Витоки практичної медицини в Україні знаходять в історичних джерелах часів Київської Русі. Особливо популярним лікарем у давнину був Агапіт Печерський (помер у 1095 році). Молитвою і травами він лікував внутрішні хвороби, рятуючи життя багатьом людям, зцілив і смертельно хворого князя Володимира Мономаха. Давньоруські лікарі успішно використовували засоби народної медицини, були знайомі з працями Галена і Гіппократа.
Першим українським доктором медицини став Юрій Котермак (1450-1494). Він працював викладачем, а потім ректором Болонського університету в Італії, викладав астрономію, медицину, філософію. Його шанувала наукова громадськість Європи.

Підготовка кадрів, а разом з тим і розвиток наукових досліджень здійснювалися і в Києво-Могилянській академії близько 400 років тому. Її випускники – медики Н.М. Амбодик-Максимович (1744-1812) та Данило Самойлович (1744-1805) прославили Україну, здобувши визнання серед учених Європи.
Понад 200 років тому киянин А.А. Черетович (1803) захистив дисертацію на здобуття ступеня доктора медицини на тему «Про витікання молока», на 80 років випередивши опис синдрому гіперпролактинемії Г. Карі і Р. Фромеля. Друга половина ХІХ сторіччя ознаменувалася експериментальними дослідженнями надниркових залоз у Київському університеті св. Володимира професорами Н.А. Хржонщевським, В.А. Бецом та В.В. Підвисоцьким і дослідженнями гіпофізу, здійсненими П.І. Перемежко.
Засновник Харківської ендокринологічної школи професор А.В. Репрев (1891) своїми дослідженнями одночасно з Ч. Броун-Секаром практично довів омолоджувальну дію екстракту зі статевих залоз на організм людини. А 1914 року за його редакцією та зі значними доповненнями з робіт вітчизняних учених вийшла книга віденського професора А. Бідля «Внутренняя секреция, физиологические основы и значения для патологии» (Петроград, «Практическая медицина»). Вона відіграла важливу роль у поширенні знань з ендокринології в Росії.
Бурхливий розвиток ендокринології в Україні розпочався з 1919 року, коли за ініціативою професора В.Я. Данилевського рішенням Харківського медичного товариства і за підтримки Народного комісаріату охорони здоров'я України було організовано органотерапевтичний центр, який перетворився в Органотерапевтичний інститут, а потім – в Інститут ендокринології. Там працювали видатні вчені-ендокринологи України – професори В.М. Коган-Ясний, С.Г. Генес, В.П. Комісаренко, О.О. Богомолець, А.М. Утевський, Б.В. Альошин, Б.А. Вартапетов, М.А. Копилович та інші. Нині їхні традиції розвивають професори Ю.І. Караченцев, В.В. Полторак, О.М. Демченко, А.І. Гладкова та ін.
У 1923 році в Органотерапевтичному інституті вперше в СРСР було отримано вітчизняний інсулін, налагоджено його промисловий випуск та забезпечено потребу в ньому всієї країни, гормон навіть почали експортувати. У 1927 році тут відкрито ендокринологічну клініку, яка надавала спеціалізовану допомогу особам із захворюваннями ендокринних органів. У Харківському інституті ендокринології синтезовано цілу низку гормональних препаратів та протидіабетичних засобів, які з успіхом використовуються і до наших днів.
Дослідження з ендокринології успішно проводилися в Київському інституті експериментальної біології і патології та Інституті клінічної фізіології АН УРСР, де працювали академіки О.О. Богомолець і В.П. Комісаренко, професори М.Б. Медведєва, В.С. Лусенко.
Ендокринологія плідно розвивалась на базі кафедр медичних вузів Києва (професори О.К. Горчаков, І.І. Сахарчук, Б.М. Щепотін, П.М. Боднар, М.П. Черенько та ін.), Львова (Т.Т. Глухенький, Г.Г. Караванов, А.І. Гнатишак, М.П. Павловський, Я.І. Томашевський та ін.), Чернівців (Н.М. Шинкерман, Я.Д. Кіршенблат, В.П. Пішак та ін.), Вінниці (Б.О. Зелінський, М.В. Власенко), Одеси (Є.О. Грузіна, Г.Ф. Генделека та ін.), Донецька (А.І. Дегонський), Дніпропетровська (Т.О. Перцева, І.І. Візгалова), Івано-Франківська (А.А. Гарагаш’ян, В.І. Боцюрко), Тернополя (А.В. Єпишин, Н.В. Пасєчко), Криму (К.Ф. Селіванова, В.П. Фесенко).
Новим етапом розвитку ендокринології стало створення у 1965 році Київського науково-дослідного інституту ендокринології та обміну речовин. Академік В.П. Комісаренко став його першим директором і очолював заклад понад 20 років. Головною науковою тематикою інституту було вивчення механізму дії гормонів, з'ясування взаємозв'язків між залозами внутрішньої секреції, між ендокринною та імунною системами, дослідження блокаторів біосинтезу кортикостероїдів (хлодитану). Адренокортиколітичний препарат хлодитан знайшов своє застосування у консервативному лікуванні хвороби Іценка-Кушинга. За цю роботу В.П. Комісаренко з групою співробітників інституту 1976 року був удостоєний Державної премії УРСР.
У Київському науково-дослідному інституті ендокринології і обміну речовин під керівництвом академіка В.П. Комісаренка виховано плеяду видатних учених-ендокринологів України. Це академік НАН та АМН України А.С. Єфімов, члени-кореспонденти НАН та АМН України М.Д. Тронько та О.Г. Рєзніков, члени-кореспонденти АМН України І.В. Комісаренко та О.В. Епштейн, професори Я.Г. Бальон, Т.І. Богданова, В.В. Корпачов, В.І. Кравченко, В.Я. Кононенко, В.А. Олійник, В.М. Славнов, Є.В. Лучицький, І.С. Турчин, К.П. Зак, Я.Л. Германюк, Н.В. Ромашкан, Т.К. Валуєва, В.Ф. Чеботарьов, О.С. Мікоша, В.М. Гордієнко та ін.
У січні цього року виповнилося 100 років від дня народження академіка В.П. Комісаренка. У зв'язку з цією подією 16 січня відбулася спільна сесія загальних зборів Національної академії наук України та Академії медичних наук України. На сесії виступили президенти двох академій – академіки Б.Є. Патон і О.Ф. Возіанов, а також академіки Ю.І. Кундієв, П.Г. Костюк. Доповідь, присвячену 100-річчю від дня народження академіка В.П. Комісаренка, виголосив директор Інституту ендокринології та обміну речовин імені В.П. Комісаренка АМН України, член-кореспондент НАН та АМН України М.Д. Тронько. Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця теж не оминув увагою цю дату: 31 січня пройшло засідання вченої ради, на якому також прозвучала доповідь, присвячена 100-річчю від дня народження В.П. Комісаренка.
Ендокринологічні дослідження плідно розвиваються в інститутах АМН України різного профілю. Зокрема в Інституті геронтології (Н.В. Свешнікова, Т.О. Дубілей), Інституті педіатрії, акушерства та гінекології (О.М. Лук'янова, Т.Д. Трав'янко, З.Б. Хоминська, В.І. Медвідь, Т.Ф. Татарчук та ін.), Інституті урології (І.Ф. Юнда, І.І. Горпинченко, Л.П. Імшинецька), Інституті охорони здоров'я дітей та підлітків (Є.З. Юсфіна, О.І. Плехова, Л.Я. Стулій), Науковому радіаційному центрі (В.Г. Бебешко, О.М. Коваленко, І.А. Ліхтарьов та ін.), Центрі ендокринної хірургії та трансплантології МОЗ України (О.С. Ларін, Б.М. Маньковський, С.М. Черенько та ін.).
Вагому роль у розвитку спеціалізованої ендокринологічної допомоги в Україні відіграють організатори охорони здоров'я Ю.І. Караченцев, М.Д. Тронько, В.І. Паньків, А.Д. Чорнобров та ін. Нелегку ношу головного ендокринолога управління охорони здоров'я сьогодні несуть Д.Д. Дунаєва (Крим), П.Г. Прудіус (Вінниця), Л.О. Джанкарашвілі (Луцьк), М.О. Чукмасова (Дніпропетровськ), Л.А. Книшевицька (Донецьк), В.В. Чернікова (Запоріжжя), В.М. Гаврилюк (Івано-Франківськ), О.К. Бондар (Київська обл.), Н.І. Чернявська (Кіровоград), Ю.М. Вензилович (Львів), Н.О. Кравчун (Харків), Л.І. Мукомела (Хмельницький), Н.П. Гайдачук (Черкаси), О.К. Руснак (Чернівці), В.О. Войнилович (Чернігів), М.В. Гульчій (Київ), О.М. Крафчик (Ужгород) та багато інших. На їхніх плечах – ендокринологічна служба регіонів: забезпечення засобами діагностики та інсуліном хворих на цукровий діабет, виявлення ендокринної патології та інші невідкладні проблеми.
Визначну роль у розвитку ендокринології відіграли з'їзди ендокринологів України. Перший з них пройшов у Харкові 1965 року, другий – у Києві 1977-го, третій – у Вінниці 1982-го, четвертий – у Львові 1987-го, п'ятий – в Івано-Франківську 1994-го, шостий – знову у Києві у 2001 році. Понад 40 років минуло після першого з'їзду ендокринологів, і в травні у Києві відкривається уже сьомий з'їзд Асоціації ендокринологів України, присвячений 100-річчю від дня народження академіка В.П. Комісаренка.
Активно ведеться викладання ендокринології у вищих медичних навчальних закладах України. Успішно працюють кафедри з цієї дисципліни в Національному медичному університеті ім. О.О. Богомольця (заслужений діяч науки і техніки України, професор П.М. Боднар), Буковинському державному медичному університеті (професор І.Й. Сидорчук), Вінницькому національному медичному університеті ім. М.І. Пирогова (доцент М.В. Власенко), Дніпропетровській державній медичній академії (член-кореспондент АМН України Т.О. Перцева), Львівському національному медичному університеті ім. Данила Галицького (професор О.О. Сергієнко), Івано-Франківському державному медичному університеті (професор В.І. Боцюрко), Українській медичній стоматологічній академії (професор Л.Є. Бобирьова) та інших. Післядипломну підготовку ендокринологи проходять на кафедрах ендокринології Національної медичної академії післядипломної освіти (завідувач – член-кореспондент НАН та АМН України М.Д. Тронько), Харківської медичної академії післядипломної освіти (професор Ю.І. Караченцев).
Помітною віхою у вивченні ендокринології було видання 2002 року першого україномовного підручника «Ендокринологія» (автори – П.М. Боднар, О.М. Приступюк, О.В. Щербак та ін., за ред. П.М. Боднара, Київ, «Здоров'я», 512 с.), а також підручника «Ендокринологія» для лікарів-інтернів у 2004 році (А.С. Єфімов, П.М. Боднар, О.В. Больова-Зубковська та ін., за ред. А.С. Єфімова. – Київ, «Вища школа», 494 с.). Напередодні VII з'їзду асоціації ендокринологів України вищі медичні навчальні заклади отримали російськомовний підручник «Эндокринология» в кольоровому оформленні (П.Н. Боднар, Г.П. Михальчишин, Ю.И. Комиссаренко, А.М. Приступюк, под ред. П.Н. Боднара, Вінниця, «Нова книга», 346 с.).
Вищі медичні навчальні заклади України відіграють визначальну роль у підготовці медичних кадрів для зарубіжних країн. Сьогодні в Україні навчається близько 14 тис. студентів із 90 країн усіх континентів. Тому виникла необхідність у виданні навчальної літератури не тільки російською, а й іншими мовами. Ми підготували перший англомовний підручник «Endocrinology» (ed. by Petro M. Bodnar and Petro O. Bekh) та два англомовних навчальних посібники для іноземних студентів. Навчальний посібник з ендокринології «Studу Guide for the Practical Classes «Endocrinology» (ed. by prof. Petro M. Bodnar, academician APS of Ukraine, Sergey D. Maksymenko, «Нова книга» 2007, 176 p.) розроблено за кредитно-модульною системою у відповідності до вимог Болонського процесу. У підготовці посібника взяли участь фахівці-ендокринологи Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, Дніпропетровської державної медичної академії та Одеського державного медичного університету.
Джерелом знань і обміну досвідом служать друковані видання. Сьогодні в Україні видаються спеціалізовані журнали «Ендокринологія» (ред. М.Д. Тронько), «Проблеми ендокринної патології» (ред. Ю.І. Караченцев), «Клінічна ендокринологія та ендокринна хірургія» (ред. О.С. Ларін), «Міжнародний ендокринологічний журнал» (ред. В.І. Паньків).
Велика роль у розвитку і становленні ендокринології належить науковцям, а особливо армії практичних ендокринологів, організаторам цієї служби, які є основною рушійною силою та опорою у наданні ендокринологічної допомоги на місцях.

Комментарии к статье