтетичних гормональних препаратів не завжди адекватно і в повному обсязі забезпечує гомеостаз у хворих із різними формами ендокринної патології.
Останні дослідження стовбурових клітин розширюють наші знання щодо розвитку цілого організму з однієї клітини та можливості заміни пошкоджених клітин новими вже у дорослому організмі. Дослідження властивостей стовбурових клітин розкриває широкі можливості для використання клітинної терапії у лікуванні багатьох тяжких захворювань. Так, провідні біотехнологічні центри світу працюють над реалізацією проекту патогенетичного лікування цукрового діабету шляхом трансплантації трансформованих стовбурових клітин, що продукують інсулін. При послідовному діленні стовбурової клітини кожна нова клітина має дві можливості: далі залишатися стовбуровою або перетворитися на клітину іншого типу зі специфічними функціями.
Для трансформації стовбурових клітин в острівцеві клітини підшлункової залози використовують стовбурові клітини з жирової тканини, які можуть бути трансплантовані в організм хворого. Нещодавно опубліковані в журналі Американської медичної асоціації (Journal of the American Medical Association) результати показали, що в результаті терапії стовбуровими клітинами 93% хворих на цукровий діабет (ЦД) 1 типу на деякий час позбавилися інсулінової залежності. Вчені з США та інших країн світу сподіваються, що, починаючи лікування стовбуровими клітинами на ранньому етапі хвороби, можна досягти повного відновлення імунної системи.
Вивчення властивостей стовбурових клітин, як і багато інших напрямів сучасного наукового пошуку, порушують нові питання частіше, ніж дають відповіді на вже поставлені запитання. Незважаючи на пріоритетність напряму цих досліджень, слід зазначити, що широке застосування стовбурових клітин у лікуванні діабету – це перспектива недалекого майбутнього.
У практичній медицині знайшов застосування метод трансплантації тканин і клітин ендокринних залоз при терапії гіпофункціональних станів. Розроблення методичних підходів культивування клітин залоз внутрішньої секреції і оцінка біологічних властивостей цих клітин дали змогу встановити їх здатність продукувати специфічні гормони й адекватно реагувати на тропні гормони гіпофіза. Започатковано лікування хворих із недостатністю ендокринних залоз трансплантацією культивованих клітин цих залоз – острівців підшлункової залози, щитоподібної, паращитоподібних залоз, кори наднирників.
Перші клінічні випробування методу алотрансплантації інкапсульованої тканини паращитоподібної залози були проведені пацієнтам зі стійким післяопераційним гіпопаратиреозом унаслідок резекції щитоподібної залози для компенсації симптомів гіпокальціємії. При цьому спостерігалася повна нормалізація рівнів паратгормону і загального кальцію в крові пацієнтів (рис. 5).
Протягом певного часу після трансплантації морфологічні ознаки інкапсульованої тканини не змінюються. Цю наукову розробку співробітники нашого інституту проводять разом із колегами Магдебурзького університету (Німеччина).
Отже, перспективним напрямом є використання трансплантації клітин або тканин ендокринних залоз із метою замісної терапії при гіпофункції залоз або ефективної терапії післяопераційних станів.
Важливим напрямом у галузі медико-біологічних досліджень є імуноендокринологія.

Наразі в імуноендокринології визначено кілька найперспективніших напрямів:
· фундаментальні дослідження механізмів гормональної регуляції імуногенезу;
· вивчення ролі імунологічних та імуногенетичних чинників в етіології і патогенезі ендокринних захворювань і їх ускладнень;
· імунологічний моніторинг пацієнтів із ендокринною патологією і пошук інформативних методів імунологічних досліджень для використання в діагностиці та контролі лікування ендокринних захворювань;
· пошук і розробка патогенетично обґрунтованих засобів профілактики аутоімунних хвороб ендокринних органів;
· розробка нових підходів до імунотерапії пацієнтів з ендокринними захворюваннями з метою підвищення ефективності лікування і профілактики ускладнень;
· удосконалення методів імунологічного забезпечення трансплантації клітин ендокринних органів.

На сьогодні тривають наполегливі дослідження системи імунітету в період, що передує клінічній маніфестації цукрового діабету.
Особлива увага приділяється вивченню функції тимуса і його ролі в патогенезі цукрового діабету. Найважливішою функцією тимуса є формування центральної імунологічної толерантності відносно антигенів власного організму.
У дослідженнях на експериментальних моделях із генетично детермінованим ЦД 1 типу вперше показано, що значні порушення функції тимуса і активності клітинних факторів вродженого імунітету виявляються ще до появи клінічних ознак захворювання.
Одним із актуальних фундаментальних напрямів є ендокринологія репродуктивної системи.

Актуальні напрямки репродуктивної ендокринології:
· вивчення рецепції та інших клітинних і молекулярних механізмів дії статевих гормонів;
· дослідження віддалених наслідків надлишку чи недостатності статевих гормонів у ранньому онтогенезі для розвитку репродуктивної системи плоду;
· патогенез, діагностика і профілактика гормонозалежних розладів репродуктивної системи та статевих ускладнень основних ендокринних захворювань (цукрового діабету, гіпотиреозу тощо);
· фізіологія і патологія гормональної регуляції процесів репродукції;
· створення і впровадження фармакологічних препаратів для лікування ендокринних та гормонозалежних онкологічних захворювань репродуктивної системи.

Набули визнання експериментальні дослідження з питань етіології і патогенезу вроджених аномалій статевої поведінки та розладів нейроендокринної регуляції репродуктивної системи. Зокрема вивчено гормональні, нейромедіаторні та нейрохімічні механізми патології розвитку нейроендокринної системи плода, зумовленої ендо- та екзогенними глюкокортикоїдами, опіоїдами, андрогенами та стресом материнського організму під час вагітності. На підставі отриманих результатів українські вчені запропонували нову концептуальну модель гормонально-нейромедіаторного контролю розвитку нейроендокринних систем репродукції та адаптації (рис. 6).
Згідно з цією концепцією доведено принципову можливість антенатальної профілактики цих розладів і обґрунтовано новий напрям – превентивну нейроендокринологію.
За останні п'ять років отримано важливі результати в клінічній ендокринології. Вивчення патогенезу ендокринних захворювань та розробка на його основі ранніх методів діагностики та лікування дає змогу своєчасно надати адекватну допомогу цій категорії хворих і запобігти ускладненням захворювань.
Однією з актуальних соціально-економічних проблем клінічної ендокринології є цукровий діабет. Це захворювання належить до пріоритетних у клінічній ендокринології, адже, за визначенням ВООЗ, цукровий діабет набув статусу неінфекційної епідемії ХХІ ст. В економічно розвинутих країнах світу 4-6% людей хворіють на цукровий діабет (рис. 7).
Про глобальність цієї проблеми яскраво свідчить ухвалення 20 грудня 2006 р. Резолюції ООН. Ще раз було наголошено, що міжнародна спільнота визнає цукровий діабет серйозною загрозою здоров'ю людства.
В Україні захворюваність на цукровий діабет, як і в інших країнах світу, щороку зростає. Згідно з офіційною статистикою на цукровий діабет страждає понад 1 млн українців.
Так, якщо захворюваність у 2000 р. становила 131,6 нових випадків на 100 тис. населення, то наприкінці 2006 р. цей показник зріс до 228,1 (рис. 8).
Показники поширеності цукрового діабету в Україні щороку також зростають і у 2006 р. становили 2242,6 проти 1845,8 на 100 тис. населення у 2000 р (рис. 9).
Проте наведені дані не відображають справжньої розповсюдженості захворювання. Чітко показано, що на кожного зареєстрованого припадає 2-3 недіагностованих хворих, причому це переважно стосується хворих на цукровий діабет 2 типу.
У 1999 р. Указом Президента України затверджено комплексну програму «Цукровий діабет», яка створила умови для значного поліпшення допомоги хворим на цукровий діабет, своєчасного виявлення хвороби та її ускладнень, поліпшення якості життя хворих. З виконанням цієї програми намітилися деякі позитивні зрушення у ставленні до цього тяжкого захворювання.
У рамках комплексної програми «Цукровий діабет» для проведення аналізу поширеності та захворюваності на цукровий діабет, планування фінансових витрат на забезпечення медикаментами, проведення аналізу якості надання діагностичних та лікувальних послуг в Україні вперше було створено Державний реєстр хворих на цукровий діабет.
Територіальні бази даних – реєстри хворих на цукровий діабет – визнані Європейським товариством дослідників цукрового діабету (EASD) як новий важливий інструмент вивчення епідеміології, лікування і діагностики захворювання. У деяких країнах, наприклад Швеції та Росії, створено загальнонаціональні реєстри цукрового діабету, в інших країнах Європи існують великі регіональні реєстри. З цього приводу ми тісно співпрацюємо з нашими колегами із Західної Європи (табл. 1).
Створений нами за допомогою ендокринологів усієї країни реєстр включає майже всіх дорослих хворих, які отримують інсулін в Україні (141 868 осіб), та значну кількість осіб, які отримують пероральне лікування. Станом на 30.11.2006 р. у реєстр було внесено 314 774 осіб. Індивідуальна інформація структурована і значною мірою збігається з переліком, розробленим ВООЗ з метою контролю якості первинної допомоги хворим на цукровий діабет.
Одним із основним напрямів реалізації Програми є раннє виявлення цукрового діабету, що одночасно є елементом первинної профілактики діабетичних ускладнень. Так, в Україні загальна кількість хворих на цукровий діабет збільшилася з 1,8% в 2001 р. до 2,0% у 2006 р. Між тим у Європі в середньому захворюваність на цукровий діабет становить від 4 до 6%.
Проведена в Інституті ендокринології робота з раннього виявлення цукрового діабету в осіб із факторами ризику дала змогу діагностувати захворювання у 17% обстежених, а порушення толерантності до глюкози – у 8%, що свідчить про недостатню роботу в усіх регіонах України з виявлення таких хворих (рис. 10).
Світовий досвід показує, що раннє виявлення цукрового діабету, адекватне патогенетичне його лікування – це тривалі інвестиції, що дадуть змогу отримати економічну вигоду в майбутньому. Основною умовою ефективного лікування хворих на цукровий діабет є безперебійне забезпечення сучасними цукрознижуючими препаратами (інсулінами та таблетками), засобами введення інсуліну, а також засобами самоконтролю. Одним із основних досягнень програми «Цукровий діабет» стало вирішення питання базового забезпечення інсуліном хворих на цукровий діабет за рахунок вітчизняного виробника. В Україні налагоджено випуск вітчизняних інсулінів. Київські заводи «Індар» та «Фармак» виробляють інсуліни, якість яких відповідає європейській і американській фармакопеям. На сьогодні також зареєстровано інсуліни виробництва заводу «Дарниця» (рис. 11, 12).
Нині завдяки налагодженню випуску на вітчизняних заводах пероральних цукрознижуючих препаратів, які належать до останніх генерацій препаратів сульфонілсечовини, з'явилася можливість широкого застосування ендокринологами сучасних цукрознижуючих засобів: гліклазиду, глімепіриду та ін. (рис. 13).
Але заради справедливості хотів би наголосити, що, на превеликий жаль, незважаючи на об'єктивні і суб'єктивні фактори, на сьогодні не існує тієї системи тендерів, що була б зрозумілою і виробникам, і споживачам. Наприклад, у цьому році склалася доволі не проста ситуація: при наявності інсулінів, а також коштів і визначеного в повному обсязі бюджетного фінансування хворі вчасно не мають інсуліну. Це не допустимо. Найближчим часом нам необхідно запровадити таку модель забезпечення інсуліном хворих на цукровий діабет, яка б не уможливила повторення подібних ситуацій.
Дещо покращилось, але значно відстає від необхідного безкоштовне забезпечення хворих на ЦД 2 типу цукрознижуючими пероральними засобами. Завдяки розвитку фармакологічної промисловості України, а також співробітництву із закордонними фармакологічними фірмами частково вдається забезпечувати потреби хворих у таблетках. Але постає питання раціональної пероральної терапії хворих на ЦД 2 типу. Відомо, що більше двох третин хворих в Україні отримують глібенкламід. Але, за сучасними уявленнями, це препарат, який при тривалому використанні викликає цілу низку побічних ефектів, у тому числі вторинну сульфаніламідорезистентність та має негативний вплив на серцево-судинну систему.
Необхідно зазначити, що в Інституті проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського АМН України розроблено лікарські форми нового протидіабетичного засобу фенсукциналу у вигляді таблеток та доведено їх ефективність у комплексній терапії цукрового діабету.
Для України, як і для інших країн світу, цукровий діабет є не тільки медичною, а й соціальною проблемою. Це пов'язано із подальшим зростанням захворюваності населення, високою частотою ураження різних органів і систем, частою інвалідністю і підвищенням смертності хворих. Найбільшу загрозу становлять судинні ускладнення, частота яких досягає 60%, насамперед очей та нирок, для хворих на ЦД 1 типу, а у хворих старших вікових груп – збільшення частоти судинних катастроф (інфаркти, інсульти, розвиток гангрени ніг з необхідністю ампутації).
На сучасному етапі одним із найважливіших напрямів клінічної діабетології є навчання хворих на цукровий діабет методам самоконтролю захворювання, що дає можливість підтримувати стан стійкої компенсації, попереджувати розвиток ускладнень захворювання. Завдяки Програмі у більшості регіонів України працюють кабінети навчання хворих методам самоконтролю. На 2006 р. нараховується 218 кабінетів з навчання хворих на цукровий діабет самоконтролю, що відповідає майже 50% від загальної потреби. До цього часу не затверджений наказ відносно положення про кабінети навчання самоконтролю хворих на цукровий діабет. Відтак робота в більшості з них побудована на ентузіазмі лікарів і медсестер без фінансування їх роботи.
В інституті з 1994 р. працює кабінет навчання хворих самоконтролю. Аналіз роботи кабінету за рік показав, що у групі хворих, яка пройшла курс навчання, відмічено суттєве зниження глікованого гемоглобіну з 10,8 до 7,2% через 3 міс і до 6,5% через 6 міс після курсу навчання. А як відомо, зниження HbA1c усього на 1% (дані дослідження UKPDS) дозволяє зменшити ризик ускладнень ЦД на 35%.
На прикладі роботи одного кабінету показано, що лише курси навчання можуть суттєво впливати на компенсацію ЦД, знижуючи рівні пре- та постпрандіальної глікемії та глікованого гемоглобіну (рис. 14, 15).
Отже, ефективність кабінетів навчання хворих самоконтролю очевидна. Не потребуючи великих інвестицій, вони сприяють більш ефективному лікуванню цукрового діабету. Тому необхідне розширення мережі таких кабінетів по всій Україні. Але слід відмітити, що подальше виконання такого напряму програми можливе лише за умови нормативного визначення штатних одиниць лікаря та медсестри для роботи в кабінеті з навчання хворих на цукровий діабет самоконтролю, виділення приміщень для цього на всіх рівнях: в обласних, районних, місцевих амбулаторно-поліклінічних закладах України і хоч би мінімального їх оснащення.
Ще одна з найважливіших проблем цукрового діабету – діабетична стопа.
У багатьох регіонах України вже більше 10 років працюють профілактичні кабінети діабетичної стопи. Пріоритетним у роботі кабінетів є профілактика виразок та ампутацій нижніх кінцівок. Розроблені положення про кабінети та програми підготовки середнього медичного персоналу, який працюватиме в кабінетах. Але і тут необхідно констатувати, що, на жаль, жодний з цих документів ще й досі не затверджений в Міністерстві охорони здоров’я. Це дуже ускладнює роботу в областях.
Хворі з трофічними виразками нижніх кінцівок, які потрапляють до ендокринологічних клінік, проходять обстеження та лікування за розробленим алгоритмом (рис. 16).
Застосування цієї схеми дозволило досягти загоєння нейропатичних трофічних виразок майже в 90% випадків, що співпадає з даними західних клінік.
У результаті реалізації низки заходів з виконання програми відмічена тенденція до зменшення таких грізних його ускладнень, як діабетична гангрена. Число ампутацій нижніх кінцівок з приводу гангрен знизилось з 3823 у 2000 р. до 3147 у 2006 р. Згідно з даними ВООЗ попередження тільки однієї ампутації дає економічний ефект у 10 тис. доларів США.
Тому тільки раннє виявлення хворих на цукровий діабет, а також діагностика діабетичних ускладнень на початку їх розвитку, проведення адекватної терапії і ранніх профілактичних заходів, безумовно, дадуть великий соціальний і економічний ефект, оскільки зможуть попередити розвиток судинних і неврологічних ускладнень у одних хворих і призупинити їх прогресування у інших.
За прикладом створення кабінетів діабетичної стопи доцільно створення кабінетів профілактики та амбулаторного лікування діабетичної ретинопатіі та нефропатії. Для роботи цих кабінетів необхідна фахова підготовка лікарів, яка б могла проводитися в інститутах ендокринології, нефрології, удосконалення лікарів Києва та Харкова, а також у Центрі мікрохірургії ока. Кабінети з раннього виявлення діабетичної нефропатії необхідно забезпечити можливістю виявляти хворих на стадії мікроальбумінурії.
Одним із позитивних результатів реалізації Програми «Цукровий діабет» є деяке покращання лікування хворих на ЦД із хронічною нирковою недостатністю із застосуванням гемодіалізу, а також поширення одного з основних методів лікування діабетичної ретинопатії – лазерної коагуляції. Ці методи потребують подальшого розповсюдження.
За даними ВООЗ, більше ніж 75% хворих з ЦД 2 типу помирають унаслідок судинних катастроф (табл. 2).
Основними проявами ураження серцево-судинної системи у хворих на ЦД 2 типу є: ішемічна хвороба серця – 30-50% хворих на ЦД 2 типу; ураження артерій нижніх кінцівок – 9%; розвиток ішемічного інсульту – 10%.
Епідеміологічними дослідженнями встановлено, що перебіг ішемічної хвороби серця на тлі цукрового діабету характеризується високою частотою розвитку повторних інфарктів міокарда, більшим ступенем інвалідності внаслідок розвитку ускладнень. Ризик померти від інфаркту міокарда або іншої судинної катастрофи у хворих на цукровий діабет чоловіків у 4-5 разів, а у жінок – у 5-7 разів більший, ніж у пацієнтів без ЦД.
Беручи до уваги тенденцію до старіння населення, яка простежується сьогодні в Україні, проблема ішемічної хвороби серця і цукровий діабет набувають усе більшої актуальності. Україна, за даними ВООЗ, є однією з країн з високим рівнем смертності від ішемічної хвороби серця (табл. 3).
Основним патогенетичним фактором розвитку серцево-судинних та інших ускладнень цукрового діабету є гіперглікемія. Тому компенсація захворювання – це основа профілактики діабетичних ускладнень. Але для хворих на ЦД 2 типу поряд з адекватною цукрознижуючою терапією необхідно контролювати артеріальний тиск та рівень ліпідів (табл. 4).
На останньому конгресі з вивчення цукрового діабету прийнята концепція лікування хворих на ЦД 2 типу, яка передбачає ступінчату, поступову гіпоглікемізуючу терапію залежно від рівня глікованого гемоглобіну (рис. 17).
На сьогодні в арсеналі лікаря-ендокринолога є високоефективні, очищені препарати інсулінів, у тому числі вітчизняного виробника.
У своєму розвитку створення інсулінів пройшло декілька етапів.

Основні етапи створення препаратів інсуліну. · Інсуліни першої генерації – свинячий та яловичий інсулін.
· Інсуліни другої генерації – монопікові та монокомпонентні інсуліни (50-і роки XX ст.).
· Інсуліни третьої генерації – напівсинтетичний та генно-інженерний інсуліни людини (80-і роки XX ст.).
· Отримання інсулінових аналогів та інгаляційних інсулінів (кінець XX – початок XXI ст.).

За останні роки істотні досягнення в дослідженнях молекулярної структури, біологічної активності і лікувальних властивостей інсуліну привели до розвитку структурних змін молекули людського інсуліну з впровадженням нових розробок у клінічну практику для поліпшення контролю глікемії. Важливим етапом в історії інсулінотерапії є розробка аналогів інсуліну.
Сьогодні велика увага приділяється створенню аналогів інсуліну зі структурою молекули, що дозволяє зберегти основні ефекти інсуліну й уникнути деяких характерних його недоліків. Відповідно розроблені аналоги інсуліну з більш швидким початком і меншою тривалістю дії. Такі інсуліни швидше всмоктуються з місць ін'єкцій, ніж розчинний людський інсулін, швидше досягають високого піку концентрації за коротший час і мають більш короткий період напівжиття.
Нині ведуться розробки нових перспективних препаратів інсуліну – інгаляційний інсулін (створення інсуліно-повітряної суміші для інгаляцій); оральний інсулін (спрей для ротової порожнини); букальний інсулін (у вигляді крапель для ротової порожнини).
Останнім часом поступово (наголошую) впроваджуються в клінічну практику інсулінові помпи. Інсулінова помпа, або інсуліновий дозатор, – це електромеханічний пристрій для підшкірного введення інсуліну в постійному режимі відповідно до потреб хворого.
У рамках комплексної програми «Цукровий діабет» створений та функціонує постійно діючий реєстр вагітних, хворих на цукровий діабет, що дозволило вперше з'ясувати дійсний рівень перинатальних втрат за цієї патології в Україні протягом трьох років (2004-2006), встановлено їх поточний моніторинг з метою надання якісної спеціалізованої допомоги таким вагітним.
Цукровий діабет займає особливе місце в структурі дитячої ендокринної патології. Діти, хворі на цукровий діабет, становлять біля 5% від загальної кількості хворих з цукровим діабетом, і захворюваність на діабет має постійну тенденцію до зростання. На 1.01.2006 р. на Україні було зареєстровано 4642 дитини та 3220 підлітків, що становить 66,4 на 100 тис. населення та 150,5 на 100 тис. населення відповідно. Від 5 до 10% вперше виявлених хворих дітей вже мають ускладнення цукрового діабету.

Продовження в наступному номері.

Комментарии к статье